Старший науковий співробітник Національного музею історії України та кандидат історичних наук Ярослав Затилюк розповідає, як Україна викарбовувала самостійне православ’я, попри претензії Москви.
Москва використовувала у своїй пропаганді тезу про розкол “єдиної православної церкви” задовго до вторгнення в Україну у 2014 році. Появу Православної церкви України та отримання нею Томосу про автокефалію 6 січня 2019 року ідеологи держави-агресора проголосили неканонічним актом. Але такі заяви є брехливими маніпуляціями.
Створення помісної Церкви митрополита Київського й усієї України відновило належність України-Руси до Константинополя, звідки прийняв хрещення київський князь Володимир Святославич. А її зв’язок з кіріархальною церквою (“Церквою-матір’ю”) було перервано насильницьким перепідпорядкуванням Київської митрополії Московському патріарху в XVII столітті. Нагадаємо про ці події.
Київська митрополія сформувалася після хрещення Русі в 988 році. Єпископи всієї Русі, яка охоплювала частину територій сучасних України, Білорусі та Росії, підпорядковувалися митрополитові в Києві, а той – Вселенському константинопольському патріарху.
Яскравим свідченням широких географічних меж, на які поширювалася влада Київської катедри і трансляції її традицій, збережена у фондах Національного музею історії України – новгородська пергаментна грамота 1450-х років. Дружина посадника Марія видала Палеостровському монастирю акт на володіння селом та угіддями. Практика і спосіб подібного роду надань сформувалися під впливом Візантії в Києві та поширювалися всією Руссю, зокрема в Новгороді.
У 1458 році під тиском московського князя церковні ієрархи з підвладних йому теренів проголосили автокефалію (самостійність) від Константинополя московського митрополита Йони. Цей акт не визнали в українсько-білоруських єпархіях: там далі трималися київського митрополита, призначеного законним константинопольським патріархом.
У 1596 році було укладено церковну унію, яку підтримала більшість православних владик на чолі з митрополитом Михайлом Рагозою. У зв’язку з цим православна ієрархія на кілька десятиліть припинила своє існування. Однак у 1633 році, коли Константинополь поставив митрополитом Петра Могилу (1633-1647), було відновлено Київську митрополію.
За архіпастирства Могили було стандартизовано богослужби, уніфіковано літургію, зроблено важливі кроки для підняття рівня освіти представників церкви. Зрештою, створено Києво-Могилянський колегіум – власний аналог європейської гуманістичної школи.
У результаті в середині XVII століття Київська митрополія стала потужною церковною одиницею з чітко означеною власною літургійною та історичною традицією. Ба більше, київські богослужбові видання активно поширювалися в Москві та стали підставою для оновлення її власної церковної традиції і культури. У 1686 році чергового київського митрополита Гедеона Святополк-Четвертинського висвятив московський патріарх Йоаким.
Константинопольський патріарх дав дозвіл тільки на це поставлення, однак московська церковна влада витлумачила це актом перепідпорядкування. Константинопольський патріархат ніколи не визнавав захоплення Москвою Київської митрополії у 1686 році. Показово, що про це було чітко заявлено ще в 1924-му, коли Вселенський патріарх надав автокефалію Польській Православній Церкві.
Ось чому Православна Церква України не може і не мусить мати жодного стосунку до московської. Й саме тому одне із завдань війни з агресором – відстояти українську церкву.
Матеріал створено у партнерстві Суспільне Культура та Музеєм історії України (МІСТ).
