Коли 19 червня 2021 року Папа Франциск підписав декрет про визнання мучеництва десяти польських черниць із Згромадження святої Єлизавети, що зазнали катувань і знущань з боку червоноармійців під час Другої світової війни, здавалось, що про ці трагічні події буде мова тільки в минулому часі. Однак, у контексті війни в Україні факт їхньої загибелі від рук червоноармійців набирає особливого значення. Сьогодні з болем мусимо признати, що зло надалі існує та збирає своє трагічне жниво, а світ, здається, не зробив висновків з історії.
Беатифікація мучениць надзвичайно красномовна й символічна. Совєтські солдати вбили в Польщі не тільки цих 10 сестер. Тільки в самому Згромадженні святої Єлизавети їх загинуло кілька десятків. Червоноармійські «визволителі» вбили сотні черниць з інших Згромаджень та Чинів, а також тисячі світських жінок, повідомляє Vatican News.
В атмосфері загального терору та залякування черниці цього Згромадження, яких називають ельжбетанками або також і єлизаветанками, пройшли своїм «хресним шляхом», наслідуючи страждаючого Ісуса. Вони до останньої миті життя залишались вірними своєму покликанню й милосердно служили хворим, літнім людям, осиротілим дітям. Пам’ять про них зберігалась від 1945 року, однак, через політичну ситуацію комуністичної Польщі свідки їхнього мучеництва були змушені мовчати. Їхня героїчна смерть волає й сьогодні до захисту християнських цінностей.
Беатифікаційні урочистості
У катедральному храмі польського міста Вроцлава кардинал Марчелло Семераро, префект Дикастерії в справах визнання святих, 11 червня 2022 року, представляючи Папу Франциска, очолив беатифікаційні урочистості й проголосив блаженними мученицями Католицької Церкви сестру Пасхалісу Ян, з серцем, переповненим любові до ближніх, та її дев’ять співсестер: Мелузію Рибку, мужню черницю, Едельбурґу Кубіцьку, приклад євангельської вбогості, Аделу Шрамм, розсудливу діву, Акутіну Ґолдберґ, захисницю справедливості, Адельгайду Тепфер, приклад віри, Феліциту Елльмерер, слухняну аж до кінця, Сабіну Тінель, з поглядом, повним надії, Розарію Шилінґ, зміцнену покутою, і Сапієнцу Гейманн, мудру діву, які від лютого по травень 1945 року зазнавали катувань від рук солдат Червоної армії й загинули мученицькою смертю, захищаючи свою честь і честь тих, які були з ними.
У проповіді кардинал Семераро наголосив, що мучеництво цих десяти черниць нагадує про насильство, жорстокість і ненависть, які тепер заторкнули Україну. Він вказав, що беатифіковані сьогодні сестри-єлизаветанки були живим втіленням мудрих дівчат з притчі з Євангелії від святого Матея, які вийшли назустріч Господу із запаленими світичами. За їхню вірність Господь увінчав їх вінком слави. Все життя цих сестер було справжнім самовідданим даруванням себе хворим, убогим, похилим віком, найнужденнішим. Їхня безкорислива любов до ближніх була героїчною до такої міри, що вони, незважаючи на звістки про жорстокість і звірства Червоної армії в Польщі на переломі 1944-45 років, не залишили хворих, якими піклувались, щоби рятувати свою честь і життя. Проповідник також зазначив, що сестри пішли на смерть з героїчною хоробрістю, про яку розповідали багато свідків, маючи на думці слова святого апостола Павла: «Хто може відлучити нас від любові Христової» (Рим 8,35).
Префект Дикастерії в справах визнання святих підкреслив, що їхнє мучеництво нагадує про ті події, які ми відчуваємо сьогодні в Європі XXI століття. «Це обставини, при яких, бачачи сцени скоєного насильства, жорстокості, необґрунтованої ненависті, відчуваємо прагнення до миру й побудови гармонії за допомогою жестів любові, відкритості, прийняття й гостинності», – сказав він. Кардинал Семераро також нагадав слова Папи Франциска, звернені до паломників з Польщі під час загальної аудієнції 2 березня ц.р. у зв’язку з ситуацією на Україні, подякувавши їм за те, що вони першими підтримали Україну, «відкривши свої кордони, свої серця та двері своїх домівок українцям, що втікають від війни. Ви великодушно жертвуєте їм все необхідне для гідного життя, незважаючи на драматичну ситуацію».
