П’ятниця, 30 Липня, 2021
Бiльше

    Тішуся, що ми зараз можемо повернути наших героїв із забуття, – священник ПЦУ про Конотопську битву

    Відзначаючи у 2009 році 350-річчя Конотопської битви, українські й зарубіжні меценати збудували з нагоди славного ювілею особливий пам’ятник — собор Різдва Пресвятої Богородиці.

    І започаткували цим самим нову українську традицію — відзначати пам’ятні дати не просто меморіалом, до якого приходитимуть з нагоди «дати», а культовим місцем, до якого йтимуть щодня.

    Усього за 11 років цей храм став одним із найулюбленіших серед містян. «Сильна енергетика, дуже намолене і благословенне місце! Окремий респект священнику: отець Павло — один із найпрекрасніших, мудрих і добрих людей, з ким доводилося зустрічатися за 37 років життя». «Напевно, це єдина церква у нашому місті, де немає прейскуранта на послуги. Залишаєш стільки грошей, скільки можеш… При храмі є благодійна організація, куди можна принести одяг, взуття, продукти для нужденних. Та і сам можеш взяти те, в чому маєш потребу»… Це останні відгуки про собор Різдва Пресвятої Богородиці, якими містяни діляться на платформі Google.

    Отець Павло (Кузь), настоятель храму, якраз і є одним із тих, хто майже щоденно намолює це особливе місце. «Це мій другий приход, й іншого собі не шукаю», — каже він, даючи зрозуміти, що своє майбутнє пов’язує з Конотопом, містом, яке вже встиг полюбити.

    Кореспондент газети «Україна молода» поговорив з отцем Павлом.

    «Справа з переходом громад до ПЦУ загальмувала»

    — Отче, ви родом із Західної України, але доля розпорядилася так, що опинилися в Конотопі й очолюєте тут громаду ПЦУ. Як вас, «западенця», зустріло це місто?

    — Справді, я родом з Івано-Франківщини. У 2009 році мене покликали очолити новозбудований храм Різдва Пресвятої Богородиці. І перше, чим мене здивувало місто, це люди, які мене тут зустріли. Мене вразив їхній патріотизм, їхнє бачення української церкви, їхнє бажання будувати тут, у Конотопі, справжню Україну з її національними і духовними цінностями.

    Світлина: Анна Скопцова/фейсбук

    Я побачив, що ці люди вже зробили немало добрих справ для міста: відновили храм, збудували собор та ще одну церкву, збудували школу. Як каже святе Євангеліє, не по ваших словах, а по ваших вчинках буде видно, хто ви є. Вчинки цих людей викликали довіру й бажання допомогти організувати тут українську релігійну громаду. Адже коли я прийшов настоятелем у собор, то громади як такої тут не було.

    Хочу сказати, що до того я 12 років перебував на півднi України. Там таку річ, як патріотизм, місцеві не культивують у собі. У Західній Україні свої особливості: той край був і під Австрією, і під Польщею, і під німцями — багато країн намагалися асимілювати українців. А коли приїхав сюди, до Конотопа, то зрозумів, що саме тут по-справжньому відчувається отой дух козацький, ота героїчна минувшина, яку в нас намагалися відібрати упродовж багатьох років.

    Світлина: Павло Кузь/фейсбук

    — Наскільки, на ваш погляд, сильні російські впливи в місті? Адже це всього якихось сто кілометрів від кордону з Росією…

    — Якщо вони й були колись сильними, то зараз значно ослабли. Коли я приїхав у Конотоп у 2009 році, тут було 9 храмів, підпорядкованих Московському патріархату. УПЦ Київського патріархату мала тільки наш собор і дві невеличкі парафії — одну в нашому місті та ще одну в селі поблизу Конотопа. А зараз маємо чотири громади в Конотопі та дві в населених пунктах біля нього.

    — З утворенням Православної церкви України процес приєднання до помісної церкви був досить активним. Зараз він по всій країні загальмувався, якщо не сказати, що зупинився зовсім. З чим ви це пов’язуєте?

    — На жаль, так і є. Ще до об’єднавчого Собору ми перевели дві громади з УПЦ МП в УПЦ КП. А далі справа забуксувала. Я не політик, але, аналізуючи ситуацію, бачу, що набирає сили вплив ОПЗЖ, відтак Московський патріархат має підтримку — не людей, а тієї влади, яка була раніше і в усьому сприяла їм. Тому дійсно йде гальмування, все робиться для того, щоб священники не переходили до ПЦУ.

    Адже саме від душпастиря, від його настроїв багато в чому залежить вибір громади. Він у цій справі — як поводир, який веде за собою паству. Як він налаштує громаду, таким буде й її вибір. Бо там, де громада «за», а священник «проти», — неминучі конфлікти. Я все ж таки за те, щоб цей процес відбувався так би мовити мирним шляхом, усвідомленим. І вважаю, що цей рух невідворотний. Навіть якщо зараз громади з певних причин вичікують.

    «Серед моїх прихожан досить багато молоді»

    — Минулого року в Конотопі проводили соціальне дослідження, і 41,6% опитаних зазначили, що зараховують себе до ПЦУ, і лише 16,8% респондентів пов’язують себе з Російською православною церквою, тобто Московським патріархатом. Різниця досить значна, а вам як священнику вона відчутна?

