Середа, 13 Жовтня, 2021
Бiльше

    В Паризькому університеті Сорбонна пояснили безпідставність обвинувачень в «єресі папізму», які РПЦ пред’являє Вселенській Патріархії

    23 вересня 2021 року відбулось засідання Священного Синоду Російської православної церкви, під час якого було ухвалено рішення про скликання Архієрейського собору РПЦ в листопаді цього року. Очікується, що, за підсумками своєї роботи, Архієрейський собор засудить діяльність Вселенської Патріархії і, особисто, Вселенського патріарха Варфоломія І.

    З боку Московської патріархії, Його Всесвятості мають намір пред’явити обвинувачення в “єресі папізму”, “вторгненні на канонічну територію інших помісних церков”, “поглиблення розколу в православ’ї”.

    Однак, більшість авторитетних богословів і публіцистів схиляються до думки, що всі обвинувачення, які будуть озвучені в Москві, не мають вагомих канонічних підстав. Аргументи такої точки зору були обнародувані істориком і дослідником Паризького університету Сорбонна Костянтином Вєтошніковим на персональній сторінці у соцмережі Фейсбук.

    Наводимо окремі фрагменти викладених ним фактів та свідчень.

    Оскільки протягом останнього часу окремі представники Російської православної церкви заявляють, що Вселенський Патріархат “винайшов” свої привілеї протягом ХХ століття, і хибно заявляють, що Велика Церква впала у “єресь папізму”, я навожу декілька свідчень з патріарших актів візантійського періоду про те, як патріархи описували власні обов’язки. Всі ці тексти широко відомі, і більшість з них було перевидано і перекладено на російську мову ще в ХІХ столітті.

    Святий Вселенський патріарх Калліст (під час свого другого Патріархату, 1355-1363 рр.) писав духовенству Тирново, Болгарія, про привілеї Вселенського престолу: “Константинопольський Престол переглядає, схвалює і підтверджує рішення других патріархів, Александрійського, Антиохійського і Єрусалимського, як це передбачають священні канони і про що свідчить церковна практика, тим більше цей Престол має владу на Церквою болгар, яка від нього отримала право називатись патріархом”.

    Святий патріарх Філофей Коккінос (1364-1476), звертаючись в червні 1370 року до великого князя Московського Димитрія, писав: “Митрополит мною поставлений, носить [на собі] образ Божий і знаходиться у вас замість мене, так що всяк, що повинується йому і бажаючий проявляти йому любов, честь і послух, підкоряється Богу, і честь, яка йому воздається, переходить до мене, а через мене – прямо до самого Бога. І кого митрополит благословить і возлюбить за щось хороше, – за благочестя чи за послух, – того і я маю благословенним, і Бог також; напроти, на кого він прогнівається і накладе заборону, і я також”.

    Цей же патріарх написав митрополиту Київському Алексію наступне: “ти носиш мої власні права, і якщо будут коритись і віддавати честь і любов твоєму святительству, то будуть шанувати мене, маючого на землі права Бога. А так як ти, по благодаті Христовій, від мене поставлений митрополитом: то і права маєш мої”.

    Він також писав другим князям Русі, зазначаючи: “якщо станете належним чином поважати, шанувати, демонструвати послух і благопокірність преосвященному митрополиту Київському і всієї Русі, пречесному, у Святому Дусі возлюбленому братові і співслужителю нашому, якого Бог дарував вам нашими руками, і, як істинні сини церкви, будете чути його і його настанови так, як ви зобов’язані чути самого Бога. Бо так як Бог поставив нас предстоятелем всіх, у всьому всесвіті християн, опікуном і блюстителем їхніх душ: то всі залежать від мене; як загального отця і вчителя. І якби мені можна було б особисто обходити всі на землі міста і проповідувати в них слово Боже, то я невпинно робив би це, як свою справу. Але одній немічній і слабій людині неможливо обійти весь всесвіт, то ми обираємо найкращих і відзначених добродійством осіб, поставляємо і висвячуємо їх пастирями, вчителями і архієреями, і посилаємо в різні частини всесвіту: одного – туди, до вашої великої і багатолюдної країни, іншого – в іншу частину землі, повсюди особливого [архіпастиря] 3447, так що кожен у тій країні і місцевості, яка надана йому жеребом, представляє особу, кафедру і всі права наші. Так і ви маєте там, замість мене, преосвященного митрополита Київського і всієї Русі, мужа шанованого, благоговійного, добродійного і прикрашеного всіма чеснотами, який може, благодаттю Христовою, спасти народ і привести його на шлях спасіння, втішити душі скорботних і укріпити серця бідуючих (так ви і самі з досвіду знаєте його переваги і святість): то ви зобов’язані віддавати йому велику честь і благопокірність, яку повинні були б ви віддавати мені самому, якби я був присутнім там; бо він там перебуває замість мене, має наші права, так що надана йому шана, послух і благопокірність відносяться і до нас, а через нас переходить до самого Бога. Таким чином ви, як істинні сини церкви Христової, відчуваючи у душі праву віру в Бога і благочестя, зобов’язані підкорятись вашому отцю, пастирю і вчителю, якого Бог дарував вам через нас, і шанувати його, як мене, і слова його приймати за слово Боже”.

    Той же патріарх, звертаючись в серпні 1371 року до митрополита Київського Алексія, каже про себе: “нас Бог поставив пастирем і вчителем всього всесвіту”.

    Наступний патріарх Антоній IV (1391-1397) каже у своєму посланні в Новгород у вересні 1392 року: “тому я послав вам грамоту 3520, що вказує на душевну небезпеку, в яку ви впали через таку клятву, переконуючи і навчаючи вас, як духовний отець і владика, від Бога поставлений над всіма християнами у всесвіті”.

    Той же патріарх описує свої обов’язки ще раз у листі, надісланому в той же час великому князю Московському Васілію: “А як я поставлений всезагальним вчителем для всіх християн, то на мені лежить незаперечний обов’язок, у випадку коли почую про щось таке, що загрожує твоїй душі, писати про це, як твій отець і вчитель, наставляючи і переконуючи тебе до виправлення: а ти як християнин і син церкви, зобов’язаний виправитись. За що ти демонструєш зневагу до мене, патріарха, і не віддаєш мені тої честі, яку віддавали [попереднім патріархам] твої пращури, великі князі, навпроти – з неповагою ставишся і до мене, і до моїх людей, яких я туди посилаю, так що вони не отримують у вас тої честі і місця, яке завжди мали патріарші люди? Невже ти не знаєш, що патріарх займає місце Христа, від Якого і призначається на владичому престолі? Не людину ти принижуєш, а самого Христа! І навпаки, хто шанує патріарха, шанує самого Христа”.

    Найсвіжіше

    Популярне