Середа, 25 Травня, 2022
Бiльше

    Як соціальні активісти ПЦУ стали янголами-охоронцями тяжкохворих дітей та безхатьків

    Нічні рейди для допомоги бездомним, транспортування тяжкохворих дітей –  це тільки частина напрямків соціального служіння Київської Митрополії ПЦУ. Керівником цієї сфери на Київщині є Роман Холодов. “Моя парафія — це діти і бездомні”, – каже Роман та зізнається, що маючи духовну освіту, мріє про священство, але зараз головною нішею його служіння є допомога потребуючим. Ексклюзивно сайту “Духовна велич Львова” він повідав про те, де вдається брати мотивацію і сили, попри те, що доводиться бачити людське горе щодня і чому кожен може стати волонтером у своєму будинку вже сьогодні.

    Фото: velychlviv.com

    -За яким принципом Ви годуєте бездомних на вулицях?

    -Раніше ми забезпечували регулярну роздачу харчів бездомним. У цій ініціативі нас дуже підтримав Митрополит Епіфаній і продовжує це робити. Але зараз діє приблизно 10 організацій, які опікуються забезпеченням їжею потребуючих у столиці.  Тому ми трохи змінили тактику і взяли на себе  іншу відповідальність. Тепер організовуємо нічні патрулі — тобто допомагаємо бездомним особам у темний період доби,  коли найбільший холод. Це патрулювання міста, по переходах, різних локаціях (де знаходять нічліг бездомні), допомога гарячею їжею, одягом, взуттям, що зараз дуже важливо у холодну пору. Вночі людина найбільш беззахисна, вона не має де зігрітися, переважно голодна. Звісно надаємо і  домедичну допомогу: обробку обморожень, тощо. Ніколи на себе не беремо більше, аніж те на що ми здатні. Наше правило — не нашкодь. Але коли бачимо рану, яку можемо обробити, то ми її обробляємо.  Для цього ми консультувалися з фахівцями, які розповіли нам як це робити.  Зараз у час COVID-19 напруження у медичній системі ще більше зросло, тому  виклик швидкої до бездомної людини нічого для неї не змінить, потрібно намагатися максимально допомогти самостійно.

    Фото: velychlviv.com

    “Перевезення важкохворих дітей, навчає ще більше цінувати миті, які проводиш з рідними людьми”

    -Чому вирішили взятися за транспортування важкохворих осіб? Наскільки я знаю, зараз у розпорядженні відділу соціального служіння ПЦУ Київської Митрополїі є 2 спеціальні автомобілі? 

    -Так, є 2 спеціальних авто. Почали ми на початку весни минулого року, з покупки першої машини. І це теж вдалося здійснити з благословення і стараннями Блаженнішого Епіфанія. Коли ти робиш добру справу для Бога, то робити її як-небудь не можна. Її треба робити якісно. Бо ми й раніше возили важкохворих діток на звичайному авто. Через це виникало чимало труднощів. І наша мрія здійснилася  —  вдалося придбати два, спеціально обладнаних, автомобілі. Ми допомагаємо важкохворим людям, які потребують транспортування, але не можуть оплатити приватні перевезення, бо вони є дуже дорогими. До прикладу, коли у нас був один автомобіль і він вийшов з ладу, то ми попросили допомогти приватну компанію. Дитину потрібно було перевезти з Херсонської області  до Києва і відстань складала 600 кілометрів. У цій компанії повідомили, що    потрібно заплатити 63 тисячі гривень. Цей проєкт зароджувався через те, що ми побачили велику потребу у перевезенні важкохворих дітей і дорослих. Звісно, є державні служби, які возять містом таких людей, але, все одно, частину цієї ніші заповнюємо ми.   Один із успішних кейсів, це коли ми транспортували жінку із Варшави, яка мала 3 крововиливи у мозок. У Польщі вона, з допомогою кесаревого розтину, народила дитину. Ми цю жінку разом з дитиною транспортували з  Варшави до Харкова Якби це було приватне перевезення, то воно би обійшлося у 9 000 євро. Це далека відстань, складнощі стану цієї жінки і у тому, що поруч дитина маленька. Але нам вдалося вирішити це непросте завдання.

