Неділя, 6 Листопада, 2022
Бiльше

    Через сумлінне виконання наших обов’язків – ми виконуємо заповідь Божу – Епіфаній

    Коли хто не буде виявляти милосердя і не творитиме добра в час земного життя, то у вічності не зможе сподіватися ані на милосердя, а ні на добрий стан свій, але страждатиме, несучи справедливе покарання.

    Про це говорив митрополит Київський та всієї України Епіфаній під час проповіді у двадцять першу неділю після П’ятидесятниці.

    Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

    Цього недільного дня ми чуємо читання притчі про багача і Лазаря. Значення її багатогранне, тому зупинимося лише на декількох моментах цієї настанови Спасителя.

    Найперше, звернімо увагу на тяжке покарання, яке Господь провіщає багачу. Це покарання – муки вогненні, від яких він не може не лише позбавитися, але навіть малою мірою послабити їх. Хіба таке покарання він отримав через своє багатство? Чи може покараний він був за марнотратність? Чи заслужив кару через лінивство?

    Багатство саме собою не є гріхом або чеснотою. Воно – лише інструмент, знаряддя в руках людини. Коли людина спрямовує багатство до добра – воно корисне, коли до зла – то воно примножує гріхи та провину. Отже не саме багатство стало причиною осудження, про яке чуємо з притчі, але те, як чоловік цей користався з нього.

    Що таке земне багатство? Воно подібне до згадуваних у іншій євангельській притчі талантів. І сама назва – талант – від початку позначала одиницю ваги дорогоцінного металу, золота чи срібла, тобто теж була синонімом багатства. Але багатство земне має матеріальний вимір, бо належить до сотвореного Богом світу.

    І в сутності своїй володіння всяким багатством – це володіння дорученими господарем, Творцем світу, талантами. Коли примножуються таланти через використання земного достатку для добрих діл, тоді вони приносять істинну користь. А коли багатство використовується лише для власного задоволення, тоді воно стає приводом для більшого осудження.

    Отже покараний багач з притчі був не за те, що мав великий статок, але за те, що марнував його, використовуючи не для благих справ, але для власного задоволення. І за це задоволення він платить таку страшну ціну – страждає у вогні пекла.

    Але не лише за це багач несе таке покарання. Він несе кару і за лінивство. Бо Господь заповідав трудитися і час свого життя використовувати на примноження добра як духовного, так і матеріального. Багач з притчі не трудився, але користувався працею інших та майном, яке було раніше накопичене, можливо його предками.

    Його урок нагадує нам про обов’язок кожної людини в міру сил та можливостей робити добрі справи, займатися роботою, яка приносить справжню користь. Бо через сумлінне виконання наших обов’язків – великих чи малих, почесних чи скромних – ми виконуємо заповідь Божу та цим утверджуємося в добрі.

    Однак найбільша провина багача була не в тому, про що ми сказали дотепер, а в тому, що він своїми життєвими звичками зневажав головну заповідь Божого закону – любити ближнього, як самого себе. Він не просто марнував майно своє і час життя на задоволення, але маючи все – нічим не допоміг убогому Лазарю, який страждав біля воріт його дому.

    Якби чоловік цей не мав чим поділитися з Лазарем, або якби не бачив його і не знав про його потреби, то можливо і гріх його був би не таким тяжким і не заслужив би він такої страшної кари. Але як бачимо з притчі, цей безумець мав з надлишком всього, чого потребував Лазар – і нічого не дав йому, хоча не міг не знати про убогого, який лежав біля воріт його дому.

    Отже, хоча гріховна провина багача з притчі полягала в тому, що він майну своєму і всьому, що воно дозоляло йому робити, віддав своє серце; що він марнував багатство замість того, щоби вживати його з правдивою користю; що він не трудився, не працював і тому не робив добрих діл – всі ці провини були обтяжені головною: немилосердям, нечутливістю до потреб ближнього, відсутністю не те, що любові, але навіть елементарного співчуття.

    Вже страждаючи в пеклі багач зрозумів, що його злий спосіб життя був причиною такого покарання. Тому він просив Авраама послати Лазаря до братів, щоби воскреслий з мертвих своїм явленням спонукав їх не жити так, як жив він, і не бути осудженими на ті самі пекельні муки.

    Але з відповіді Авраама ми розуміємо, що ніяке особливе чудо, таке як свідоцтво воскреслого мерця, не потрібне, щоби зрозуміти, якими є наші життєві обов’язки. Адже про них сказано в Божественному Одкровенні, у книгах Священного Писання. Там викладено всі необхідні настанови та заповіді. І якщо хтось, маючи можливість прочитати, почути, дізнатися про повеління і заборони Божі, не турбується не лише про те, щоби виконати їх, але навіть не бажає їх пізнати – то такому і явне чудо не допоможе розтопити холодне серце.

    Скільки знамень явлено Богом як безпосередньо, так і через святих, скільки чудес здійснилося і продовжує здійснюватися – але завжди залишаються ті, хто не вірить навіть явним чудесам і знаменням. На них справджуються слова Христові, що такі люди дивляться – і не бачать, слухають – і не чують.

    Але глухота їхня і засліпленість будуть не виправданням в час суду, який неодмінно настане для кожного, а навпаки – обтяжать їхню провину. Бо вони могли бачити – але не хотіли, могли чути – але не бажали. Як багач з притчі бачив Лазаря і розумів, що той потребує допомоги, але нічого не зробив, щоби допомогти. І за це отримав присуд найтяжчий до муки вічної і неослабної.

    Дорогі брати і сестри!

    Почута нами євангельська розповідь, над якою сьогодні ми розмірковуємо, є притчею. Тобто вона описує не конкретних осіб чи події, які сталися, але використовує зрозумілі образи для того, щоби ми могли краще усвідомити наші власні обов’язки. Через цю притчу Спаситель попереджує нас, що коли хто не буде виявляти милосердя і не творитиме добра в час земного життя, то у вічності не зможе сподіватися ані на милосердя, а ні на добрий стан свій, але страждатиме, несучи справедливе покарання.

    Тому бажаю всім нам не забувати уроків, які дає нам і ця притча, і загалом Священне Писання. Щоби ми все, що маємо і чим щедро обдарував нас Господь, використали на благо, примножуючи добро та виявляючи любов до ближніх. І так проживши, ми не змарнували отримані від Бога дари, але примножили їх і отримали нагороду – блаженне вічне життя.
    Амінь.

    Найсвіжіше

    Популярне