Четвер, 7 Липня, 2022
Бiльше

    Кров мучеників стала насінням віри, яке проросло відновленням свободи для народу і Церкви – Епіфаній

    Минулого недільного дня ми вшановували пам’ять усіх святих, які від віку Богові угодили. Сьогодні ж ми особливо прославляємо тих із них, хто своїм народженням, життям, служінням пов’язаний з нашою землею, з Україною-Руссю.

    Про це говорив предстоятель Православної Церкви України митрополит Епіфаній у своїй проповіді під час Божественної літургії у Свято-Георгіївському монастирі на Козацьких могилах.

    У такий спосіб не лише згадуються їхні подвиги, їхня праця для Бога і Церкви, але також ще раз засвідчується – наш народ нічим не менший і не гірший серед інших народів. Русь-Україна справді здатна народжувати святих, її земля полита кров’ю мучеників, освячена аскетичними подвигами та безперестанними молитвами преподобних, просвічена словами Євангелія, яке проповідувалося апостолом Андрієм Первозваним та сонмом святителів.

    Від часу, коли ноги Андрія, першого з покликаних до апостольства, ступили на землю нашого Криму і дотепер неперервно звіщається серед народу нашого благовістя про спасіння. Завдяки цьому і в обставинах сприятливих, і в часи утисків та гонінь – Церква Христова на землях Руси-України продовжувала і продовжує свою благодатну місію, вести вірних до Царства Небесного.

    Як ви знаєте, єдине духовне, таємниче тіло Церкви богослови бачать у двох аспектах – Церкви войовничої, яка перебуває у земних умовах і звершує невидиму духовну брань зі злом та його начальником – дияволом; і Церкви переможної, яку складають ангели і святі, що відійшли від життя віку цього у вічність. Але слід підкреслити, що ми, живі тут, і святі, які живі у Бога, складаємо єдину Церкву.

    І як сьогодні ми, за усталеним вже звичаєм, зібралися тут, на цьому политому кров’ю наших предків місці, кров’ю тих, хто віддали своє життя за православну віру та за волю України – так само і таємничо, але цілком реально відбувається єднання і Церкви войовничої та Церкви переможної.

    Тут ми зібралися з різних куточків нашого краю, здалека і з навколишніх місць. Зібралися миряни й духовенство, ченці, ієрархи – але всі ми маємо духовну єдність. Ми звершуємо спільну молитву, ми єднаємося у Таїнстві Євхаристії. Тобто будучи різними, адже кожний з нас є особистістю унікальною, неповторною, – ми водночас складаємо єдине зібрання покликаних Христом учеників.

    І як зібрані ми тут видимо, і ми молимося за нашу рідну землю, за наших воїнів-захисників, щоби Господь зміцнив їх у боротьбі з російським агресором, молимося за полонених та їхнє звільнення, молимося за мирних мешканців, які страждають від нашестя чужинців – так само у молитві за це єднаються і святі землі Української! Ми зібрані на землі, а вони – на небесах, однак молимося ми разом і віримо, що за словом Писання ця молитва має велику силу.

    Сьогодні також ми вшановуємо новомучеників та сповідників віри Христової, які від безбожників постраждали в часи гонінь минулого століття. Ми не забули, як сотні й тисячі мирян і священників, ченців та ієрархів були закатовані, вислані у далекі краї на каторжні роботи, репресовані. Тисячі храмів та монастирів були обернені на руїну або сплюндровані перетворенням на клуби чи господарські приміщення. Від рук гонителів і мучителів кров мученицька ріками лилася, і нею просочилася українська земля. Однак, як і в давні часи язичницьких гонінь, ця кров мучеників стала насінням віри, яке проросло релігійним відродженням, відновленням свободи для народу і Церкви. Як зерно, ці сповідники віри лягли в землю, але їхній подвиг, ніби колосся, яке проросло із зерна, дав великий плід. Цей плід – наша незалежність церковна і наша незалежність державна, свобода для Церкви і воля для народу.

    Завдяки подвигам найкращих синів і дочок нашого народу ми маємо можливість молитися у рідній Церкві рідною мовою, маємо можливість будувати свою державу, а не жити у рабському ярмі «русского міра». І ми зібралися на цьому священному для всіх українців місці, щоби подякувати їм усім – тим, хто на Берестейському полі та на всіх інших полях битв боровся за правду, за православну віру, за рідну землю, і всім тим, хто не шаблею або мечем залізним, але мечем духовним – молитвою і словом Господнім – на землях України-Руси також боровся зі злом та гріхом.

    Наша вдячність, наша єдність, наше усвідомлення відповідальності за ті безцінні дари, які попередні покоління українського народу передали нам і які ми маємо примножити та передати наступникам – зобов’язують нас у цей день щороку збиратися тут. І з особливими почуттями ми робимо це тепер, коли знову ріки крові української чужинець-ворог проливає на нашій землі. Коли північна орда прийшла навалою на квітучу Україну, щоби знову накласти своє ярмо, а непокірних – знищити. Воїни наші зі зброєю в руках боронять Батьківщину від цієї навали, а ми зібралися тут, щоби піднести меч Божої правди, меч духовний – слово Господнє і молитву, щоби цей меч спрямувати проти диявола і всіх, хто чинить його злу волю.

    І нехай молитва ця, молитва багатоголоса, в якій єднаються живі тут і живі на небесах, нехай вона день і ніч підноситься до Престолу Божого. І ми віримо, що Господь, який вивів нас із новітнього вавилонського полону «русского міра» до обіцяної землі гідності та свободи – Він, наш Владика і Цар, захистить Україну-Русь. Гнівом Своїм Бог праведний нехай уразить полки чужинців, як уражений був єгипетський фараон запеклий і ассирійський Сеннахирим гордовитий. Нехай пошле Він ангелів на чолі з покровителем столиці нашої, Золотоверхого Києва, Архістратигом Михаїлом, на допомогу українському воїнству.

    Росія – це колос, голова якого блищить, ніби золото, але ноги його – глиняні. Тому надимається вона від уявної величі, але не стоїть твердо на ногах, а хитається і падає. А Україна наша, як малий Давид перед велетом Голіафом, стоїть міцно, маючи правдиву віру в Бога і надихаючись любов’ю до ближніх.

    Ще лютує ворог, ще кидає на наші міста і села свої ракети, бомби і снаряди. Але кожна така ракета, бомба і снаряд, кожна краплина невинної крові, яку проливає російський агресор – примножує міру його прокляття. Як Каїн був проклятий за вбивство брата Авеля через заздрість – так і всі ті, хто спрямував свою зброю проти мирної України, наслідують каїнове прокляття. Нехай знають вони, що коли не людське покарання, то Боже неодмінно здійсниться над ними за все зло, яке вони чинять. І якщо хочуть уникнути муки у полум’ї пекельному – нехай покаються і припинять свою душогубську справу та забираються геть з нашої землі.

    А ми, стоячи на своїй рідній землі, яка просякнута кров’ю героїв та мучеників, піднесімо сьогодні наші посилені молитви, щоби Господь наблизив перемогу для України і справедливий мир. Нехай благословить він воїнів наших, нехай допоможе зцілитися пораненим, нехай визволить від кайданів полонених, нехай опікується всіма, хто від нашестя чужинців постраждав. Просимо Бога нашого, Отця, Сина і Святого Духа, просимо Пречисту Діву Марію Богородицю, просимо все воїнство ангельське, всіх святих землі Української та всіх угодників Божих – подайте милостиво все те, чого нині стражденний народ український потребує!

    Найсвіжіше

    Популярне