Вівторок, 22 Листопада, 2022
Бiльше

    Два шляхи. Експерт про те, як повернути Києво-Печерську лавру українській Церкві

    Зараз багато хто переймається питанням — чому ж лише зараз СБУ взялася за Києво-Печерську лавру? Тут потрібно розуміти, що спецслужби зазвичай діють негласними методами.

    Про це заявив в ефірі Радіо НВ Петро Бурковський, Виконавчий диретор Фонду Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва.

    Можливо колись, після війни, ветераном російських спецслужб буде написана книжка — як це було (якщо буде дозвіл на розсекречення певних матеріалів). Тому те, що ми бачимо — це лише верхівка айсберга. Давайте скажемо так: якщо вже СБУ прийшла з обшуками, то це означає, що у них є рішення суду. Якщо у них є рішення суду, то суд ухвалює такі рішення, маючи на руках певну доказову базу, або якісь відомості, які надали спецслужби чи інші правоохоронні органи України. Суддя ухвалює рішення — наскільки ці докази є вагомими/невагомими. У нас же не так відбувається як у Росії, коли людей просто — візьмімо приклад Свідків Єгови — проводять обшуки, кидають га ґрати тільки тому, що вони є належать до цієї організації. У даному разі, оскільки Києво-Печерська Лавра розташована у центрі, оскільки Росія особливо підкреслювала — не чіпайте російську православну церкву, не чіпайте Києво-Печерська лавру, це осередок мало не «русского мира», якщо вже наша спецслужба прийшла з обшуками, то напевно у них якісь факти є.

    До речі, повідомляється, що СБУ також прийшла з обшуками на територію Свято-Троїцького монастиря (м. Корець), жіночого монастиря на честь Волинської ікони Божої Матері (с. Серники Зарічненського району) та на територію приміщень Сарненсько-Поліської єпархії. Чи могло в цих монастирях щось відбуватися без відома й участі самого керівника УПЦ МП Онуфрія? Скажу, що все може бути. Є багато людей, які в силу переконань у ці храми ходять, йдуть туди за певним заспокоєнням. Для таких людей ця інформація буде шоковою. Тож Росія може спробувати використати різні приводи, щоб підштовхнути людей на протест. Приводи такі: мовляв, людей певного віросповідання переслідують за цією ознакою, що є неприпустимо. Тому тут важко сказати, наскільки Онуфрій був у курсі всього, що відбувається у його церкві. Проте, давайте скажемо відверто: з 2014 року він перебуває не чолі церкви. Вище керівництво УПЦ МП потурало російському впливу, не називало війну війною, називало війну «громадянською». Були там священнослужителі, які відкрито виступали прото української влади, які відповлялися відспівувати загиблих бійців, які були теж віруючими цієї церкви.
    Вся трагедія у тому, що церква за своїм призначенням має бути душпастирем — заспокоювати людей і вказувати їм шлях до чесного життя. А російська православна церква в Україні займалася тим, що ділила український народ на правильних і неправильних. З їхньої точки зору, правильні — це ті, хто вважає росіян братнім народом. Російське керівництво церкви називало українську церкву неправильною, вигадкою, розкольниками, великими грішниками, тобто засуджували. І оцей поділ на правильних і неправильних українців звісно грав на руку Москві. Це головний політичний проступок, який чинила вища ієрархія і нижче духовенство російської православної церкви в Україні.

    Наскільки ж реально, щоб до Києво-Печерської Лаври повернулася саме українська церква. Тут є кілька моментів. Перший — юридичний, і він є найважчим. Треба з’ясувати, яким є статус УПЦ МП в Україні. Має бути виконана низка законів. Тут ми впираємося у те, що пошановувачі «русского мира» и російської агентури в рясах сидять також у судівських мантіях у Окружному адміністративному суді Києва, який зупинив дію закону про необхідність називати речі своїми іменами — російську церкву називати російською церквою. Відповідно далі може відбутися два шляхи — або це буде юридичний шлях, що має пройти через всі суди — припинити договори аренди, що їх має росіська православна церква на приміщення, майно і землю Києво-Печерської лаври. Це може дійти, як мінімум, до Верховного суду, максимум — деякі питання доведеться врегульовувати у Конституційному суді. І це буде довгий шлях. Або інший шлях — це коли частина українців, які є священнослужителями поки що російської православної церкви в Україні самостійно вирішать не ганьбитися, а домовитися про перехід у ПЦУ, яка отримала томос від Константинополя у 2018−19 роках. І тоді цей перехід відбудеться за церковним правом, а не за світським.

    Тобто, є два шляхи — один з них довгий, тяжкий і складний. Інший теж, не менш складний, бо це включає домовленості між людьми, дотримання процедур, але він буде без втручання держави і є більш прийнятним, оскільки держава може втручатися у цю сферу у виключних випадках, коли дійсно це використовується проти її безпеки, проти єдності громадян, і так далі. Але краще було б, якби церковні люди вирішили це питання між собою. Це було б найкраще для всіх.

    Повне інтервю з Петром Бурковським слухайте на Радіо НВ:

    Найсвіжіше

    Популярне