Проповідник підкреслив, що мир будується за допомогою конкретних жестів безкорисливої любові, мирові служать відданість, вірність і турбота про інших. Це конкретна відповідь, яку, поряд з молитвою, кожен з нас може дати перед обличчям великої жорстокості, варварства і несправедливості, свідками яких ми є тепер. Нові блаженні мучениці є для нас тепер досконалим прикладом. «Дивлячись на приклад цих сміливих і великодушних жінок, кожен може виявити, що він покликаний до справжньої, турботливої і безкорисливої любові», – додав він, а на завершення закликав ввірити заступництву десяти нових блаженних мучениць наші потреби, турботи й сподівання, а особливо, український народ, мігрантів та наші прагнення миру.
Згромадження сестер святої Єлизавети
Згромадження сестер св. Єлизавети – ельжбетанок чи єлизаветанок – виросло із соціальних потреб ХІХ ст. Сестри цього Згромадження трудяться приблизно в 20 країнах Європи, Азії, Південної Америки та Африки. Вони присутні також і в Україні.
До харизми Згромадження належить піклування хворими, не тільки в лікарнях, але й догляд за хворими у їхніх домівках, дбання про убогих і про дітей.
Як сестри-ельжбетанки стали мученицями?
Сестри-єлизаветанки не були визначними особистостями чи громадськими діячами. Не виконували особливих завдань у Згромадженні. Були звичайними черницями, які склали обітниці Богові й служили ближнім.
Коли під час останніх етапів Другої світової війни фронт наближався до Нижньої Сілезії та Ополя в Польщі, настоятелі запропонували сестрам тікати в безпечні місця, адже вже було відомо про злочини, які коїла Червона армія, як солдати поводились із жінками, а зокрема з монахинями: катували, били, ґвалтували. Однак, більшість черниць вирішили залишитись, бо не могли забрати з собою хворих, літніх і поранених, яких доглядали. В такий спосіб вони самі стали жертвами катувань і знущань совєтських солдатів: загинули, захищаючи власну чистоту, чи інших сестер, чи людей, за яких відчували відповідальність. Інших сестер розстрілювали й спалили в будинку, де вони сховались. Обставини цих мученицьких смертей, всі драматичні, були дуже різними і відбувались у різних місцевостях.
Не кожна смерть невинної жертви є мученицькою в релігійному сенсі. Про смерть цих десяти черниць збереглось багато свідчень, на підставі яких можна свідчити, що вони віддали життя, захищаючи свою віру, а їхні кати діяли з ненависті до віри, намагаючись знищити все те, що було пов’язане з Богом та Церквою.
Сестра Марія Пасхаліс Ян і 9 співсестер
Сестру Пасхаліс Ян було вибрано для того, щоб символічно очолювати цю групу черниць-мучениць тому, що обставини її смерті були добре задокументовані. Крім того, вона була наймолодшою з них – їй було лише 29 років. З наближенням Червоної армії настоятелька відіслала сестру Пасхаліс до Чехії, сподіваючись таким чином врятувати її від небезпеки. Але мученицька смерть чекала на неї і там – совєтський солдат вистрілив їй прямо у серце. Місцеві люди відразу назвали її святою. Культ сестри-мучениці швидко поширився, хоч і в підпіллі, і її називали «білою трояндою з Чехії».
Описи мучеництва цих замордованих черниць шокують, їх не можна читати не відчуваючи жаху. Жива пам’ять про них збереглась в Згромадженні сестер Святої Єлизавети, у спогадах мирян, які були свідками їхнього мучеництва.
Початок беатифікаційного процесу через 66 років після їхньої смерті
В комуністичний період у Польщі не було можливо навіть згадувати про злочини солдатів Червоної армії, яких представляли виключно як «визволителів». Але це було нелегко й після падіння комунізму, бо вимагало залучення великої кількості підготовлених людей, збору свідчень, фінансових ресурсів.
Реліквії, представлені під час беатифікації
Під час беатифікаційних урочистостей однією з реліквій була літургійна чаша з 1945 року, яка служила для відправи Святих Літургій у каплиці Пресвятого Серця Ісуса в монастирі св. Єлизавети в Нисі. Але пізніше цю чашу осквернили солдати Червоної армії, використовуючи її під час їжі, а потім стріляли в неї. Тому на реліквії видно численні сліди від куль.
Архиєпископ Юзеф Купни в листі до вірних Вроцлавської дієцезії написав, що в обличчях сестри М. Пасхаліс та її дев’яти співсестер можемо побачити обличчя жінок і дітей, зґвалтованих і вбитих в Україні. Тому ця чаша є не тільки символом жахіть тих давніх днів, жорстокості катів і нагадуванням про те, що пережили сестри-черниці, а й досі стосується конкретних людей – людей, які мають імена й прізвища, мають обличчя.