    Фото: velychlviv.com

    Починаючи з травня, ми почали їздити у Білорусь. Допомагаємо дітям потрапити туди на лікування чи, після його завершення, додому. Якщо раніше можна було деякі проблеми вирішити з допомогою перельоту, то зараз авіашлях з Білорусі до України перекритий, тому єдина можливість транспортування пацієнтів з допомогою автомобілів. Наша місія  є простою і зрозумілою. Перевезення кожної людини це фактично спецоперація. Це складна робота, бо ти бачиш як у людях гасне життя. Але вона дає можливість цінувати, любити рідних і близьких кожного дня. Взагалі, проблема важкохворих дітей є непростою. Важливо розуміти, що немає якихось не таких дітей. Дитина може не говорити, просто лежати, але якщо ми будемо її сприймати по-християнськи, то усвідомимо, що це повноцінна людина, яка потребує уваги і тепла. Поки що у нас не було надзвичайних ситуацій при перевезеннях, Господь благословляє. Стараємось не замінювати медиків. Якщо ми бачимо, що не можемо транспортувати людину через її занадто складний стан, то цього не робимо.

    Фото: velychlviv.com

    “Якщо робиш добру справу для Бога, то перестає бути занадто важко”

    -Як Вам вдається психологічно давати раду з тим, що Ви постійно бачите страждання людей?

    -Ми до цього йшли свідомо. Допомога поступово зростала.  Напевно, мені допомагає у цій справі вміння бути чесним з собою. Якщо ти це робиш для Бога, якщо ти християнин, то тобі це не буде настільки важко. Головне бажання. Якщо ти робиш від душі, це вірний шлях Якщо ж ти це робиш для кар’єри, для особистісного зростання, то не буде правильної мотивації. Мета у практикуючих християн — допомагати ближнім. І пам’ятати, що добрі справи — це не засіб досягнення Царства Небесного, це свідчення того, що ти християнин.

    Фото: velychlviv.com

    -Іноді у соціальних мережах, Ви розповідаєте про те, що  Вам часто кажуть, що навіщо ти, молодий, займаєшся соціальним служінням, допомагаєш бездомним людям.  Що відповідаєте на такі закиди?

    – Я маю  невеличку власну справу. Вона також мені допомагає відволікатися. Це своєрідна медитація для мене — робота по дереву.  Для себе я знайшов цей напрямок і це моє.  Я впевнений, що можна і працювати активно, і бути волонтером. Це потребує трохи більше часу і мотивації, але все можливо. У мене в житті було декілька ситуацій.  Зараз бачу, що  мій життєвий шлях ішов до соціального служіння.

    Фото: velychlviv.com

    “Якщо знаєш, що у  твоєму будинку, у під’їзді є хтось самотній, купи просто цукерки, листівку і підтримай людину”

    -Наприклад, які життєві моменти особисто Вас підштовхнули до соціального служіння?

    -У мене була історія дуже неприємна.  Я на декілька днів залишився без даху над головою. Тоді мені дуже хотілося їсти, але не було що.  Було дуже складно на душі. Я сидів на березі річки і картав себе, що опинився у такій ситуації. Але коли нахилився, то побачив золоту сережку.  Тоді першим ділом, пішов і обміняв її, щоб купити їжу.  Але тоді я не надав цьому уваги, але з часом зрозумів цінність цієї ситуації. Втім, головним поштовхом для мене, щоб почати соціальне служіння, була війна. Волонтером можна бути будь-де. Якщо знаєш, що у  твоєму будинку, у під’їзді є хтось самотній, купи цукерки, листівку і просто підтримай людину. Іноді можна почути, що старші люди злі. А я думаю, що їх напевно хтось образив, свого часу, і вони закрилися від світу. Якщо з людиною поговорити, приділити їй увагу,  то відчуваєш як вона відкривається. Головне у допомозі регулярність. Не можна на свято Миколая привезти дітям  у інтернат  подарунки, а потім цілий рік не бувати там.  Я не кажу, що не треба допомагати – треба, але важлива регулярність. Якщо ти стаєш другом знедоленій людині, сироті, то будь готовим,  що допомога – це також відповідальність. Наприклад, не сказати якійсь родині: “Я передумав вам допомагати”. Це призведе до досить трагічних наслідків. Ми допомагаємо психологічно батькам особливих чи важкохворих дітей і у випадку смерті. Матері таких дітей перебувають у складному психологічному стані: бувають нервові зриви, і навіть суїциди. Доводиться з цим працювати: постійно їх слухати, допомагати. Буває, що мамі,  здається, що її важкохвора дитина їй щось сказала, або стиснула руку. І вона телефонує мені, бо їй більше ні з ким цим поділитися.

