Понеділок, 19 Вересня, 2022
Бiльше

    Прибуття архієпископа Київського Епіфанія до Греції та тактика Російської Церкви

    ПРИБУТТЯ АРХИЄПИСКОПА* КИЇВСЬКОГО  ЕПІФАНІЯ ДО ГРЕЦІЇ ТА ТАКТИКА РОСІЙСЬКОЇ ЦЕРКВИ

    Матеріал отримано Духовним Фронтом України від ієромонаха Микити з монастиря Пантократор на Афоні.

    Після періоду відносного затишшя щодо церковного українського питання через коронавірус, але головним чином через агресивну війну, яку Росія веде в Україні, риторика російських аргументів у питанні знову почала відтворюватися, цього разу з метою майбутнього візиту Архієпископа Київського і всієї України Епіфанія до Греції.  За весь цей період було написано багато, що спростовувало всі твердження та претензії Російської Церкви, але, мабуть, вони були зрозумілі не всім, особливо тим, хто наполегливо хоче довести, що чорне – це біле.  Так продовжуються болісні характеристики «не рукопокладеного», «єретика-розкольника», «відлученого від Євхаристичного спілкування», «псевдомитрополита» київського Епіфанія.  Характеристики, яких, звичайно, не існує, але вони відтворюються, щоб вплинути на якомога більше людей проти цього майбутнього візиту.  Тому, незважаючи на всі бойові дії, які щодня забирають життя невинних людей, російська пропаганда продовжує виконувати свою роботу.  Проте ті, хто судить про рішення Великої Церкви Христової (Вселенського Патріархату), мовчать про злочин, скоєний проти православного українського народу.

    Повторимо, що згідно зі Святими Канонами (9им, 17им, 28им  4-го Вселенського Собору), Святим Переданням, вивірені довгочасною практикою Церкви та привілеями, отриманими ним від Вселенських Соборів, Вселенський Патріархат зцілив розкол в Україні 11 жовтня 2018 року і 15 грудня того ж року було обрано нового Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, який отримав Томос про Автокефалію 6 січня 2019 року, Вселенський Патріархат скористався «Правом апеляції (Έκκλητο)», привілеєм, яким може користуватися лише він, і який дає йому право приймати апеляції щодо питань, що стосуються інших Помісних Церков, судити та вирішувати їхні справи, коли це вимагається.  Таким чином, коли настав час вирішення українського церковного питання, всі таїнства (Хіротонії, Хрещення тощо), які були здійснені колишніми розкольниками в попередні роки, вступили в дію благодаттю Святого Духа, який зцілив розкол.  Саме те, що неодноразово траплялося в більш ніж тисячолітній історії Церкви з нерозв’язними проблемами, з якими їй доводилося стикатися через секти та розколи.  Але також багато разів Вселенський Патріархат терапевтично втручався в проблеми, що виникали в інших Помісних Церквах. Такою є історія та вивірена часом практика Церкви.  Так наказує чинити Священне Передання.  І тому Церква продовжує діяти і буде діяти так до кінця часів.

    Очевидно, що Російська Церква намагається будь-яким чином порушити канонічне право Вселенського Патріархату приймати «право апеляції «Έκκλητο»» звернення від інших Церков, тому що вона добре знає, що той, хто приймає цей привілей Вселенського Патріархату, приймає і  поновлення колишніх розкольників в Україні.  Але знову ж таки Священне Передання візьме гору над нецерковними інтересами Російської Церкви в цей поворотний момент церковної історії.  Отже, як само собою зрозуміло, правила, на які посилається Російська Церква та противники Вселенського Патріархату загалом (10-е та 11-е Апостольські правила, 2-е Святого Помісного Антіохійського Собору та ін.), які визначають, що кожен хто спілкується з відлученими від спілкування (Євхаристійного), нехай і сам буде поза спілкуванням церковним, не мають застосування в даному конкретному випадку, бо в Автокефальній Церкві України вже немає розкольників і відлучених від Євхаристійного єднання.  Вони діяли до 11 жовтня 2018, коли розкол в Україні було вилікувано.

    На жаль, вплив Росії проник і в Грецьку Церкву.  Є духовенство, монахи та віряни, якими маніпулює російська пропаганда.  І попри всю нещадну війну, яку Росія веде в Україні з благословення Російської Церкви, вони продовжують її підтримувати, а це означає, що їх анітрохи не турбувала загибель тисяч невинних мирних українських громадян.  І все тому, що вони вважають і вірять, що Російська Церква є захисником Православ’я від «Нью-Ейдж» (Нової Епохи) і західного світу.  Але як ми можемо  називати когось захисником Православ’я, коли він благословляє таку агресивну війну з такою кількістю невинних жертв, зрівнявши міста з землею та вигнавши мільйони, люблячих спокій, людей у ​​вигнання?  Яке це може мати відношення до Православ’я і Євангелія Христового?  Євангелія миру та любові, яке охоплює навіть ворогів?  У Євангелії чітко сказано: «Але якби й ми чи сам ангел з неба благовістили вам щось інше, ніж те, що ми вам благовістили, — нехай буде відлучений» (Гал. 1.8).  Патріарх Московський Кирило не міг сказати жодного слова розради власній пастві в Україні, яку, на жаль, убивають з його благословення.  І як ця людина і ця Церква зможуть захистити Православ’я, коли вони відверто виступають проти веління Євангелія?

