Неділя, 19 Вересня, 2021
Бiльше

    Погони під рясами: РПЦ з моменту свого створення віддано служить владі

    Служила усім московським правителям, від Сталіна до Путіна з тою різницею, що при Сталіні була слухняною виконавицею наказів, а при Путіні стала невіддільною частиною влади. Без неї тепер у РФ ні ракети не літають, ні діти не родяться. Проте, як би не корчили з себе московські попи православних аятол, створена чекістами РПЦ по суті була і залишається одним з підрозділів спецслужб.

    Протоієрей Всеволод (Дутіков)

    Років 10 тому мені довелося поспілкуватися з настоятелем храму Святої трійці, що в нью-йоркській Асторії, протоєрем Всеволодом. Він був одним з небагатьох священників Руської Православної Церкви за Кордоном (РПЦЗ), хто відмовився підписати Акт об’єднання з РПЦ у 2007 році. На моє запитання про причини відмови, о. Всеволод відповів, що не можна одночасно служити богові та «цісарю», а про московського патріарха прямо сказав, що не може бути священником той, хто ховає під рясою погони.

    У 1943 році Сталін прийняв рішення зняти заборону на діяльність РПЦ. Окрім пропаганди, Сталін мав і практичні цілі: він прагнув домогтися від союзників найскорішого відкриття другого фронту в Європі, а позаяк США та Велика Британія переймалися гоніннями на релігію в СРСР, напередодні Тегеранської конференції 1943 р. у Москві терміново обрали патріарха та створили Раду у справах РПЦ. Ця Рада, яку очолив полковник НКДБ Карпов, мала контролювати РПЦ і скеровувати її діяльність.

    Перші керівники РПЦ Патріарх Алексій І і голова Ради у справах РПЦ Г. Карпов

    Щоб продемонструвати союзникам нібито відсутність в СРСР планів світової гегемонії, Сталін в травні 1943 р. розпустив Комінтерн. Проте закордонна підривна робота Москви ніколи не припинялася. Частину завдань з посилення радянського впливу за кордоном та інфільтрації своєї агентури на Захід Москва передоручила РПЦ. У 1944 р. нарком держбезпеки Меркулов доповідав Сталіну про наміри НКДБ СРСР «під церковним прикриттям організувати розвідувальну резидентуру в США. До завдань резидентури входитимуть: 1) проведення роботи по возз’єднанню з московською патріархією всіх російських православних церков в США і поширення на них патріаршого впливу, 2) зав’язування потрібних зв’язків і вербування корисних нам осіб для ведення розвідувальної роботи в США».

    Паралельно кувалися кадри для такої роботи. Під час підготовки помісного собору РПЦ в 1945 р. нарком Меркулов затвердив директиву, якою органам НКДБ доручалося розпочати підбір делегатів. У ній наголошувалося, що «важливо забезпечити, щоб серед намічених кандидатів були переважно агенти НКДБ, здатні провести на Соборі потрібну нам лінію».

    Згідно з розсекреченими документами, НКДБ завербувало усіх делегатів Помісного Собору. Тобто «відроджену» РПЦ фактично зробили підрозділом НКДБ. На міжнародній арені РПЦ з перших кроків діяла за вказівками радянських спецслужб: створювала агентурні мережі, вдавалася до провокацій і підкупу. У 1946 р. справжній керівник РПЦ (вже генерал) Карпов в секретній записці до голови Ради Міністрів СРСР Молотова доповідав, що уряд ефективно використовує структури РПЦ за кордоном для вирішення політичних завдань і просив спростити процедури отримання церквою валюти на їх виконання.  Зокрема єрусалимському патріархові планувалося передати 40 тис. дол., а константинопольському 50 тис.

    Призначення на всі керівні посади РПЦ відбувалися лише за схвалення КДБ, а за це треба було платити згодою на співпрацю. Під час короткочасної політичної відлиги в РФ у 1990 р. у Верховній Раді РФ була створена комісія з розслідування зв’язків КДБ та РПЦ. Комісія опублікувала списки агентури КДБ в РПЦ та агентурні псевдо церковних ієрархів, а також виписки зі звітів КДБ про «діяльність» московської церкви. Агентами КДБ виявилися практично все керівництво РПЦ, включно з нинішнім патріархом (агент Михайлов), його наставником Никодимом (агент Святослав) та попередником Алексієм ІІ (агент Дроздов).

