Середа, 22 Вересня, 2021
Бiльше

    «Не проросійським отцям і вірянам кричати про те, кого вони кликали в Україну, а кого ні» – священник ПЦУ відповів противникам візиту Варфоломія

    То там, то сям зустрічаю в мережі світлини, де громадяни України стоять з плакатами «Варфоломей, мы тебя не звали!». Написано, звісно, на «общєпонятном». З благословення архієреєїв священники РПЦвУ транслюють відеозвернення, в яких закликають до бойкоту і протестів у зв‘язку з приїздом до України Вселенського патріарха Варфоломія. Хоча ще у 2008 році ті ж самі люди радо зустрічали Його Всесвятість, коли патріарх Варфоломій вперше прибув до Києва на святкування 1020-ї річниці хрещення Руси.

    Давайте розбиратися. По-перше, це історичний візит для України. В історії будь-якої Церкви візит Константинопольського Патріарха до іншої країни/Церкви завжди був величною подією.

    По-друге, патріарх Варфоломій їде до України на запрошення предстоятеля Православної Церкви України митрополита Епіфанія. Тепер, коли Вселенським патріархом відновлена Київська Митрополія, яку в 1686 році незаконно захопила Московська патріархія, і Православна Церква України отримала Томос про автокефалію, кожній притомній людині зрозуміло, що філія Російської Православної Церкви в Україні, яка чомусь продовжує іменуватися «Українською Православною Церквою» або «УПЦ (МП)», знаходиться в Україні в неканонічному статусі. Адже її предстоятель – митрополит Київський Онуфрій – не має права іменуватися «митрополитом Київським». Як не може бути два президенти в одній країні, так не може бути й два предстоятелі в Українській Православній Церкві.

    Отже, маємо відверте ігнорування Московською Церквою православних канонів. І це не мої фантазії, а реальність в якій ми всі живемо. А раз Ви так стоїте горою за «адін нарот», то Вам ніхто не заважає запросити до України Вашого «господіна» патріарха Московського Кіріла.

    По-третє, патріарх Варфоломій їде до України на запрошення Президента України, яке він виголосив 16 жовтня 2020 року. Тобто, це буде візит ще й на державному рівні.
    Багато речей, які відбуваються навколо нас, нам зрозумілі. Але є й інші, які зрозуміти дуже важко.

    Та все ж, світло на цю ситуацію проливається у порівнянні. Згадаймо Революцію Гідності. Тоді в Михайлівському Золотоверхому монастирі знайшли прихисток тисячі українців, з дзвіниці монастиря лунав набат, а священники стояли лицем до беркутівців молячись, щоб Господь врозумив їх і відвернув від злих намірів.

    Натомість Києво-Печерська лавра (самий центр РПЦвУ) тоді мовчала, а скупі інтерв‘ю намісника лаври владики Павла про «майданутих» говорили самі за себе. І там, і там маємо чіткий поділ Церков на проукраїнську/українську і на проросійську/російську. А Церква – це люди. Примітно, що і плакати (де не глянь) написані російською мовою.

    По-четверте, саме з Константинополя Київ запозичив як стилі в архітектурі, так мелодику в музиці, збагатив і примножив мистецтво, освіту, богослужбові тексти, зв’язки з іншими Церквами. А головне надбання – віра в істинного Бога.

    Згодом, з Русі до Московії тривав постійний потік кадрів, які просвічували темні землі. Московські митрополити впродовж століть були вихідцями з України. Візьмімо для прикладу першого московського митрополита Петра Ратенського (1260 – 1326). Він переніс митрополичу кафедру з Владімір-на-Клязьмі до Москви. Святитель Петро Ратенський сам родом з Волині. Він важається небесним покровителем Москви. Як Вам? Волинянин – покровитель Москви. І це офіційно.

    То ж не проросійським отцям і вірянам кричати про те, кого вони кликали в Україну, а кого ні. Бо якщо дивитись на всю цю історію справедливо, то власне ми, українці, не кликали на свою землю окупантів. А окупація – це не тільки зброя і кулі, окупація – це зросійщення українців, перетворення в малоросів позбавлених права думати і висловлюватись.

    Цей пост не змінить їхню свідомість. Однак, продовжуємо закликати – єднаймося навколо єдиного київського престолу! Чи не краще бути господарем на своїй землі, мати свого незалежного і реально українського Предстоятеля і молитися в автокефальній Українській Церкві? Чи Вам принципово поминати за кожним богослужінням не свого, українського Предстоятеля, а московського Кирила? Який він нам, українцям, «Господін»? Хіба мало Вам того імперського російського зла, яке падало на долі мільйонів українців впродовж всіх цих століть? Чи Ви забули слова нашого пророка: «Сліпі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть»? Доки будете холопами і малоросами?

    Таке відчуття, що йде війна між розумом і безумством, між адекватністю і зомбуванням, між українським Православ‘ям і російським мракобіссям. Врешті, між любов‘ю і ненавистю.

    Але буде правда на Землі!

    Джерело: священник ПЦУ Іван Сидор.

    Найсвіжіше

    Популярне