Вівторок, 12 Липня, 2022
Бiльше

    Олександр Невський – символ російського православ’я чи імперіалізму?

    Нарешті в Україні почало доходити, що потрібно очиститися від впливів російської імперської культури. Бо ця культура так чи інакше несе на наші землі кривавий “русскій мір”.

    Але цього вперто не хоче робити т. зв. Українська Православна Церква МП (УПЦ МП), яку правильніше іменувати Російською Православною Церквою в Україні. Вона реально й далі залишається частиною російського православ’я, використовуючи російську релігійну символіку, яка часто пов’язана з імперськими ідеями. Один із яскравих прикладів у цьому плані – постать святого Олександра Невського.

    Зараз в Україні, в т. ч. й Києві, є чимало храмів УПЦ на честь цього святого. Свого часу мене вразив один із таких храмів, що знаходиться на полі Хотинської битви 1621 р. Здавалося, наскільки доречний він є в місці, де об’єднана армія Речі Посполитої та українських козаків під проводом Петра Конашевича-Сагайдачного спинила просування турецьких військ, не давши їм захопити терени Східної та Центральної Європи? Адже Олександр Невський у своїй політичній діяльності мав, радше, східну (золотоординську) орієнтацію, дистанціювавшись від Заходу.

    Реальний Олександр Невський?

    Писемні джерела донесли нам не так вже й багато інформації про цього князя, даючи можливість історикам й політикам вдаватися до різноманітних інтерпретацій. Що вони успішно робили й роблять.

    Спробуємо, спираючись на скупі письмові згадки, реконструювати біографію Олександра Невського.

    Олександр Невський у літописному зводі
    Джерело фото: wikipedia.org
    Народився він у Переславлі-Залєському (на теренах нинішньої Росії). Був сином князя Ярослава Всеволодовича, правнуком Юрія Долгорукого. Точна дата його народження невідома – принаймні ніяких писемних джерел щодо цього немає. Хоча ймовірною датою появи князя на світ вважається рік 1221 р. Це, до речі, дало підстави нинішній російській владі помпезно відзначити 800-ліття з дня народження Олександра Невського в минулому році.

    Належачи до князівської династії “Володимирового племені” (в Росії та й у нас цю династію іменують Рюриковичами – хоча для такого іменування, здавалося, й немає достатньо підстав), цей князь брав активну участь у тогочасній політичній боротьбі на землях Русі, займаючи престоли в Новгороді в 1236-1240, 1241-1252, 1257-1259 рр., у Пскові в 1242 р., у Володимирі-Суздальському в 1252-1263 рр. Номінально вважався великим київським князем у 1249-1263 рр. Щоправда, в Києві так і не осів.

    Звісно, бути “агнцем” серед тодішніх політичних “вовків” було непросто – особливо, коли ти прагнув зайняти високі становища. А такі Олександр Невський і займав. Життя князя відзначалося політичними інтригами, міжусобною боротьбою, в т. ч. й зі своїми близькими родичами, наприклад, рідним братом Андрієм. Принаймні назвати поведінку його благочестивою складно.

    У російській історіографії Олександр Невський передусім відомий як полководець, що в 1240 р. виграв битву зі шведами на Неві (звідси й нібито іменування – Невський), а в 1242 р. – битву з німецькими хрестоносцями на Чудському озері. Однак, насправді ім’я Невський з’явилося в нього не від назви цієї битви. Його земельні володіння знаходилися коло Неви. Звідси й така назва князя. Показово, що це ім’я носили і його нащадки. Значення цих битв, їхня грандіозність спеціально перебільшується російськими істориками. Принаймні письмові джерела не дають підстав говорити про особливе їхнє значення. Це, радше, були незначні військові сутички, яких у той час було доволі. При цьому якщо достовірність битви на Чудському озері не піддається сумнівам (згадки про неї є не лише в кількох руських літописних джерелах, а й у німецькій віршованій хроніці), то цього не скажеш про Невську битву. Згадка про неї фігурує лише в одному руському джерелі – до того ж вона фрагментарна й викликає певні сумніви.

    Олександр Невський так і не пішов на співпрацю із Заходом, Папою Римським у протистоянні із Золотою Ордою – хоча йому таке пропонували. Як це, до речі, зробив його сучасник – Данило Романович, князь галицький. Натомість Олександр Невський вирішив зробити ставку на монгол у боротьбі за владу на Русі. Однак він не був заклятим противником католиків, як це іноді представляють у російській релігійній літературі. Принаймні князь у свої володіннях допускав будівництво католицьких храмів.

