Четвер, 13 Січня, 2022
Бiльше

    Послання духовенству і вірним Александрії і всієї Африки від патріарха Александрійського Феодора

    ПОСЛАННЯ СВЯТОМУ ДУХОВЕНСТВУ І ВДЯЧНОМУ НАРОДУ
    НАШОГО СТАРОДАВНЬОГО ПАТРІАРХАТУ
    АЛЕКСАНДРІЇ І ВСІЄЇ АФРИКИ

    Мої дорогі діти, старійшини, диякони, читачі, ченці, черниці, мої брати і сестри в усіх благословенних країнах африканської землі, радійте завжди в Господі і радійте знову!

    Цим листом я хочу звернутися до вас і поділитися з вами як ваш духовний отець, до якого всі ви прийшли і наблизилися з вашою волею, тому що через мої уста, через  уста спочилих попередників моїх патріархів Александрійських, і через уста Преосвященніших владик і Високопреосвященніших владик і пастирів ваших ви почули слова Христа: «Прийдіть до Мене всі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас» (Мт. 11:28).

    Ці слова, мої дорогі чада і браття, залучили вас усіх разом через Святе Хрещення, Євангельське Вчення і Божественну Євхаристію, ми склали в багатьох місцях животворне і для всього світу створене, жертовне і дане “для життя Миру і спасіння” Тіло Христа, тобто нашу святу Церкву.

    Всі ці старання до сьогоднішнього не були легкими і не є легкими і зараз, але Господь був, є і завжди буде з нами до кінця, і до входу нашого в Царство Небесне.

    Але, дорогі мої діти, на жаль, останнім часом я спостерігаю і бачу, що деякі інші «брехливі пастирі», «люті вовки, що не щадять стада» (ДА. 20:29), без жодного благословення та дозволу від вашого патріарха наблизилися до деяких духовних вівчарень Африки та сіють бур’яни поділу, які поливали звинуваченнями проти нашого патріархату і брудними грошима, і бур’яни ці виросли, і стали сильними і загрожують утопити скромну Євангельську справу нашого Апостольського патріархату, яка робиться із зусиллями, жертвами та кров’ю протягом кількох десятиліть.

    У чому причина всього цього безладдя?

    Я думаю, ви добре знаєте, що Церква була організована святими апостолами і учнями Господніми, які на свої місця висвятили Єпископів і організували помісні Церкви і чітко визначили географічні межі, які підтвердили святі Священні Синоди і дуже багато Помісних Синодів багатьма Святими Канонами, які є, або повинні бути – шановані всіма Православними Помісними Церквами.

    Перша організація християнського світу складалася із п’яти патріархатів, так званої пентархії:

    • Римський патріархат
    • Константинопольський патріархат
    • Александрійський патріархат з географічним простором та юрисдикцією по всій Африці та її островам
    • Патріархат Антіохії
    • Патріархат Єрусалимський
    • а також Автокефальна церква Кіпру.

    У західному християнстві першість (перше місце) належить Римському патріархату, а Східна Церква Константинопольського патріархату (Новий Рим) матиме рівне становище і матиме першістю серед інших древніх патріархатів. Розкол 1054 року відокремить Західну Церкву (Римсько-Католицьку Церкву), а на православному Сході Вселенський патріархат збереже першість і матиме особливі привілеї та відповідальність у Церкві.

    Це особливе та унікальне становище Вселенського патріархату закріплене святими панонами, переданням та практикою Церкви.

    Вселенський патріархат, маючи перше слово, у співпраці з іншими давніми патріархатами (Александрійським, Антіохійським та Єрусалимським) завжди дбав про керівництво Православної Церкви та розв’язання проблем, які виникали.

    Такою була ситуація в стару епоху (Візантійська та Османська імперії). Тобто православний світ був поділений на ці чотири патріархати (і Кіпрську Церкву) та їхні географічні кордони вважалися розділеними, чіткими та недвозначними.

    Якщо будь-коли виникали проблеми, вони вирішувалися Синодами, скликаними Вселенським патріархом та за участю трьох інших патріархів.

    У Новий час деякі народи, які здобули свої Держави, хотіли мати свої незалежні Церкви, і дійсно, Вселенський патріархат відрізав свої території і створив нові незалежні Церкви, які назвалися Автокефальні.

    Одна з них – Російська Церква (Московський патріархат), що стала автокефальною лише в 1589 р., яка через державу, в якій знаходилася (Російська Імперія) отримала велику фінансову силу і міць, і це створило дуже багато проблем у тому, як вона сама бере свою роль та місію.

    Таким чином, Російська Церква, бажаючи підвищити свою владу та авторитет у православному світі, використовуючи свою світську владу, а іноді й насильство, почала наступати та «поневолювати» сусідні Православні Церкви, як вона зробила з Митрополією Києва в Україні, митрополією, яка завжди належала Вселенському патріархату.

    З розпадом Радянського Союзу, до якого входили і Росія, і Україна, 1991 року українці, які були іншим від росіян народом, захотіли мати свою незалежну (Автокефальну) від Московського патріархату Церкву, з чим Російська Церква була рішуче не згодна.

    Після багатьох пригод наші православні українські брати звернулися до Вселенського патріархату, який є єдиним відповідальним, і у 2019 році здобули свою незалежну, тобто Автокефальну Церкву.

    Наш патріархат також погодився з цим актом Вселенського патріархату, оскільки він відповідає священним правилам та традиціям нашої Церкви. На жаль, Російська Церква, щоб помститись, порушила традицію Вселенських Соборів, які шанувалися всіма патріархами Росії до сьогоднішнього дня, і поспішила створити тут, у благословенній Африці, свою Церкву (Екзархат) як дію і практику чисто натхненну від «колоніалізму» і намагається «украсти» священників та християн із нашого патріархату, використовуючи неприпустимі способи.

    Ця дія вкрай ворожа нашому патріархату, тому що суперечить багатьом іншим святим Канонам, які забороняють одній Церкві порушувати межі іншої.

    Як ваш патріарх і отець, любі мої чада, перед Богом і Церквою закликаю вас залишатися вірними нашому патріархату, який говорив вам про Євангелію Христове і дав вам Святе Хрещення, закрити вуха і очі обіцянкам і брудним розмінам – (як 30 срібників Юди),-  від людей, про існування яких ви навіть не знали до вчорашнього дня, тому що духовна небезпека величезна, як сам Христос там говорить: «Яка користь людині, якщо вона набуде всього світу, а душі своїй зашкодить? чи який викуп дасть людина за душу свою?» (Μτ. 16, 26).

    Майте завжди перед своїми очима нечисленні жертви та ціну людських витрат і ресурсів, які ми всі разом пройшли, щоб зібрати (прим. ред. організувати) присутність Православної Церкви в Африці та (щоб) давати щодня справами любові свідчення Євангелія на весь улюблений нами континент.

    З болем та батьківською любов’ю ваш отець та патріарх
    Феодор ΙΙ.

    Переклад Духовного Фронту України

    Найсвіжіше

    Популярне