Папа затвердив декрети Дикастерії в справах визнання святих, серед яких – визнання мучеництва священика Мукачівської греко-католицької єпархії.
Папа Франциск 5 серпня 2022 р прийняв на аудієнції кардинала Марчелло Семераро, Префекта Дикастерії в справах визнання святих, під час якої затвердив для проголошення декрети цього відомства, що стосуються деяких беатифікаційних процесів. Про це повідомляє Радіо Ватикану.
Першим у цьому переліку є декрет про визнання мучеництва Слуги Божого о. Петра Павла Ороса, священика Мукачівської греко-католицької єпархії, який народився 14 липня 1917 року в Бірі (Угорщина) та був убитий з ненависті до віри 27 серпня 1953 року в с. Сільце. Тепер село в Кам’янській сільській громаді Берегівського району Закарпатської області України.
Слуга Божий Петро Орос народився 14 липня 1917 р. у с. Бірі (Угорщина) в сім’ї греко-католицького священика. У 1919 р. родина переїжджає на Закарпаття. 1937 р. Петро вступив до Ужгородської духовної семінарії, а 28 червня 1942 р. прийняв єрейські свячення. Свою душпастирську діяльність розпочав у с. Великі Ком’яти Виноградівського р-ну. 1946 р. призначений на вільну парохію у с. Білки Іршавського р-ну. У 1948 р. місцеві органи влади вдаються до різних методів впливу, щоб схилити отця Петра на перехід до православ’я. Йому, як і всім іншим священикам, які не поступилися своїми переконаннями, заборонили виконувати душпастирську роботу. Але він залишився вірним своєму покликанню, продовжував разом з іншими священиками підпільно обслуговувати греко-католицьких вірників Іршавщини й Виноградівщини.
Непокірність священика дратувала комуністичну владу. На початку 1953 р. його заарештували й відправили до Ужгорода, у слідчий ізолятор КДБ, де він перебував під арештом понад два тижні. Влітку 1953 р. поблизу Імстичівського мосту міліціонер намагався заарештувати отця Петра, але йому пощастило зникнути між верболозом. У постійній небезпеці, без відпочинку, сну та надійного притулку для отця Петра наближався трагічний день мученицької смерті.
Напередодні празника Успіння Пресвятої Богородиці, 27 серпня 1953 р., в с. Великі Ком’яти він відслужив велелюдну Святу Літургію, сповідав, причащав. Того самого дня вирушив пішки на залізничну станцію в с. Сільце. Тут його заарештував міліціонер і повів у напрямку с. Заріччя. Поблизу хреста пролунали два постріли. Тіло розстріляного відвезли до моргу Іршавської лікарні, через кілька днів потай від людей закопали між терням поблизу с. Кам’янське Іршавського р-ну. Пізніше останки відкопали працівники міліції та КДБ і вивезли в напрямку Іршави. 39 років місце поховання отця Петра зберігалось у найсуворішій таємниці. Тільки після легалізації греко-католицької Церкви знайшлися очевидці, які під присягою розказали правдиву історію тих трагічних днів.
Інші п’ять декретів проголошують геройський вимір чеснот кандидатів на прославу, для беатифікації яких у подальшому потрібне визнання чуда. В цьому переліку колумбійський священик Хесус Антоніо Ґомес (1895-1971), італійський капуцин Уміле з Ґенуї, в миру – Джованні Джузеппе Бонці (1898-1969), іспанський священик Хуан Санчес Ернандес (1902-1975), бразильський редемпторист о. Вітор Коельйо де Алмейда (1899-1987) та індійська черниця с. Селін Каннанайкал, Згромадження Сестер Урсулянок Непорочної Марії (1931-