    Весною 1248 р. Олександр Невський подався до золотоординського хана Батия, з яким в нього встановилися добрі стосунки, а далі — у столицю Монгольської імперії Каракорум, де отримав ярлик на київський великокнязівський стіл. У той час розорений монголами Київ занепав. Тому колишня столиця Русі не становила великого інтересу для Олександра Невського. Цього можновладця більше цікавило потужне Володимиро-Суздальське князівство. Проте останнє монгольські правителі віддали його молодшому братові Андрієві. У 1252 р. Олександр Невський почав боротьбу з Андрієм за Володимир-Суздальський. Схоже, він спирався на хана Батия. Багатотисячне монгольське військо, т. зв. «Неврюєва рать», розбила війська володимирсько-суздальського князя Андрія та його брата, тверського князя Ярослава. Андрій змушений був втекти до Швеції. А володимирсько-суздальський князівський престол зайняв Олександр Невський. Це, а не бій на Неві або Чудському озері, стало головним моментом у його політичній біографії.

    Закріпившись у Володимирі-Суздальському, Олександр Невський утримав за собою й Новгород. Він дозволив монголам провести перепис населення Володимиро-Суздальського й Новгородського князівств і обкласти їх важкою даниною. Не дивно, що для жителів Новгородщини цей князь став антигероєм.

    Олександр Невський брав участь у політичній боротьбі, яка велася в Монгольській імперії між нащадками Чингіз-хана. У 1262 р. він підтримав золотоординського хана Берке, який вступив у протистояння з іншими Чингізидами, тобто нащадками Чингіз-хана. Щоб обговорити координацію своїх з ним дій, князь поїхав до цього хана. Повертаючись із Золотої Орди, Олександр Невський важко захворів й помер у Городці на Волзі. А перед смертю прийняв чернечу схиму, отримавши ім’я Олексій. Тому, здавалося, логічніше при канонізації князя треба було б подати його ймення Олексій, а не Олександр.

    Навіть російські історики не завжди однозначно трактують діяльність цього можновладця. Звісно, є такі, що глорифікують його антизахідництво, акцентуючи увагу на битвах на Неві й Чудському озері. Але є й такі, які негативно оцінюють золотоординську орієнтацію князя. Вказують на те, що саме він дозволив монголам обкласти податками населення Русі, фактично підпорядкувавши Золотій Орді Новгородську землю, яка так і не була завойована монголами.

    Щодо “духовних подвигів” Олександра Невського, то про такі в сучасних йому документах не йдеться. Прийняття ж схими перед смертю – це була поширена практика серед тогочасних руських можновладців. І в цьому він був не одиноким.

    Канонізований, але чи святий?

    Олександра Невського можна вважати яскравим символом російського політичного православ’я й російської пропаганди. Його канонізували, причисливши до лику благовірних, задовго після смерті – в 1547 р. на соборі в Москві. До речі, тодішнє московське православ’я, фактично, вважалося неканонічним, адже московські митрополити висвячувалися без згоди Вселенського патріархату. При цьому воно не мало права на автокефалію. Також треба розуміти, що тодішні московські митрополити залежали від верховних правителів Московії. У той час тут правив такий відомий цар, як Іван Грозний. Зрозуміло, що канонізація Олександра Невського відбулася не без його вказівки. Для чого вона була потрібна йому? Олександра Невського трактували як предтечу династії московських князів. Тому його канонізація піднімала престиж цієї династії.

    Звісно, канонізація Олександра Невського супроводжувалася творенням різноманітних благочестивих легенд, достовірність яких важко перевірити. Зокрема, розповідалося, що в 1380 р. пономар в монастирі Різдва Богородиці в місті Володимирі у сні побачив князя. Тоді виявилося, що мощі Олександра Невського є нетлінні. Їх поклали в спеціально приготовану раку. Однак, як свідчать літописні джерела XVI ст., 23 травня 1491 р. вона згоріла. Але невдовзі ці повідомлення були переписані. А них говорилося, що рака із мощами князя не згоріла, а лише була пошкоджена під час пожежі. З’явилася легенда про зцілення священика Афанасія, який знаходився при царю Олександру Грозному під час Казанського походу. Мовляв, він, перебуваючи в місті Володимирі, вклав свою руку в отвір гробу Олександра Невського. І через те рука зцілилася. Щоправда, ця легенда з’явилася задовго після події – її записали в Степенній книзі XVIII ст. З’явилося й житіє князя – правда, далеке від реальності.

    Судячи з повідомлень, фактично, перша рака (дерев’яна) з мощами Олександра Невського була виготовлена лише в 1695 р. Через два роки виготовили нову раку. 20 вересня 1723 р. її перевезли із Володимира в Шліссельбург, а 30 серпня наступного року – в церкву Олександро-Невського Свято-Троїцького монастиря в Санкт-Петербурзі (зараз це Олександро-Невська лавра). Все це робилося за повелінням царя Петра І. У 1790 р. виготовлену зі срібла в 1753 р. раку перенесли в новоосвячений Троїцький собор цієї обителі.

