Субота, 24 Грудня, 2022
Бiльше

    Віктор Єленський: В Україні є суспільний запит на те, щоб структур Моспатріархату тут не було

    Структури Московського патріархату не повинні бути в Україні. Таким є суспільний запит.

    Про це в розмові з виданням Лівий берег заявив очільник Держслужби з питань етнополітики та свободи совісті.Віктор Єленський.

    За його словами, в Україні неможливо просто взяти і заборонити будь-яку церкву.Причин для цього – багато. По-перше, сама церква не є юридичною особою. Це атавізм радянського часу, але в Україні він прижився, юридичними особами наразі є кожна громада, монастир, братство, центр єпархіального управління, але не ціла церква.

    По-друге,  в нашій країні був свого часу колосальний запит на об’єднання православних. Коли починалося в неділю віче під час Євромайдану і молилися представники різних церков, Майдан гудів: «Єднання, єдність». Дуже всі хотіли бачити православних в Україні об’єднаними. Але зараз цього запиту немає, а є суспільний запит на те, що структури Московського патріархату не повинні бути в країні, каже Єленський.

    “Я думаю, що відповіддю на цей запит і є законопроєкт, першим автором якого є Микола Княжицький. Але я вимушений приєднатися до тих критиків, які вважають, що держава не може надавати церкві право для реалізації державних завдань, якщо існує режим відокремлення церкви і держави.Звичайно, є можливість делегувати якісь функції, як, наприклад, духовну опіку в тих закладах, де в людей, які там перебувають, немає можливості на цю опіку – наприклад, у лікарнях, в’язницях, ну і, звичайно, в армії. Але в цьому випадку пропонується, щоб Православна церква України визначала, хто є православний, а хто православним не є. Мені здається, що це сумнівна новела, і навряд чи Православна церква України буде в захваті, якщо їй доручать таку функцію. І держава, власне, не має права доручати їй таку функцію.”

    Третє, на переконання очільника ДЕСС, — це те, що після того, як Російська православна церква стала одним з міністерств Російської Федерації, причому не найвпливовішим, але зробила дуже багато, щоб патріарх Кіріл був хай не першим, але й не другим учнем у школі ненависті до України, я думаю, що структурам Московського патріархату в Україні місця не буде.

    Як урегулювати цю суперечність?

    З одного боку,Віктор Єленський наголошує, що законом дійсно не можна тотально заборонити (згідно з Конституцією, Україна є секулярною державою, де держава в справи церкви не втручається. Змінювати Основний закон під час дії воєнного стану неможливо), а з іншого — є запит на те, щоб структур московської церкви в Україні не було?

    Це врегулювання великою мірою залежить від Української православної церкви, яка в травні оголосила, що вичищає зі свого статуту всі згадки про Московський патріархат. Але ми бачили, що фактично зв’язку з російською церквою не перервано. Ті всі ознаки, які повинна мати церква, яка виходить із тієї церкви, частиною якої вона була, відсутні. Я думаю, що священновладдя Української православної церкви, яке вичистило зі статуту згадки про Московський патріархат, але лишається частиною російської церкви – і посилається на грамоту патріарха Алексія ІІ, покійного від жовтня 90 року, – це розуміє. Але вона не може або не хоче перервати цей зв’язок, тому що побоюється, що опиниться в стані, в якому перебував Київський патріархат з 92-го по 2018 рік, тобто в стані невизначеності.

    Але ситуація, в якій може опинитися УПЦ (в єдності з МП), кардинально відрізняється від тієї, що існувала з Київським патріархатом, хоча б тому, що вона може піти на діалог з Православною церквою України – з церквою, яка має 15 місце в диптихах, тобто в табелі про ранги, якщо так можна сказати, православного світу, і говорити про можливі моделі набуття нею канонічного статусу. Таких моделей насправді існує чимало.

    Є закон, який зобов’язує релігійні організації, які мають центр у країні-агресорі, називатися відповідно до назви свого центру. Але він не забороняє їх. Тобто вони мали б перейменуватися впродовж певного часу, проте закон не виконувався і наразі не виконується. У певній частині він був заблокований сумнозвісним Окружним адміністративним судом міста Києва, в іншій частині він абсолютно чинний, але його не хочуть виконувати — очільники державного органу у справах релігії прямо сказали, що не будуть виконувати цей закон, хоча, повторюю, він чинний. Те, що він на розгляді в Конституційному Суді, не скасовує необхідності його виконувати.

    Тим більше, нещодавно ухвалено рішення Європейського суду з прав людини «Михайло Іллін проти України», де в принципі йдеться про те, що держава може вдатися до такого обмеження, як називати церкви, релігійні організації відповідним чином, щоб не вводити в оману людей, які приєдналися або будуть приєднуватися до цієї релігійної організації. Тобто це різні закони.

    По-перше, я нагадаю, що в Україні ще не забороняли жодної церкви. Ми дуже пишаємося рівнем релігійної свободи в країні. Цей рівень неспівмірний не тільки з сусідами з півночі і сходу, але часом з деякими західноєвропейськими країнами, де існує ієрархія церков, де законом не визначено рівності цих церков перед законом, тобто українська модель по суті ближча набагато до Сполучених Штатів, ніж до європейської моделі. І навіть Біле братство не було свого часу заборонене. І щоразу, якщо анульовувати, призупиняти чи зупиняти діяльність тієї чи іншої релігійної організації, це треба робити відповідно до рішення суду. Але діяльність того чи іншого релігійного центру чи релігійного управління, чи якоїсь певної релігійної організації може бути судом припинена, це закон дозволяє.

    І знову ж таки ми змоделюємо ситуацію: якщо забороняється центр чи якесь релігійне управління, то громади, які входять в це управління, у принципі, можуть лишатися і діяти на свій розсуд. Наприклад, я знаю, що зараз є чимало таких православних громад, які хотіли б – можливо, всупереч канонічному праву, але закон це дозволяє – реєструватися як автономні релігійні громади. Тобто вони себе вважають православними, але не підпорядковуються жодному релігійному центру чи управлінню.

    Якщо ж закон буде прийнято, а УПЦ (МП) скаже, що: вибачте, ми не маємо зв’язку з РПЦ, і підтвердить це правками до Статуту 27 травня.  ТО в такій ситуації державний орган у справах релігії зобов’язаний, і про це йдеться в законі «Про свободу совісті» і положенні про цей орган, провести релігієзнавчу експертизу – не юридичну, а церковно-економічну неупереджену експертизу, яка має відповісти на питання, чи є церковно-економічний зв’язок з тим чи іншим центром. Я думаю, що в Україні достатньо фахівців, у тому числі з економічного права, які зможуть провести цю експертизу, встановити, існує такий зв’язок чи його не існує., сказав Віктор Єленський.

    Найсвіжіше

    Популярне