П’ятниця, 15 Жовтня, 2021
Бiльше

    Українських археологів переслідували в СССР. Вони спростували ідею про єдиний «совєтський народ»

    У Дніпрі, в національному історичному музеї імені Яворницького, презентують виставку «Наказано не знати: українські археологи в лещатах тоталітаризму». Вона присвячена українським дослідникам минувщини, які, попри утиски й репресії, робили важливі наукові відкриття й не боялися розповідати світові про факти, які не вписувалися в офіційну ідеологію. Комусь ця жага до правди вартувала посади та роботи, комусь – і життя.

    Експозицію створили фахівці Українського інституту національної пам’яті (УІНП) за участі колег із десятка наукових установ країни. Використовували матеріали 20 українських та закордонних архівів, зокрема Польщі та США.

    Відомий український археолог Борис Мозолевський, першовідкривач знаменитої золотої скіфської пекторалі, у 1960-і роки перебував «під ковпаком» у КГБ через свої «націоналістичні погляди». Він був одним із учасників руху «шістдесятників», товаришував із дисидентами, зокрема з Василем Стусом, і міг повторити долю відомого поета.

    Пектораль, що здивувала світ і врятувала першовідкривача

    Однак у справу втрутився щасливий випадок – на Дніпропетровщині, у кургані Товста Могила, учений зробив відкриття планетарного масштабу.

    Звістка про знайдену Мозолевським пектораль облетіла світ і це, як вважають, стало своєрідною «охоронною грамотою» для археолога: він уник арешту й зміг продовжити наукову роботу, розповідає керівник Південно-Східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Ігор Кочергін.

    «Через своє вільнодумство він мав бути репресований у часи Брежнєва, але знахідка пекторалі врятувала його. Як тільки цей шедевр потрапив на сторінки закордонних часописів, резонанс був би неймовірний, якби археолога заарештували або якимось чином переслідували. Тоді його не зачепили», – розповів історик.

    Археолог Борис Мозолевський

    Це – одна із двох десятків життєвих історій відомих українських археологів, представлених на виставці. Усі вони були змушені працювати в умовах тиску тоталітарних систем – Російської імперії, Совєтського Союзу, нацистської Німеччини. Більшість із них зазнали утисків з боку совєтської влади – через свою принципову позицію науковців, небажання йти проти істини. Комусь жага до об’єктивних досліджень історії вартувала посади та роботи, а комусь – і життя. Іноді це стосувалося цілих родин.

    Так, історики брати Ернсти – археолог Микола Ернст та історик-мистецтвознавець Федір Ернст – були репресовані в 1930-і роки за звинуваченням у «шпигунстві на користь Німеччини». Старший Микола відбув понад 10 років таборів, молодший Федір – був розстріляний. Їхні археологічні колекції зникли. Відома археологиня Лариса Крушельницька, представниця роду Крушельницьких, яка досліджувала давні пам’ятки Прикарпаття та Волині, була переслідувана совєтською владою, певний час не могла працювати за фахом, більшість її родичів були репресовані.

    Лариса Крушельницька

    Дослідник стародавнього Сходу, Греції та Риму Петро Смолічев, виходець із Чернігівщини, який працював у Дніпропетровському історичному музеї разом з істориком Дмитром Яворницьким, був висланий до Середньої Азії, а двоє його братів – засуджені до розстрілу.

    Яворницький – без роботи й без пенсії, Брайчевський – під забороною

    Самому ж Дмитрові Яворницькому його любов до козацтва й загалом української минувшини коштувала посади директора музею. Він також був археологом – досліджував кургани, керував Дніпрогесівською археологічною експедицією, зібрав тисячі цінних експонатів.

    «Його переслідували й за царського режиму. А 1933 року Яворницький був звинувачений в «буржуазному націоналізмі». Його звільнили з роботи, позбавили пенсії, фабрикували проти нього справу. Не арештували тільки тому, що він був академіком, відомою людиною. Помер він фактично в злиднях», – сказав керівник Південно-Східного міжрегіонального відділу УІНП Ігор Кочергін.

    Пам’ятник історику Дмитру Яворницькому біля Дніпровського історичного музею

    Не пробачила совєтська влада відстоювання власної думки й українському історику та археологу Михайлу Брайчевському. У 1960-і роки він написав трактат «Приєднання чи возз’єднання?», де викрив фальш «Тез до 300-річчя возз’єднання України з Росією». Твір поширювався «самвидавом». Влада вимагала від Брайчевського публічного визнання своєї «помилки», коли він відмовився, йому понад десятиліття не давали працювати за фахом, його ім’я в науковому світі було під забороною.

    Історик Михайло Брайчевський

    Переслідувані Російською імперією і третім Рейхом

    На виставці в Дніпрі розповідають також про археологів, які зазнали тиску й переслідування інших імперських режимів. Серед них – поет Олег Ольжич (Кандиба), син Олександра Олеся, відомий також як археолог, був закатований нацистами за участь в Організації українських націоналістів (ОУН) 1944 року, а також Федір Вовк – антрополог, етнограф і археолог, який зазнав утисків ще у 1870-і роки, в Російській імперії.

    Проводячи дослідження на теренах сучасної України, Вовк доводив, що слов’янське населення на українських територіях слабко пов’язане зі слов’янським населенням на території Росії та Білорусі, чим відкидав тезу про «єдиний народ».

    Антрополог, етнограф і археолог Федір Вовк

    «На підставі археологічних досліджень Федір Вовк доводив, що формування цих слов’янських народів відбувалося за різних обставин, не спільно. Він помер 1918 року, совєтська влада до нього не дотягнулася, але і він, і його роботи були заборонені й недоступні широкому загалу, навіть дослідникам за часів СССР», – розповів Ігор Кочергін.

    «Суспільно небезпечна наука»

    За біографіями відомих і маловідомих постатей дослідників, які представили на виставці, можна вивчати українську археологію ХХ століття загалом, зазначає представник Інституту національної пам’яті Ігор Кочергін.

    Упродовж тривалого часу ця галузь знань перебувала «в затінку» технічних наук, потрібних для нарощування військової могутності та промислового зростання, і вважалася суспільно небезпечною. Вона відкривала українцям шлях до самоідентифікації.

    «Окрім Олеся Кандиби, нікого з цих археологів не можна назвати 100-відсотковим націоналістом. Але, оскільки всі вони були сумлінними науковцями й не йшли на угоду з совістю, вони представляли результати своїх досліджень по факту, показуючи, що у нас була багата культура, не підтверджували параноїдальну ідею про єдиний умовний «совєтський народ», доводили, що ніякої спільної «колиски» народів не існувало. Це йшло в розріз не тільки з офіційною історіографією, а й з пропагандою. Саме за це їх і переслідували», – наголосив дослідник.

    Репресовані історики, брати Ернсти. Зліва направо: Микола Ернст і Федір Ернст

    Виставка в Дніпрі триватиме упродовж місяця. Можливо, потім термін її роботи продовжать.

    Джерело: Радіо Свобода. Автор: Юлія Рацибарська.

     

    Найсвіжіше

    Популярне