    Серед документів, оприлюднених комісією, було роз’яснення керівництва КДБ від 28 липня 1970 р. з промовистою назвою «Про використання органами КДБ можливостей РПЦ для контррозвідувальних заходів у середині країни та за кордоном».
    Навіть напередодні розвалу СРСР РПЦ вірно служила своїм кураторам. У 1989 р. полковник 5-го управління КДБ Тимошевський доповідав: «Найважливішими були поїздки… агентів «Антонова» (Київський митрополит), «Островського» (Мінський митрополит), «Адаманта» (митрополит Крутицький та Коломенський) в Італію для переговорів з Папою Римським з питань подальших стосунків між Ватиканом і РПЦ, з проблем уніатів». Продовжували активно працювати й резидентури під дахом РПЦ. Той же Тимошевський звітував: «В СРСР для розв’язування конкретних питань прибули агенти «Тихонов», «Воронцов» і «Волжський», які знаходяться у довгостроковому відрядженні відповідно в НДР, Японії та США. Від них отримана інформація щодо керівників євангельско-лютеранської церкви Німеччини (ФРН), ситуації в обійсті РПЦ в Японії, діяльності ватажків УАПЦ (Української Автокефальної Православної Церкви) в США. (Не секрет, що КДБ особливо пильно слідкував за українськими церквами). Завдяки своїй агентурі в лавах РПЦ, КДБ контролював міжнародні релігійні організації, до діяльності яких долучалася московська церква: Всесвітня рада церков, Християнська мирна конференція європейських церков, тощо. До розробки Всесвітньої Ради Церков був безпосередньо залучений і майбутній Патріарх Кіріл. У 1971—1974 рр. юного 24-річного архимандрита, який тільки що випустився з духовної семінарії, відрядили до Женеви, де він плідно попрацював представником Московського патріархату при ВРЦ. Саме в цей період Москва всіляко намагалася використати цю організацію як інструмент ідеологічної боротьби з Заходом, а з середини 70-х стала суттєво впливати на її діяльність.

    Фрагмент директиви НКДБ про підбір делегатів помісного собору РПЦ 1945 р.

    З розвалом СРСР нічого не змінилося — комуністична система впала, а створена агентурна мережа залишилася на місці, попри публічні викриття зв’язків РПЦ з КДБ та публікацію списків штатних агентів в КДБ в РПЦ. Церковні ієрархи не стали розслідувати власне співробітництво зі спецслужбами, а чекісти просто перебралися в інші кабінети та поміняли портрети на стінах. Показово, що Валерій Лебедєв, ветеран боротьби зі світовим сіонізмом, багаторічний куратор РПЦ, який у 1991 р. дослужився до заступника Голови КДБ (вигнаний звідти після путчу), став радником з економічних питань останніх двох патріархів РПЦ. А тепер він не тільки почесний чекіст, але й голова Фонду православного телебачення та голова Ради директорів кабельної компанії Московської патріархії «Вільне народне телебачення».

    Під пильним оком колишніх кураторів, що нині перефарбувалися на штатних богословів в численних колоцерковних фондах, РПЦ продовжує бути «дахом» для шпигунів та агентів впливу в рясах, а її закордонні установи – центрами збирання інформації. Усі співробітники РПЦ, яких відряджають за кордон, як і в часи СРСР, призначаються на посади за згодою російських спецслужб і працюють за їхніми вказівками. Інколи закрадається думка, що цих кліриків навчають шпигунства безпосередньо в духовних семінаріях.

