Понеділок, 26 Вересня, 2022
Бiльше

    Єпископ Михаїл: Господь каже нам: “Заспокойся, не метушись”

    У дев’яту неділю після П’ятидесятниці, 7 серпня у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні – Андріївському храмі екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію у співслужінні диякона Івана Петрущака

    У своїй проповіді архієрей звернув увагу, що метушіння заважає нам молитись. Саме воно стало на перешкоді віри апостола Петра, який почав тонути у воді. Як тільки ми стаємо на молитву, ми одразу згадуємо безліч побутових проблем, тому ми маємо пам’ятати слова Христа: “Не бійтесь», не метушиться, «це Я”.

    Єпископ Команський Михаїл заклика пам’ятати, що Господь йде нам на зустріч, як до апостола Петра і навіть в найскладнішу хвилину, Спаситель бере нас за руку і садить в човен де стихає буря і всі тривоги.

    Господь завжди з нами і не покине нас ніколи, тому нам не потрібно метушитись, – підсумував владика.

    Історія подібна до історії апостола Фоми, яка сталась одразу після воскресіння Христового. Тоді апостол Фома сказав: “Як він воскрес? Не повірю, поки не торкнуся, поки не вкладу руку мою в його рани». Так і сьогодні, коли Спаситель каже до учнів: “Це Я, не бійтеся”. Що каже апостол Петро? Дай но ж перевірю. «Якщо це Ти, Господи, звели мені іти по морю до Тебе”.

    Ось вона, людська природа. І завжди вона проявляється в одному і тому самому в усі часи і в усіх людей.

    Ми з вами пам’ятаємо, що ця подія, яка сьогодні описується сталась одразу, після того, як Спаситель наситив п’ятьма хлібами і двома рибами кілька тисяч людей. Явне чудо. Про це ми говорили минулої неділі. І Спаситель, як ми зазначали, зразу залишає це місце і йде проповідувати в інше. Але перед тим, Він відправляє учнів, для того, щоб відпустити нарід та піти на гору і помолитись самому.

    Отже сьогоднішнє Євангеліє, як і приклад молитви Спасителя, як і дія апостола Петра, можна сказати – ілюстрація того, що в нашому не повинно бути метушні. Передусім метушні у стосунках із Богом. Якщо навіть сам Ісус Христос мав потребу в тому, щоб усамітнитися, для того, щоб помолитись Богу Отцю, щоби Він, як Боголюдина заспокоївся, привів думки в спокійний стан. Він також мав потребу, як юдина – усамітнитись, щоб молитва була плідною, дуже щирою.

    Це саме стосується і нас. Адже і апостол Петро почав потопати саме через метушню. Він попросив Спасителя звершити чудо. Вони з іншими апостолами перед тим були свідками, одного з найвеличніших чудес, але вони не врозумились. І коли Спаситель, який щойно примножив 5 хлібів і 2 риби, для того, щоб накормити тисячі людей ішов до них по воді, вони не зрозуміли, що це просто може бути чудо. Вони почали метушитись, лякатись, кричати. Чого? Це безпідставно.

    А саме тому, що і вони на той час не мали такого спокою, такого зосередження і такого розуміння, Хто є із ними. Саме тому, навіть, переживаючи явне чудо, яке сам попросив апостол Петро, коли ішов по воді, почав озиратись. Щож це робиться: навколо хвилі, вітер. І перелякавшись в серці своєму, заметушившись він почав потопати. І знову і знову кричить «Господи спаси мене, бо потопаю».

    Спаситель правильно йому сказав: “Маловірний, чого ж ти усумнився?». Ти став не тільки свідком, але і учасником чуда. Ти йшов по воді, серед бурі, на своє ж прохання. Які ще потрібні докази. Які ще потрібні запевнення, щоб зрозуміти, що це Спаситель. “Це Я”, як Він казав.

    Підняв його Спаситель, схопивши за руку. Зайшли вони у човен і одразу буря стихла. Зникли хвилі, зупинився вітер. Чому? Бо Господь був із ними.

    Символічно, можна сказати, що як тільки ми відкриємо Господу своє серце, як отой човен, щоб Він вступив туди. Щиро відкриємо, не метушачись, тоді і в нашому житті, особистому, персональному, зникне багато бурь, багато хвилювань, багато хвиль і бід. Ось чому так важливо молитись не мимохідь, а присвячувати певний відрізок часу щодня, щоб поговорити із Богом.

    Уявімо, що коли ми стаємо на молитву, Господь слухає нас не колективно. Він слухає нас кожного персонально. Навіть, якщо ми збираємось на богослужіння всі разом у великій кількості, все одно, кожного, Господь слухає персонально. Він нікого не забуває, нікого не полишає, нікого не відкидає, а завжди відкликається на прохання кожної людини, як відкликнувся на прохання апостола Петра.

    Якщо ми щиро, без метушні покличемо Бога в своє життя, Він приходить і каже: ” Це Я, не бійся”. Чого ж боятись, радіти треба. Господь прийшов! Тим більше, якщо це у відповідь на нашу щиру молитву.

    Зрозуміло, що всі ми з вами зв’язані певними обставинами життя і іноді буває метушня супроводжує нас у великий проміжок часу. Її важко позбутись, адже тільки стаєш на молитву, одразу пригадуються всі-всі побутові проблеми, які тільки можуть бути. І не тільки побутові. Одразу, в деталях і в усій перспективі, до чого вони можуть привести, але навіть серед цього варто знайти ті миті і пам’ятати ці слова Євангелія, які ми чули сьогодні, що на нашу молитву Господь відгукується і каже: “Це Я. Не бійся, довірся, заспокойся, не метушись».

    Отже дорогі друзі, стаючи на молитву, не метушімось. Що б не відбувалось навколо нас в нашому житті, пам’ятаймо, що Господь іде до нас, що Господь нас, як апостола Петра, навіть в найскрутнішу хвилину підхопить за руку і приведе в човен в якому стихне вся буря, всі тривоги і негаразди. Тільки будьмо уважнішими, будьмо вірними, щоб ми не чули, як апостол Петро запитання: “Маловірний, чого ж ти усумнився?”.

    Хапаймося за руку Господню, не метушімося і пам’ятаймо, що Він завжди з нами і ніколи нас не покине. Амінь».

    Найсвіжіше

    Популярне