Оригінал статті Владислава Сердюка опублікований на LIGA.net: “Шредер, Фійон, Кнайсль. Як Путін купує собі друзів: дев’ять прикладів”. Републікується з дозволу редакції.
Більшість ексчиновників в країніх Європи займаються не тільки бізнесом, а й просуванням російських політичних інтересів. Корупція – один з ключових елементів експорту РФ до країн Європи.
Корупція – основний інструмент впливу РФ на Захід. Завдяки прикладу росвпливу на Заході винайшли термін “стратегічна корупція”, – говорить виконавчий директор ЦПК Дар’я Каленюк.
За її словами, Росія відточила стратегічну корупцію на прикладі України, коли через слабкість внутрішніх інституцій сюди запускалися агенти Кремля і купувалися необхідні рішення.
Колишній прем’єр-міністр Франції Франсуа Фійон наприкінці червня цього року увійшов до ради директорів російської компанії Зарубєжнєфть. Фійон – кар’єрний політик: у 22 роки розпочав з посади помічника депутата, а закінчив посадою прем’єра у часи президнтства Ніколя Саркозі. Термін Фійона на чолі уряду збігся з символічним прем’єрством Путіна. Французькі політики обурилися поведінкою експрем’єра, назвавши його дії проявом “синдрому Депард’є” – пошуків притулку у Путіна в надії змусити про себе говорити.
Колишній федеральний канцлер Німеччини Герхард Шрьодер – один з найбільш одіозних і скандальних друзів Путіна в Європі. Він невпинно гне лінію Кремля у всіляких сферах – від бізнесу до політики. Він, як і Фійон, – кар’єрний політик, який розпочав свій шлях у 19 років. Після закінчення своєї каденції канцлера “Газпром” дав Шрьодеру посаду в Nord Stream AG з дуже високою зарплатою. Не дивно, що, залишаючись другом Путіна і топакціонером СП, Шредер був незадоволений, коли в 2014 році на Росію наклали санкції за окупацію Криму і агресію проти України.
Ексміністриня закорндонних справ Австрії Каріан Кнайсль – політикиня меншого калібру, але не менш відома. Кнайсль запам’яталася світу танцем з Путіним на своєму весіллі влітку 2018-го. Проросійська позиція Кнайсль окупилася в березні 2021 року – влада РФ висунула її в раду директорів Роснєфті, а на початку червня її кандидатуру затвердили.
Думка, що найближчим другом Путіна в Німеччині є Шрьодер, є помилкою. Непримітний Маттіас Варніг – один з найближчих європейських друзів президента РФ, відносини з яким зав’язалися задовго до знайомства Путіна зі Шрьодером. Варніг, як і Путін, був шпигуном. Він вступив на службу в Штазі (НДР) в 1974 році. У 2003-му Варніг став членом наглядової ради банку Росія (“банк друзів Путіна”); в 2006 році отримав посаду керуючого директора компанії Nord-Stream AG, де трудився разом з Шредером; рік по тому увійшов до наглядової ради ВТБ; в 2011-му обраний до складу ради директорів Транснєфті та Роснєфті.
Крістіан Керн – досвідчений австрійський управлінець, якому на рік вдалося очолити уряд країни, а потім відправитися на роботу в Росію. Кар’єра Керна різноманітна: він був журналістом, прессекретарем Соціал-демократичної партії Австрії (СДПА) і маркетологом в енергетичній компанії. У 2018-му оголосив про відхід з політики в приватний сектор. Влітку 2019 року він увійшов до ради директорів РЖД, де продовжує працювати дотепер.
Вольфганг Шюссель – один з найбільших європейських трофеїв російського бізнесу. У 1989 році Шюссель став міністром економіки Австрії, а через шість років очолив партію і обійняв відразу дві посади: віцеканцлера і глави МЗС. З часом Шюссель очолив уряд Австрії і залишався канцлером до 2007-го. У 2014 році Шюссель виступив проти антиросійських санкцій. За його словами, обмежувальні заходи – “це завжди ознака неспроможності”, тому потрібно шукати “кращого розуміння”. У підсумку життєвий шлях привів Шюсселя на роботу в Росію: з 2018 до 2019 рік він був членом ради директорів МТС. А в 2019-му увійшов до ради директорів нафтової компанії Лукойл, де продовжує працювати до сих пір.
На роботі в російських компаніях є і куди менш великокаліберні політики. Наприклад, Вольфганг Клемент відомий суто в Німеччині, але виявився корисним Кремлю. “Північний потік”, ймовірно, був реалізований за підтримки Клемента. Ексміністр пішов по стопах Шрьодера і потрапив у російську консалтингову компанію Energy Consulting – відразу на посаду заступника голови ради директорів.
Де Сільгі Ів Тібо – досвідчений французький політик і дипломат. Працював у французькому МЗС, у представництві при Єврокомісії та посольстві у Вашингтоні. Після цього був радником прем’єр-міністрів Жака Ширака та Едуара Балладюра. Іноді він навіть поєднував держслужбу і бізнес. Наприклад, будучи радником в Міноборони і МЗС, він отримав посаду члена наглядової ради ВТБ. Він залишається ним дотепер.
Ален Жуйє – ще один великий “улов” Путіна. Він все життя провів в розвідці і бізнесі, а закінчив на службі роспропаганди. Жуйє кілька років працював в французькому секретному військовому підрозділі, який відповідав за планування і проведення таємних операцій. Хоча у Жуйє немає особистих відносин з Путіним, про які було б відомо широкому загалу, він неодноразово висловлював проросійські погляди. У лютому 2020-го RT France оголосило запуск програми про геополітику, ведучим якої став Жуйє. Його шоу під назвою “Джерело” виходить два рази на місяць: екс-глава французької розвідки розмірковує про події зі світу дипломатії, конфліктів, тероризму, безпеки і розвідки. Просуваючи при цьому проросійські наративи про історичну правду і політкризою на Заході.