    Майже всі єпархії за кордоном, від Сінгапуру до Канади, очолюють прислані з Москви функціонери (священниками їх називати не хочеться). Скажімо, архиєпископ Віденський і Будапештський Антоній — колишній особистий секретар патріарха Кіріла — встиг побувати у відрядженні й і в Римі, і в Берліні. А управитель патріарших парафій в США Матфей до Нью-Йорку  попрацював і в Великій Британії, і в Італії, і в Канаді. А тепер під його рукою не тільки 32 храми по всій території США, він ще й член Єпископської асамблеї Північної та Центральної Америки та керівник представництва «Всесвітнього руського народного собору при ООН». Цій організації, за сприяння МЗС РФ, у 2005 р. був наданий спеціальний консультативний статус при ЕКОСОР. Нічого всесвітнього, попри амбіційну назву, у «народному соборі» немає. Створений у 1993 р. Собор, за його власною заявою, є «громадським майданчиком та місцем зустрічі людей, які […] об’єднані єдиною метою – піклуванням про сучасність і майбутнє Росії (до чого тут ООН?) Очолює організацію московський патріарх, а його заступниками є сумнозвісний російський мільярдер К. Малофєєв і професор МДУ та радник Голови Держдуми РФ О. Щипков. Малофєєв відомий своїми вкрай реакційними поглядами, близькими зв’язками з європейськими ультраправими, фінансуванням та створенням незаконних збройних організацій на українському Донбасі. А за участь в агресії РФ проти України Малофєєв знаходиться під міжнародними санкціями. Зрозуміло, що консультативний статус в ООН така організація могла отримати тільки під шаленим тиском МЗС РФ і використовує його для просування ідей «руського міра» на майданчиках ООН.

    Концепція «руського міра» стала своєрідною візитівкою патріарха Кіріла. РПЦ, як і раніше, продовжує бути інструментом російських спецслужб. Але з приходом до влади Кіріла Московська церква почала грати більш самостійну, ініціативну роль за межами РФ у просуванні «руського міра». У цьому збіглися інтереси путінського режиму та особисті амбіції патріарха. Путін бачить себе «збирачем земель», а Кіріл щонайменше головним церковним ієрархом на пострадянському просторі. «Руській мір» для них, найперше, є інструментом ідеологічної експансії в Україну та Білорусь і їх повернення в московську орбіту. Донедавна РПЦ опиралася на місцеві кадри, підібрані ще п’ятим управлінням КДБ. Проте активізація спецоперацій РПЦ проти України вимагає прямого контролю Москви, та й українським попам особливої віри немає. Навіть відданий митрополит київський Філарет (псевдо Антонов) врешті решт зрадив…  А тому ФСБ шле на служіння до українських храмів і лавр своїх перевірених, московських попів. Кілька днів тому побачив фото відомого боксера О. Усика, якого останнім часом попи РПЦ обсіли, як ті літературні ксьондзи Козлевича. Усик на Великдень сфотографувався разом з архієреєм РПЦ в Україні Спиридоном (в миру Андрій Романов).

    Усик і єпископ РПЦвУ Спиридон (Андрій Романов)/ Інстаграм

    Архієрей виявився не простий.  Його батько Володимир Романов у 1992—1996 рр. був відряджений з Москви до Нью-Йорку. Там він працював настоятелем Миколаївського храму, а Андрій ходив до школи Постійного представництва РФ при ООН.  Після закінчення батькового відрядження, Андрія Романова зразу ж легендували для роботи в Україні, де він дослужився до архієрея та посади Васильківського вікарія. Те, що лаври РПЦ в Україні вже давно діють, як підривні ідеологічні центри, а інколи і як бази терористів (Святогірська лавра у 2014 р.) давно вже не секрет. РПЦ і надалі буде грати деструктивну роль, аж допоки їй не дадуть по руках.

    Цінність для Кремля викоханої в надрах НКДБ/КДБ/ФСБ агентурної мережі РПЦ за кордоном важко переоцінити. Адже за розмірами та географією охопленням вона може позмагатися з резидентурами російських дипустанов. А ряси можуть бути навіть кращим прикриттям, ніж диппаспорти. Відтак в умовах, коли висилка російських дипломатів перестає бути надзвичайною подією, а ФСБ все більше вдається до«активних заходів» в стилі штатного сталінського терориста Судоплатова, роль та активність резидентур РПЦ за кордоном буде зростати. Відповідно кількість агентів ФСБ в рясах буде збільшуватися, особливо в країнах, на чий суверенітет зазіхає Москва. І це в першу чергу стосується України. Недарма в Москві так казилися через автокефалію Української православної церкви. Бо Томос не тільки обмежив доходи та майно РПЦ в Україні, але й зруйнував старанно виплекану фсбшну мережу. Для того, щоб її відновити, Москва не пошкодує ні сил, ні грошей.

    Джерело: pic.com.ua  Автор: Олександр МАЦУКА, дипломат, співробітник Політдепартаменту Секретаріату ООН у 1989-2016 рр.

    Найсвіжіше

    Популярне