    Патріарх Варфоломій дав дуже гарну, духовну і євангельську пораду Патріарху Кирилу. Порада, яка, якщо її застосувати, дасть йому можливість стати рівним Святійшим Патріархам Православної Церкви.  Щоб він відреагував на війну, при необхідності пожертвувавши своїм троном.  Усі Святіші Патріархи пожертвували своїм престолом перед владою, за істину Євангелія, думаючи про апостольське: «Хіба тепер я покладаюся на людей, чи на Бога? Хіба я намагаюся догодити людям? Якби я і досі догоджав людям, то не був би рабом Христа.» (Гал. 1.10).  Але Патріарх Кирил в цей історичний момент не визнав гідним стати такими, як вони.  І ніби цього було мало, у Литві, яка церковно підпорядковується Патріархату Росії, він вигнав усіх священиків, які виступали проти війни.  Тому що, отже, вони робили очевидне і говорили згідно з правдою Євангелія.  І, звичайно, це робилося без жодного церковного суду.  Ці священики не змогли навіть виправдати (роз’яснити) свій вчинок.  Тому кожен, хто виступає проти війни, тобто той, хто говорить по Євангелію, переслідується Російською Церквою.  І крім того, вони не соромляться звинувачувати у війні, яку ж самі ведуть, навіть Вселенського Патріарха через українське церковне питання.  На жаль, абсурд бере верх, і правда вважається помилкою.

    Окрім усього цього, шкόда, завдана Російською Церквою Православ’ю загалом, неповторна, якщо не сказати непоправна.  Вона не може узгоджуватися з тим, що встановили богоносні Отці Церкви, бо вони не узгоджуються з її інтересами.  Якщо ми хочемо говорити про реальне порушення Священних Канонів, ми можемо зайнятися питанням  вторгнення Російської Церкви в Олександрійський Патріархат і створенням там розколу.  Ті, хто бореться зі Вселенським Патріархом і звинувачують його в порушенні святих канонів в українському питанні (що не має нічого спільного з правдою), хто хоче підтримувати дотримання і непорушення святих канонів, не знаходять підстав розповідати про порушення Російською Церквою незліченних Священних Канонів шляхом вторгнення в Олександрійський Патріархат і створення там розколу.  Але, навпаки, намагаються виправдати ці незаконні дії тим, що виною тому є визнання Олександрійським Патріархом Автокефальної Церкви України.  Але хто хоче бути правдивим, той повинен бути правдивим в усіх Святих Канонах, а не в тій частині, яка йому вигідна.  Тому очевидно, що Російська Церква вчинила свавілля.  Без жодного рішення якогось Православного собору вона самовільно взяла на себе повноваження, які мають лише Православні собори.  Вона вирішила покарати Олександрійський патріархат і стати суддею вселенної, не будучи визначеною на такі дії жодним Каноном.  Вона вдерлася на канонічну територію іншої Церкви, самовільно привласнивши собі право на все це.  І таким чином сама  стала серйозним порушником багатьох святих канонів (12-го, 34-го, 36-го Апостольських правил, 2-го правила 2 Вселенського Собору, 8-го правила 3 Вселенського Собору Собору, 20-го правила  4 Вселенського Собору, 13го, 17го, 18го, 20го П’ято-Шостого(Трульського) Вселенського Собору, 9-го правила Антіохійського Помісного Собору, 1-го, 2-го, 3-го, 15-го , 16-го, 22-го Сардикійського Помісного Собору, 63-го (54-го), 65-го (56-го), 90-го Карфагенського Помісного Собору.  З великою легкістю порушення Російською Церквою багатьох святих Канонів свідчить про її байдужість до канонічного порядку, еклезіології та єдності Православ’я.  І з жалем констатуємо, що вона діє не за церковними критеріями, а за своїми інтересами та амбіціями.  Ні в якому разі не може захищати Православ’я той, хто не зацікавлений у порядку, Священному Переданні і Священних Канонах Церкви.