    Фото: velychlviv.com

    -Чи у Вас є черга тих, хто потребує транспортування?

    -Черги немає. Наразі для “сарафанного радіо” наших потужностей вистачає.  М Ми чітко пояснили, що не є соціальним таксі. Допомагаємо дійсно важкохворим дітям.. З даним етапом звернень ми справляємося. Дві машини закривають ці запити. Я розумію, що їх є більше. Плануємо розвиток. Маємо на меті у майбутньому  нові авто придбати, які будуть однакові і матимуть невеликий розмір.  Вони дешевші у обслуговуванні, мобільніші. Щоб закривати потреби дітей з регіонів у “ОХМАТДИТ” чи “Онкоцентр” треба 5 машин менших і одна велика. Прикметно, що серед батьків таких дітей є дуже міцна віра. Іноді я думав про те, що люди з хворими дітьми не вірять у Бога. А виявилося, що вони вірять і дуже люблять свою дитину, а також цінують у ній життя і душу, бо розуміють, що вона може у будь-який момент померти. Дуже багато батьків просять причастити таку дитину, готуються до цього відповідально, тримають піст замість цієї дитини.

    Фото: velychlviv.com

    -У Вас є духовна освіта. Чи не було думок стати священником?

    -Так, дійсно,  у мене є духовна освіта. Просто так склалося життя.  Я мрію про священство. Але те, що ти не маєш ще цього, дає нагоду глибше переосмислити його цінність. Як на мене, це найбільша честь і нагорода для людини. Іноді священники з бідних парафій  говорять мені: “Чим я можу допомогти?”, я їм завжди відповідаю – “Маєте найцінніше – Святе Причастя”.  Головне не боятися іти до людей з важкохворими дітьми додому, проповідувати їм, бути поруч. Можливо, якби я був священником, то не працював би активно у соціальній сфері. Моя парафія – це діти, бездомні. Іноді мені кажуть: “Чи тебе не “грузять” важкохворі діти і це все?”. То я відповідаю, що мене більше “грузять” байдужі черстві люди. Хоча завдяки їм ми також працюємо. Мами розповідають, що коли у колясці свою дитину транспортують у звичайній маршрутці, то змушені її накривати від зайвих поглядів. Також багато людей дивиться занадто уважно, це все некомфортно. Коли ж у таких дітях побачити повноцінну людину, то проблема відпадає.  Найгірше, коли такі діти у селах. Там ця дитина, немовби атракціон. Люди обговорюють за що сусідам послано таку дитину. Думаю, що все суспільство і всі люди це як годинниковий механізм. Коли ми використовуємо пластик, викидаємо сміття у річку то це потім відгукується негативним станом екології.  Кожен хоче закритися у своєму світі. Якби ми подали одне одному руку, то все було б інакше. Коли береш таку дитину на руки, ставишся до неї по-доброму, то відчуваєш любов і розумієш, що  вона хоче твоєї підтримки.

    ПІДТРИМАТИ СОЦІАЛЬНЕ СЛУЖІННЯ У КИЇВСЬКІЙ МИТРОПОЛІЇ ВИ МОЖЕТЕ ПОСИЛЬНОЮ ПОЖЕРТВОЮ: 

    4149629317780708 Холодов Р.

    Джерело: velychlviv.com

    Найсвіжіше

    Популярне