    Св.й Олександр Невський. Фреска, 1666 рік, Москва, Кремль, Архангельський собор, роспис південно-західного стовпа Джерело фото: wikipedia.org
    У 1922 р., коли в Росії буяла антирелігійна кампанія, раку Олександра Невського відкрили. Там виявили 12 невеликих кісток різного кольору, які, ймовірно, належали різним людям. При цьому були дві однакові кістки правої руки. Рака, як цінний та дорогий витвір, була передана в Ермітаж, де знаходиться до сьогоднішнього дня. Мощі ж перебували у фондах музею історії релігії й атеїзму в Ленінграді. Лише в 1989 р. їх повернули до Троїцького собору Олександро-Невської лаври.

    Згодом частину мощів святого передали в Успенський собор у Володимир, храм Олександра Невського в уральському селі Шурала й навіть у храм такого ж імені в Софії (Болгарія).

    У 2007 р. з благословення московського патріарха Алексія ІІ мощі князя возили по містах Росії й Латвії.

    Звеличуючи постать Олександра Невського, представники Російської Православної Церкви нерідко акцентують увагу на тому, що князь начебто був противником католиків і ревно відстоював православ’я. Тобто свідомо виділяється антикатолицький аспект у його діяльності.

    Олександр Невський у російському імперському пантеоні

    Помітну роль у популяризації постаті Олександра Невського відіграв цар Петро І. У Петербурзі за його повелінням був заснований Олександро-Невський монастир, котрий, як уже говорилося, став лаврою. Заснування такої чернечої обителі в столиці Російської імперії мало політичний символізм. Адже Петро І воював зі шведами. А Олександр Невський саме в районі Петербургу ніби й розгромив шведів. То в цьому місті й потрібно було поставити монастир, який став одним із найбільших і найавторитетніших монастирів Росії. Як уже йшлося, саме туди за повелінням Петра І перенесли мощі канонізованого князя. Сам же Олександр Невський вважався небесним покровителем Петербургу.

    У Російській імперії тривалий час, з 1725 по 1917 рр., навіть існувала державна нагорода — Орден Святого Олександра Невського.

    У ХІХ ст. Росія здійснювала експансію на Балкани. Складовою її частиною була й експансія релігійно-ідеологічна. При цьому ім’я святого Олександра Невського ефективно використовувалося. Так, у столиці Болгарії Софії в 1912 р. завершилося спорудження величного собору Олександра Невського. Це начебто була “подяка” болгар за російську допомогу в боротьбі з турками. Спорудження ж храму здійснювалося переважно російськими архітекторами. Сам же собор був своєрідним свідченням російського впливу в Болгарії. Щоправда, в 1916 р., у час Першої світової війни, коли Болгарія опинилася в стані противників Росії, Народні збори цієї країни вирішили перейменувати храм на честь святих Кирила й Мефодія – на що різко відреагував синод Російської Православної Церкви, заявивши, що таке дійство є “великим гріхом”. Однак перейменування відбулося. Але після війни, в 1924 р. собору було повернуте попереднє найменування. Зараз це кафедральний собор Патріарха Болгарської Православної Церкви.

    Храм св. Олександра Невського в Софії
    Джерело фото: wikipedia.org
    За часів царської Росії споруджувалися храми Олександра Невського на “проблемних територіях”. Такими, зокрема, були землі Польського царства, де в 1830-1831 та 1864 рр. вибухнули антиросійські повстання, а місцеве населення не приймало православ’я. У 1912 р. завершилося будівництво величного собору Олександра Невського у Варшаві. Це було найвище приміщення в столиці Польського царства – воно сягало 70 метрів. Проте у 1924-1926 рр., за часів існування незалежної Польської держави, цей храм був розібраний, оскільки вважався (і цілком справедливо!) символом російського владарювання над поляками. Також собор Олександра Невського був побудований у 1881-1884 рр. в промисловому центрі Польського царства Лодзі. Він зберігся і є кафедральним собором Лодзинсько-Познанської єпархії Польської Православної Церкви.
    Читайте також:«Мітки» експансіїАнтизахідна та експансіоністська природа російського культу Олександра Невського. Князь-воїн, який перемагав іноземних інтервентів, став привабливим для посвят на його честь полкових та домових церков. Особливо – на «западных рубежах» та, за можливості – й поза ними.

