Четвер, 27 Січня, 2022
Бiльше

    Очільник РПЦ патріарх Кіріл (Гундяєв) прирівняв себе до Папи Римського

    Очільник Російської православної Церкви патріарх Кіріл (Гундяєв) прирівняв себе до Папи Римського. Принаймні до такої думки можна прийти, прочитавши текст привітання Гундяєва, адресованого Папі Франциску з нагоди нещодавнього 85-ліття понтифіка.

    У привітанні Кіріл говорить, що саме на ньому та на главі Ватикану, як «на предстоятелях двох найкрупніших християнських Церков» лежить особлива відповідальність «за долю людства». На його думку, «ця відповідальність має глобальний вимір», що нібито яскраво проявилась під час їх зустрічі у Гавані 2016-го року та втілилась у спільну заяву, яка більше відома, як Гаванська декларація.

    Таке недвозначне формулювання – черговий прояв владних амбіцій як Кіріла, так і всієї РПЦ. Ні для кого не є секретом, що Москва не одне століття прагне стати Третім Римом. Проте ані канонічних, ані історичних підстав для реалізації таких бажань немає.
    Та й вжитті формулювання є маніпулятивними, а наведена аргументація доволі перебільшена. Адже Кіріл, на відміну від Папи, не є «главою» Православної Церкви, а лише предстоятель окремої Помісної Церкви, яка має свої канонічні межі. У той час, як канонічна відповідальність Папи поширилась заледве не на весь світ. Тому меседж про «глобальні виміри відповідальності» звучить доволі абсурдно і безглуздо.

    Та й взагалі, хто і на яких підставах делегував Кірілу право стверджувати, що саме на РПЦ лежить «відповідальність» за долю людства? Чи така відповідальність не покладена на той же Константинополь, чи Александрію, Еладську Церкву або ПЦУ? Логічно і закономірно, що уся повнота Православної Церкви, тобто сукупність усіх Помісних Церков, несе відповідальність за долю своїх вірних і всього світу.

    Одноосібне виокремлення для цієї місії лише однієї Церкви, у даному випадку РПЦ, є лише свідченням порушення принципу соборності, який так сильно «відстоює» Москва.

    Вкотре варто відзначити, що «кількісна перевага» не є залізобетонним аргументом, а є лише черговою маніпуляцією. В одному із моїх попередніх дописів зазначалось, що кількість ніколи не була індикатором істинності віровчення, а у даному випадку вона не є і підставою для надання переваги або наділення якихось повноважень. Адже, як відомо, декілька десятків апостолів виявились мудрішими за тисячі язичницьких мудреців. Історія також знає чимало випадків, коли кількісною перевагою володіли єретики.

    Та й взагалі кількісна аргументація Гундяєва у порівняні з Римо-Католицькою Церквою виглядає доволі жалюгідною. Для порівняння, згідно офіційної статистики Католицька Церква нараховує майже 1,2 мільярди віруючих, у той час, коли до РПЦ належать (за її ж даними) трішки більше 180 мільйонів.

    Раніше мною вже зазначалося, що це число теж занадто перебільшене, адже фактично воно складається з усіх православних, чи навіть усіх жителів країн, які Москва вважає своєю канонічною територією, тобто Росії, України, Білорусії та інших. Хоча ж, насправді, з цих сотень мільйонів далеко не всі відносять себе до РПЦ. Та й в самій Росії зростає кількість мусульман, а протягом останнього часу значне поширення здобувають місцеві вірування.

    Окремо хотів би підкреслити: стверджувати, що єдина (!) зустріч понтифіка і Московського Патріарха, як і прийнята ними декларація, стала проявом вигаданої «глобальної» відповідальності – взагалі безглуздо. Адже, як відомо, після неї Кіріл зазнав чимало авторитетних втрат серед своїх же єпископів та вірян.

    Деякі з них, зокрема єпископ РПЦвУ Лонгін Жар разом зі священниками Банченського монастиря (Свято-Троїцький собор, якого у 2011 році, особисто освячував Гундяєв) публічно назвав її «зрадою православ’я, легалізацією вчення антихриста», а самого Кіріла звинуватив у вчиненні «канонічного злочину».

    Навіть у такому важливому монастирі РПЦ, як Троїце-Сергієва Лавра частина ченців виступила проти згаданої зустрічі та спільної заяви/декларації. Ченці-бунтівники навіть припинили поминати Кіріла на богослужінні. Проте наслідком такої позиції – були заборони у священнослужінні від Моспатріарха.

    Підсумовуючи хотів би сказати, що таке вітання у виконанні Кіріла – це лише ілюзія власної значущості, яка ґрунтується на вигаданих і свідомо перебільшених фактах, і яку Москва хоче нав’язати як Риму, так і всьому християнському світу.

    Фактично відбувається спроба продемонструвати світовій спільноті, що Москва нібито впливає на важливі процеси, і без неї неможливо щось вирішити чи змінити. Хоча, насправді, це не так. Адже, як відомо, екуменічний процес триває, співпраця між християнами може відбуватись і без погодження з Кремлем. Яскравий приклад такої думки – це робота в цьому напрямку Константинополя та особисто Вселенського Патріарха Варфоломія І.

    Таким чином, замість абсолютно нешкідливого та приязного привітання від Москви, у Ватикані отримали чергову порцію російської церковної маніпуляції та пропаганди, якими Кремль настирливо бомбардує світове інформаційне поле.

    Автор: релігійний експерт Олександр Єфременко.

    Найсвіжіше

    Популярне