Вівторок, 13 Квітня, 2021
Бiльше

    Хто на окупованих територіях ходить в українську церкву?

    Чому багато священників ПЦУ на Донбасі працюють ще й за мирськими професіями, наприклад, в поліції? Як функціонують парафії української церкви на окупованих територіях Донецької області? Розмова DW з митрополитом Донецьким і Маріупольським Сергієм.

    Митрополит Донецький і Маріупольський Сергій (Горобцов) народився і виріс на Донбасі. У 2008 році тоді ще 36-річний єпископ очолив Донецьку єпархію УПЦ Київського патріархату, а після Об’єднавчого собору і надання Томосу – Православної церкви України. Нині митрополит Сергій керує єпархією з Маріуполя. Як і багато інших священників тоді ще Київського патріархату, після захоплення Донецька підконтрольними Росії бойовиками він був змушений виїхати звідти. Однак на непідконтрольній уряду України території досі зберігаються десятки парафій української церкви.

    Deutsche Welle: Владико Сергію, скільки нині парафій ПЦУ у Донецькій області і чи створюються нові?

    Митрополит Сергій: Торік ми побудували й відкрили три парафії. Загалом у нас 136 зареєстрованих релігійних організацій. 36 храмів знаходяться на тимчасово окупованій території. На тому боці у нас також є Будинок милосердя для літніх людей. Він досі працює, ми допомагаємо знедоленим.

    Як функціонують парафії ПЦУ на окупованій території?

    Там на 36 парафій залишилося всього чотири священники, один диякон і дві монахині. Ці священники намагаються по черзі служити в різних храмах. В один день священник не має права двічі служити літургію. Тож, він, приміром, сьогодні в одному храмі відслужив літургію, посповідав, причастив людей. Поїхав у другий храм – послужив молебень. В третій – панахиду або інші служби.

    Один з храмів ПЦУ у Краматорську / Фото: DW

    А в яких містах окупованої Донеччини розташовані храми?

    Давайте одразу домовимось, що я не буду давати для публікації інформацію про те, в яких містах служать ці священники, і називати їхні прізвища. Чому там чотири священники, а не 36? Тому що на них був шалений тиск і вони були змушені забрати свої родини і виїхати на територію, підконтрольну Україні.

    Що їм загрожувало?

    Їх почали переслідувати за те, що вони моляться українською мовою, за свій український народ, за свою державу. Приходили, погрожували, деяких били, наручники одягали, декого вивозили в ліс. Деяким почали телефонувати: “Якщо ти не поїдеш звідси, ми приїдемо і з тобою розберемося”. Звичайно, дорожче за людське життя нічого не існує – можна стати мучеником, але навіщо? І я прийняв рішення вивезти їх на підконтрольну українській владі територію. Вони тут працюють, допомагають тим людям, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях – збирають харчі, одяг, передають туди. Зараз це набагато складніше, адже КПВВ зачинені через пандемію.

    А ті, що залишились на тому боці, займаються виключно обрядами, таїнствами і справами милосердя. Вони моляться, щоб був мир, щоб не стріляли, щоб були збережені життя людей, щоб не були зруйновані наші храми. Вони не беруть жодної участі в якихось політичних справах – вони ж не самогубці. Вони роблять усе можливе, щоб зберегти структуру, щоб зберегти парафіян.

    Але моляться українською?

    Так. Під час богослужіння вони згадують і блаженнішого Епіфанія, і мене. У 2014-2015 роках, бувало, що заходили бойовики і слухали, за кого моляться. Деяким священникам казали, щоб припинили молитися українською. Добре, що наші священники можуть правити богослужіння і українською, і старослов’янською, а деякі навіть грецькою мовою.

    ПЦУ у Краматорську / Фото: DW

    А як тиск проявляється нині?

    Уже шість років так звана влада “ДНР” намагається примусити наших священників, щоб ми провели перереєстрацію статутних документів за їхніми так званими законами. Але ми цього не робимо і не робитимемо. Краще втратити все, але ми не втратимо свою свободу і свій дух. Якби наш священник зробив перереєстрацію парафії, нехай би навіть залишилась назва – але вона була б вже з грифом тих псевдореспублік. По-перше, тут, на нашому боці, – це кримінальна стаття. А по-друге, “ДНР” казатиме світовій спільноті: “От бачите, вони ж зареєструвались за нашим законом – виходить, вони нас визнають”.

    Перереєструватися ми відмовляємося, тож, вони шукають інші шляхи, щоб нам перешкоджати. Можуть вимкнути електроенергію. Було два випадки, коли у нас захопили церкву. Приїжджають представники так званої “ДНР” з відділу держмайна, виносять усе наше майно та опечатують.

    Інші храми, крім цих двох, не чіпають?

    Намагалися дуже багато разів. Приїжджали представники Московського патріархату, військовослужбовці, спілкувалися з нашими постійними парафіянами. Казали: “Ваші священники вже не повернуться сюди, а ми вам привеземо нормального батюшку, який буде служити, навіть українські традиції зберігатиме – тільки віддайте ключі від храму”. Але люди на таке не йдуть.

    Вхід до підвального храму ПЦУ у Бахмуті / Фото: DW

    А що заважає бойовикам “ДНР” просто прийти і захопити ці храми?

