Вівторок, 20 Вересня, 2022
Бiльше

    «Церква війни». Ще один важливий крок Латвії

    Президент Латвії Егіл Левітс прибув до української столиці наступного дня після того, як парламент Латвії підтримав його ініціативу щодо надання незалежності Латвійській православній церкві (ЛПЦ)м

    Депутати ухвалили спеціальний закон, який вимагає внести до статуту цієї релігійної громади поправки, що забезпечать незалежність ЛПЦ від Московського патріархату.

    На перший погляд, ця пропозиція президента Латвії Егіла Левітса та рішення парламенту виглядають дивно. Хіба парламент може ухвалювати рішення про статус релігійної громади? Але депутати спеціально наголошують, що не втручаються у церковні справи, не обговорюють питання канонічності та автокефалії. Їхнє завдання — захистити латвійських православних від впливу Російської православної церкви (РПЦ). І, як наголосив президент Латвії, це — питання національної безпеки, — пише Віталій Портников для Радіо.Свобода.

    У пояснювальній записці до законопроєкту президент Егіл Левітс посилався на рішення московського патріарха Тихона, ухвалене ще 1926 року.

    Зрозуміло, це була ще не повноцінна автокефалія — Російська церква тоді була паралізована більшовицькою владою, ніякого Собору патріарх скликати не міг. Але він визнав самостійність Латвійської православної церкви й це було схвалено відповідним рішенням уряду Латвії.

    А те, що почало відбуватися з цією церквою у Латвії після окупації країни Радянським Союзом у 1940 році, може не сприйматися керівництвом країни як легітимні рішення. І радянська влада, і Російська православна церква керувалися у своїх рішеннях щодо Латвії та її мешканців «правом сили». І це стосується як держави, так і релігійних організацій.

    Але це — не канонічна, а юридична незалежність

    Чому президент Латвії вирішив ініціювати такий сенсаційний законопроєкт, не треба довго пояснювати. Латвійська православна церква — аж ніяк не найбільша релігійна громада країни. Але православними є багато жителів латвійської столиці Риги — насамперед етнічні росіяни, українці та білоруси. І вони, ясна річ, ходять до храмів Латвійської православної церкви.

    Крім того, значна кількість православних зосереджена в одному з найскладніших регіонів Латвії – у Латгалії. Багато жителів цього регіону користуються у спілкуванні латгальським діалектом латиської мови, навіть вважають її самостійною літературною мовою. І на відміну від решти Латвії – переважно протестантської – тут поширене католицтво і православ’я. І питання про те, що чують парафіяни Латвійської церкви в регіоні, який розташований поблизу білоруського кордону — це справді питання національного майбутнього. Без перебільшення.

    Під час поїздок до Латгалії я міг на власні очі переконатися, як багато в регіоні людей, що дивляться на реальність очима навіть не телебачення Росії, а російського священика. І як відрізняється світогляд тих, хто відвідує Борисо-Глібський собор у Даувгапілсі від світогляду тих, хто буває у знаменитій католицькій базилиці в Аглоні.

    Чи стала після рішення парламенту Латвійська православна церква автокефальною, канонічною, незалежною? Звичайно ж — ні. Питання про автокефалію має вирішити Константинопольський патріархат після того, як отримає відповідне звернення цієї церкви та церкви-матері. Тобто Російської православної церкви? І так, і ні.

    Ще до Другої світової війни латвійські православні єпархії перейшли під юрисдикцію Константинополя, причому після окупації країни підтримували цей зв’язок в еміграції. Якщо Константинопольський патріарх захоче піти «українським шляхом», він може визнати територію Латвії своєю канонічною територією та видати томос про автокефалію Латвійської православної церкви так, як він це зробив із Православною церквою України (ПЦУ). Без згоди РПЦ. Але для цього, як ми знаємо, також потрібне й бажання самої церкви, і підтримка держави.

    Але поки що статус ЛПЦ — якщо поправки до статуту буде схвалено її духовенством — можна порівняти зі статусом іншої православної громади, УПЦ (Московського патріархату). На своєму останньому соборі ця релігійна організація заявила про незалежність від Москви. Але це — не канонічна, а юридична незалежність.

    У випадку з Латвійською церквою можна сказати, що держава зробила за цю церкву роботу, яку УПЦ (МП) виконала самостійно. Й у майбутньому Латвійській церкві доведеться пройти свій власний шлях до канонічної самостійності. Поки ж що, завдяки ініціативі президента Латвії, ця Латвійська православна церква отримала можливість позбутися політичного та пропагандистського впливу «церкви війни» — Московського патріархату.

    А це вже чимало.

    Опубліковано з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США.

    Найсвіжіше

    Популярне