    Ще одна церковна хитрість Російської Церкви, яка також не ґрунтується на жодному Каноні, полягає в її «винаході» тримати в спілкуванні Митрополії та Митрополитів, які не хочуть визнання Автокефальної Церкви України, навіть якщо вони належать до Церков, які визнали українську Автокефалію, як це відбувається в Елладській Церкві.  Поминання лише окремої групи Єпископів з тієї чи іншої Церкви не може бути еклезіологічно підтвердженим.  Поминання і Співпричастя стосуються всієї Помісної Церкви через її Предстоятеля.  Це те, чого дотримуються лише наївні люди та люди без церковних знань та освіти.  Вони маніпулюють духовенством, ченцями та мирянами, називаючи їх сповідниками та рятівниками Церкви.  Вони закликають їх йти проти рішення їхніх Церковних Синодів щодо українського церковного питання, кажучи, що це богоугодного .  Таким чином вони безстрашно сіють бур’яни в Помісних Церквах, щоб зберегти свій вплив на частину духовенства та вірних.  Розбрат, який вони готові розпалювати в будь-яких Церквах, які «осміляться» визнати Автокефальну Церкву України, як це було вчинено в Олександрійському Патріархаті, створює найбільшу проблему і вагання для визнання іншими Церквами.  Тому радять священикам не співслужити з тими, хто співслужив з єпископами чи священиками Православної Церкви України, щоб не «забруднитися».  Але святі канони говорять не тільки про  співслужіня, а про спілкування « Якщо.. хто.. спілкується з відлученими від спілкування, нехай і сам буде поза спілкування церковним» (2-ге правило в Антіохії Помісного Собору).  Єдиним є сопричастя у Христі, Єдиною є спільна Чаша, Єдиним тілом є Церква.  Якщо Вселенського Патріарха вважають відлученим від спілкування і розкольницьким через співслужіння, які він звершив з українцями, то згідно зі Святими правилами всі, хто його поминає, стають відлученими від спілкування і розкольницькими.  І найперше Свята Гора, яка щодня поминає Вселенського Патріарха Варфоломія і через це поминання має спілкування з Автокефальною Церквою України.  Для цього не потрібно чекати офіційного візиту чи якоїсь Божественної Літургії.  З моменту, коли ми всі поминаємо Вселенського Патріарха Варфоломія, ми також перебуваємо в спілкуванні з Архиєпископом Київським Епіфанієм, навіть якщо ми не співслужили з ним.  Це православна еклезіологія, і саме так визначають Святі канони.  Решта новознайдених богословських хитрощів є вигадками Російської Церкви для збереження свого впливу на Митрополії Помісних Церков. Вони богословствують, як їм подобається, відповідно до своїх інтересів.  Не так як Христос хоче і постановив через благочестивих отців.  Тож навіть ті, хто бореться за дотримання Священних правил і спасіння Церкви, зв’язалися в новою «еклезіологією» росіян і за їхніми словами також були відлучені від спілкування.

    Головна проблема духовенства, монахів і мирян, які в цей час виступають та протестують проти приїзду Блаженнішого Епіфанія до Греції, не українці та їх Автокефальна Церква, їхня проблема Вселенський Патріарх.  Щό б він не робив, вони повинні боротися з ним, щоб стати сповідниками.  Тобто досить хвороблива ситуація.  І, звісно, ​​таким чином вони служать інтересам Російської Церкви, якої вони не торкаються ніяким чином з вищезгаданих причин.  Вони діють зсередини Церкви, як вони стверджують, щоб її врятувати.  Але вони — троянський кінь у своїй сутності.  Їх цікавить лише те, як знайти якісь канони, які, на їхню думку, засуджують дії Вселенського патріарха.  Однак безліч інших канонів, які дають йому право діяти так, як він діє для стабільності Церков, вони відкидають і навіть не хочуть їх згадувати.  До цього їх веде істотне незнання  Святих Канонів і застосування їх у церковній практиці.  Тим не менш, цим вони роблять велику користь самому Вселенському Патріарху, який попри усі наклепи, безпідставні звинувачення, образи та всі пов’язані речі, а також відсутність у нього будь-якої озлобленості, роблять його справжнім наслідувачем Христа і рівним Святим.

    З’явилися відкриті листи від деяких віруючих і деяких монахів-святогорців, які по суті вимагають скасування заходів, які відбудуться на Тасосі і у Фракії.  Природно висловлювати свої заперечення стільки, скільки вони забажають.  Але чи доцільно вимагати скасування заходів через те, що деякі люди не згодні з рішеннями Церкви?

    Рухаючись в Церкві згідно зі Священними Канонами, Священним Переданням і практикою століть, не потрібно боятися і воювати. Радіймо приїздом наших братів-українців та їх Предстоятеля, які переживають дуже важкі часи і багато страждань з війною, і будьмо готові допомогти їм у духовному розвитку та підтримати їх, щоб усі ми удостоїлися гідними «єдиним Духом і єдиним серцем» прославляли «Бога нашого, в Трійці якому поклоняємося».


    Примітки

     

    * тут вжито архієпископ, через те що титул предстоятеля у Грецьких Церквах виключно Архієпископ або ж Патріарх, хоча і Патріарх Варфоломій має титул Архієпископ Нового Риму

    Переклад Духовного Фронту України

    Найсвіжіше

    Популярне