    Тому що ми відразу підіймаємо світову спільноту, звертаємося до міжнародних організацій. Коли вони захоплюють наші приміщення, вони роблять це не тому, що у них не вистачає храмів. Це робиться для того, щоб від нас була якась відповідь. Вони храм захопили і чекають, що митрополит Донецький і Маріупольський Сергій зараз візьме своїх священників і захопить якийсь храм Московського патріархату. Але ми цього робити не будемо. Насилля не має бути – навіть якщо вони нас вважають своїми ідеологічними ворогами. Ми навіть до своїх ворогів ставимось по-християнськи. Ми їх любимо і прощаємо. Намагаємося переконати, донести істину і справедливість. І я впевнений в тому, що рано чи пізно ці всі випробування пройдуть і в нас в Україні буде єдина об’єднана помісна православна церква.

    А хто на окупованих територіях нині ходить в українську церкву?

    Це люди, які люблять Україну. Там дуже багато таких людей – навіть російськомовних. Хоча вони нині й не можуть відкрито про це казати. У Донецьку люди інколи збираються просто в квартирах або в будинках – моляться, співають псалми. Священник каже: “Я приїду такого-то числа, буде літургія, підготуйте храм, попередьте парафіян, які ще залишилися”. Адже багато хто не зміг виїхати на підконтрольну територію. У когось батьки старенькі, і він не може їх перевезти. А якщо навіть і перевезеш, то тут треба винаймати квартиру, шукати роботу. А там є будинок і якась грядка – можна якось протриматися. Там дуже багато людей, які дуже б хотіли, щоб повернулася Україна, але вони живуть у постійному страху.

    Всередині підвального храму ПЦУ у Бахмуті / Фото: DW

    Один священник розповідав: “Під’їжджає поліцейська машина з мигалками, я перелякався – думав, щось будуть казати. А вони зайшли, поставили свічку і вийшли”. Може, вони не побачили табличку, кому належить ця церква. Але зараз на окупованій території ситуація настільки складна, що навіть ті, хто по своїй глупості брав участь у референдумі, побачили, що нічого не змінюється на краще. Навпаки – все подорожчало, все руйнується, заводи та фабрики не працюють, діти не мають можливості отримати нормальну освіту. А коли ці люди приїжджають до нас – тут немає комендантської години, все працює, будуються будинки, відкриваються нові дитячі садочки, ремонтуються школи й дороги. І все набагато дешевше й смачніше. Один мій знайомий, який мешкає на тому боці, каже: “Владико Сергій, у нас тут цукор не такий солодкий і сіль не солона”.

    А яка ситуація з храмами ПЦУ у підконтрольній уряду частині Донеччини?

    Є культові споруди, але їх небагато. Здебільшого це приміщення, які були переобладнані під храми. Зробили реконструкцію, ремонт, поставили купол, вівтар, гарні ікони – і люди збираються. Адже церква – це не приміщення, а духовний осередок, куди люди приходять помолитися Богу, поспілкуватися і змінити свій спосіб життя.

    Багато отців ПЦУ на Донбасі мають ще й світські професії. Дехто працює, наприклад, поліцейським, ще хтось – оператором газорозподільчої станції. Чи є у Донецькій області священники ПЦУ, які живуть виключно на пожертви?

    Вони є, але таких, дійсно, не більшість. У нас багато священників, які мають дві-три освіти. Буває, що їхні парафіяни не можуть утримувати церкву – вони самі потребують допомоги. І настоятель працює – приміром, водієм на швидкій, викладачем або шахтарем. У нас є священник-шахтар. Він зайшов у лаву, прочитав “Отче наш”, заспівав “Богородице Діво, радуйся”. І хлопці до нього підходять, беруть благословіння. До речі, його колеги навіть матюкатися перестали. Тобто він навіть у шахті займається духовним вихованням. Це дуже здорово. Буває навіть, що ці священники виділяють кошти зі своєї зарплати, щоб заплатити за комунальні послуги парафії. Я вважаю, що це – справжні духівники, справжні патріоти.

    Настоятель храму ПЦУ у Бахмуті Сергій працює також поліцейським / Фото: DW

    Хто Ваші парафіяни – намалюйте, будь ласка, соціальний портрет.

    Усі категорії населення. Це і військовослужбовці, і наші поранені хлопці, які постійно потребують уваги і духовної підтримки. Це вимушені переселенці, люди з інвалідністю, дитячі притулки сімейного типу. Дуже багато молоді та інтелігенції – викладачі, медики. Це люди, які вміють думати і бачать позитивні зміни в нашій церкві – приміром, що стосується реформаторського руху. Блаженніший митрополит Єпіфаній говорив, що наша церква має бути постійно відкрита для людей.

    Ви, можливо, чули, що Блаженніший казав стосовно зовнішнього вигляду вірян? Буває, що жінка прийшла в штанях, можливо, без хустки. Постає питання: а може, вона взагалі не має цих речей – то що, не пускати її в церкву? По-друге, хтось зі святих казав: “Краще сидячи думати про Бога, ніж стоячи про свої хворі ноги”. Це також позиція нашої церкви, що повинні лавочки стояти, щоб можна було сидіти. Ми маємо створити умови і комфорт для людей, щоб у них було бажання відвідувати наші богослужіння. По-третє, в Донецькій єпархії майже у 70 відсотках парафій у нас немає цінників на обряди, свічки. Якщо людина не має тієї копійчини на свічку, ми безкоштовно цю свічечку дамо. Я вважаю, що це дуже класно і сучасно, і люди бачитимуть, що церква – це інститут не стяжання, а благочестя, де більше роздають: увагу, милосердя, матеріальну допомогу – продукти харчування тощо.

    Владико Сергію, дякуємо Вам за розмову!

    Джерело: DW.

    Найсвіжіше

    Популярне