    Ім’я Олександра Невського активно використовувала російська пропаганда під час Першої світової війни. Акцент, зокрема, робився на тому, що він воював із німецькими рицарями в районі Чудського озера й переміг їх. А раз так, то під покровительством Олександра Невського російські воїни переможуть німців та їхніх союзників.

    Радянізований Олександр Невський

    Ім’я Олександра Невського (правда, не як святого, а як князя-полководця) використовувала також радянська пропаганда за сталінських часів. У 1938 р. в Радянському Союзу режисером Сергієм Ейзештейном був знятий художній кінофільм “Олександр Невський”, присвячений битві на Чудському озері. Можна сказати, що він став таким собі радянським житієм князя. Хоча сценарій фільму був примітивний, однак мистецтво режисера, чудова гра Миколи Черкасова в головній ролі, прекрасна музика Сергія Прокофьєва зробили його шедевром радянської кіноматографії.

    Сцена з фільму

    У той час радянське керівництво готувалося до війни на Заході. Тому антизахідний пропагандистський фільм був якраз до речі. Власне, це був фільм про майбутню війну. Є там низка деталей, які вказують на те. Простежується в цьому фільмі й тодішня радянська доктрина про війну “малою кров’ю на чужій території”. Подано там уявлення про тевтонських рицарів (німців) як таких, що хочуть все захопити й підпорядкувати собі. Сам же Олександр Невський постає як “народний князь”. Він вудить з простолюдинами рибу. Усіх любить, є справедливим. І всі його люблять. Навіть до німців він ставиться гуманно. Говорить: “Ну, що взяти з цих кнехтів? Підневільні. Треба їх відпустити, нехай розкажуть, що ми такі хороші”.

    Однак у 1939 р. Гітлер та Сталін тимчасово пішли на примирення, поділивши деякі землі Центральної й Східної Європи. На якийсь час фільм утратив свою актуальність. Та все ж під час німецько-радянської війни 1941-1945 рр. він уже працював на повну. У 1942 р. в Радянському Союзі навіть був заснований орден Олександра Невського.

    Радянський орден Олександра Невського, заснований у 1942 році
    Джерело фото: Wikimedia

    “Ім’я Росії”

    У 2008 р. відбувся телеконкурс “Ім’я Росії”, де бажаючі голосували за головного російського героя. Є інформація, що перемагав Йосиф Сталін. Але така перемога робила б Росію в очах світу одіозною. Організатори конкурсу вирішили підшукати більш прийнятну фігуру. Й ним виявився Олександр Невський. Він, справді, знаходився серед лідерів симпатій росіян. Його пам’ятали ще зі шкільної програми, спрацював тут і старий фільм Сергія Ейзештейна. Владу влаштовував цей князь як такий собі символ “величі Росії” й водночас як правитель, що мав антизахідну орієнтацію. Принаймні таким його подавала й РПЦ, й радянська пропаганда.

    У сучасній Росії було знято кілька фільмів про цього діяча. Під час російсько-української війни в 2016 р. Олександра Невського було проголошено покровителем сухопутних військ Російської Федерації. Показово – чи не так?

    У 2021 р. 800-ліття з дня народження Олександра Невського було відзначено в Росії на високому рівні. У Петербурзі торжества тривали цілий тиждень. У Олександро-Невській лаврі освятили ікону й відкрили бюст князя. У місті відбувалися концерти, літературні й історичні вечори на честь цього ювілею, фестиваль реконструкторів “Невська битва”. Навіть на вулицях їздив спеціальний трамвай із зображенням Олександра Невського – правда уявним, як й інші зображення, оскільки хоч якогось прижиттєвого портрету цього можновладця не зберіглося.

    Ікона Невського

    Різні ювілейні заходи відбувалися по всій країні. Чи не найбільш масштабний з них – всеросійський молодіжний творчий конкурс. А в Псковській області, на березі Чудського озера, був відкритий меморіальний комплекс “Князь Олександр Невський з дружиною” і музей з діорамою “Льодове побоїще”. На відкриття прибув сам президент Росії Володимир Путін та московський патріарх Кирило. Святкування цього ювілею мало помітні антизахідні акценти. Адже Росія знову опинилася в стані протистояння із країнами НАТО. І тут символічний образ антизахідника-князя був якраз до речі.

    Ось і виникає питання, а для чого Україні антизахідник і псевдосвятий Олександр Невський, який вважається “ім’ям Росії”? Тим паче в умовах нинішньої широкомасштабної російської агресії проти нашої країни. І чому УПЦ, яке зараз декларує свою “самостійність”, продовжує пропагувати цього Олександра Невського, який є символом імперської Росії?

    Джерело: РІСУ / Петро Карлюк

    Найсвіжіше

    Популярне