Понеділок, 23 Травня, 2022
Бiльше

    Митрополит Грецької Церкви: РПЦ політизована і відстоює геополітичні інтереси Росії та імперські амбіції

    Останні події навколо незаконного і антицерковного вторгнення Російської православної церкви в Африку ще раз підкреслили екклезіологічну патогенність Московського Патріархату, який з XVI століття користується перевагами автокефалії та патріаршої честі та заслуг, але ось уже п’ять століть не перестає претендувати на церковне управління або на Балканах, із зонами впливу, церковними та політичними сателітами, або у ширшому географічному просторі Середземномор’я, а також позначає свої експансіоністські наміри в областях, що становлять особливий геополітичний та геофізичний інтерес.

    Цією одвічною тактикою Московський патріархат підтверджує, що, з одного боку, він ніколи не приймав звичайні межі своєї територіальної канонічності як достатні для пастирської діяльності і завжди намагався вийти за ці межі. З іншого боку, використовуючи екклезіологію як засіб, він іноді намагався служити або політичним та світським цілям, або задовольнити свої старі імперські амбіції та реалізувати свою еклезіологічно нереалістичну ідеологію “третього” Риму.

    Ця накладена співпраця секуляризму та еклезіології є вічним методом дії Російської Церкви та держави, як у політичних зонах впливу, так і у церковних юрисдикціях, особливо у вигляді різних колоніальних церковних форм. Ця взаємна співпраця відображена в останньому Статуті Церкви Росії і підтверджується світською діяльністю Церкви Москви, яка може задовольняти будь-які світські прагнення, а за наявності світської влади – будь-які її цілі. Агентами цієї секуляризованої діяльності цієї конкретної церкви є члени церковної єрархії Москви, які виступають як інструмент цієї світської влади і, у своїй священицькій ролі, політизують відбиток її діяльності.

    Все це характерно виявилося в останніх заявах деяких єрархів Московського патріархату, які погрозами, мстивими рішеннями, претензіями, підривом, неканонічними методами та антицерковними аргументами підтверджують свою політизовану і секуляризовану вольову схильність до африканського регіону,  представляючи як аргумент нібито визнання Александрійським Патріархатом автокефалії Церкви України. Але правда знаходиться в іншому місці. Російська Церква має інші мотиви і служить іншим цілям. Було б наївно з нашого боку вважати, що цей нестандартний спосіб вторгнення в церковний простір Александрійського Патріархату “приведе” до чергового, на їхню думку, церковного та канонічного “заворушення”!

    Неправильний шлях, тактика і метод, тому що Церкви не шантажують, не мстять, не вирішують своїх двосторонніх проблем методом “кіл на кіл” або аргументом “зуб за зуб”, а за канонами. Щобільше, таке незнання канонічної традиції для створення церковного екзархату в Африці з боку Московського Патріархату не може бути виправдане авторитетними богословськими єрархами. А студент першого курсу богословського факультету знає та вміє розрізняти канонічні та необговорювані умови на рівні міжцерковних відносин та православної еклезіології.

    Можливо тому, що в даному конкретному випадку, як і в минулому, секуляризована Московська Церква, через політизовану єрархію, намагається створити факт, що відбувся, через церковні анклави, в районі Африки, ігноруючи юрисдикційні кордони Александрійського Патріархату, щоб знову служити світським цілям зовнішньої політики орієнтованої тепер і на африканський континент?

    Чи служать ці секуляризовані церковні анклави експансіоністським політичним устремлінням і чи використовується політизована єрархія як засіб впливу, проникнення та консолідації політичних фактів в африканському регіоні та задоволення пропагандистської експансії спільних геополітичних та геофізичних інтересів як Російської Церкви, так і держави?

    Спочилий Патріарх Александрійський Парфеній багато років тому наголошував, що Африка – це місце майбутнього, завдяки її геофізичним та геополітичним особливостям та природним багатствам.

    Нахабний, антицерковний та неправомірний спосіб, яким особи, які приймають рішення у Московському Патріархаті, вирішили нав’язати себе на території юрисдикції Александрійського Патріархату, був не лише помстою за позитивне ставлення Александрійського Патріархату до автокефалії ПЦУ.

    Ці причини та цілі інші, глибші та суттєвіші, які стосуються не тільки інших православних церков Середземномор’я, а й ширший політичний фактор, особливо щодо способу, яким вона діє у світському ключі. Московська церква та її єрархи мають, можливо, за кінцеву мету змінити будь-який досі геополітичний баланс у регіоні.

    Автор: митрополит Мессинський Хризостом, єрарх Грецької православної церкви

    Джерело: romalewfronimati.blogspot.com

    Найсвіжіше

    Популярне