    — Звісно, відчутна. Ось візьмемо новонароджених діток. Більшість із них зараз хрестять у нашому соборі. Тобто містяни свідомо обирають храм Православної церкви України, що не може не тішити. Додам із власного досвіду: серед моїх прихожан досить багато молоді — їх відсотків 20, це ще не одружені хлопці та дівчата. Основна маса прихожан — це люди середнього віку, їх відсотків 60. А от людей пенсійного віку — від 60 років і старших — на диво небагато. Тобто я роблю висновок: якщо до нашого храму ходять люди середнього віку, то й їхні діти ходитимуть до нас.

    Світлина: Павло Кузь/фейсбук

    І хоча за кількістю храмів Московський патріархат нас переважає (церков ПЦУ — чотири, а їхніх так і залишилось дев’ять), більшість конотопців усе ж ходять до наших храмів. Ви б бачили, що в нашому соборі діялось на Різдво 2018 року, коли в святковому богослужінні взяли участь Руслана та хор Левка Ревуцького. У храмі та на його подвір’ї яблуку було ніде впасти!

    Взагалі наш храм від моменту його існування став таким духовним центром Конотопа. В нас діє недільна школа для дітей, iз початком війни на Донбасі тут був волонтерський осередок із допомоги нашій армії, реалізуємо й інші доброчинні проєкти. Маю ще одну мрію: щоб при храмі діяв будинок милосердя, куди б людина в нужді могла прийти, переночувати, поїсти, отримати пораду й допомогу. Бо не раз стикалися з випадками, коли людина приходила в храм і казала: «Мені більше нікуди йти». Тут, у Божому домі, має бути місце для кожного.

    «Пантеон національної пам’яті має стати святим місцем для кожного конотопця»

    — Ваш храм було відкрито й освячено до 350-річчя Конотопської битви. Чи означає це, що цю дату якось по-особливому шанують у вашій громаді?

    — Храм, який названо на честь Різдва Пресвятої Богородиці, дійсно будували під цю ювілейну дату — 350-річчя Конотопської битви. Собор «виріс» фактично за рік: влітку 2008-го його було закладено, а в липні 2009-го — відкрито. Відтоді ми щороку вшановуємо перемогу козацького війська під проводом гетьмана Івана Виговського біля Конотопа. І навіть за режиму Януковича ми все одно відзначали цю подію. Вже одинадцять років ми проводимо богослужіння, під час яких згадуємо учасників тієї історичної битви, молимося за упокій полеглих героїв-козаків. Адже це не просто героїчна сторінка нашої історії, а приклад козацької доблесті й звитяги, вміло спланованої військової операції, під час якої зазнало поразки московське військо. Звісно, Російська церква такі події «не помічала». Тому я тішуся, що ми зараз можемо повернути наших героїв із забуття, віддати їм належну шану і молитовну підтримку.

    — Біля вашого храму здалеку видно український прапор і стяг міста. Вони майорять біля Пантеону національної пам’яті Конотопа, що теж розташований на території вашого храму. Як цей меморіал з’явився?

    Світлина: konotop.city

    — Із 2017 року я є військовим священником у 58-й мотопіхотній бригаді, яка носить ім’я гетьмана Івана Виговського та базується в Конотопі. Згодом, коли ми міцніше здружилися з бригадою, командиром, виникла ідея організувати такий пантеон, щоб увіковічнити пам’ять про наших воїнів, які віддали життя за Україну. Меценати підтримали цю ідею, і в 2019 році, на Покрову, пантеон було урочисто відкрито. На шести стендах можна побачити портрети полеглих у війні мешканців Конотопщини та бійців 58-ї бригади. Також тут із сучасністю поєднано минуле, адже згадуємо події 1659 року і вшановуємо полеглих у Конотопській битві.

    Біля цього пантеону відбуваються пам’ятні заходи, сюди приходять люди, щоб згадати і вшанувати полеглих бійців. На Покрову, в День захисника України, в інші державні свята й пам’ятні дати ми тут збираємося і молимося за упокій душ воїнів. Хочеться, аби це місце було святим для кожного конотопця, і щоб кількість портретів на стендах пантеону — а їх тут близько сотні — більше ніколи не поповнювалася.

    — На «Фейсбук»-сторінці собору й вашій особистій бачила, що ви приймаєте записки за здоров’я й упокій онлайн. Наскільки така форма прохань про молитви популярна?

    — Сьогодні через онлайн-записки я отримую до тисячі імен для згадування під час молитви в звичайну неділю, а на великі свята — удвічі більше. А ще ж у храмі люди залишають традиційні «паперові» записки. В онлайні до нас з усієї України прохання надходять. І навіть з усього світу. Пишуть з Німеччини, Америки і навіть Південної Африки — нас багато де знають. Тому це досить популярна і затребувана форма спілкування з вірянами. Адже хтось фізично не може з певних причин прийти до храму, хтось хворіє, хтось перебуває далеко.

    Не пов’язую це лише з пандемією, яка внесла корективи в тому числі й у церковне життя. Життя змінюється, стає інтенсивнішим, його темп наростає. Але навіть за таких умов важливо, аби в ньому залишалося місце для Бога.

    Пригадую, як на початку суворих карантинних обмежень ми проводили онлайн-трансляції богослужінь у прямому ефірі, бо храм довгий час був зачиненим для прихожан. Зараз до собору приходить більше людей, богослужіння відбуваються в звичайному режимі з дотриманням певних карантинних вимог. Тож чекаємо на всіх, хто потребує духовної поживи і спілкування з Господом у його домі.

    Нагадаємо, соцопитування, яке було проведено в грудні минулого року, показало, що 41,6% жителів Конотопа зараховують себе до ПЦУ, а 16,8% – до РПЦвУ.

    Найсвіжіше

    Популярне