Священнослужитель Православної Церкви України отець Діонісій з початком бойових дій на Донбасі обрав шлях капелана — військового священника.
На плечі священнослужителя ліг тягар непростих випробувань. Про життєву історію отця Діонісія розповіли в штабі ООС.
Отець Діонісій з початку війни з Росією обрав шлях капелана в одній з частин Національної гвардії, яка базується у прифронтовому районі. Та на шляху до капеланства на плечі священнослужителя ліг тягар непростих випробувань. Про життєву історію отця Діонісія розповіли в штабі ООС.
До окупації у священника було звичайне життя священнослужителя: семінарія, монастир та парафія у невеличкому містечку. Та окупанти кардинально змінили всі плани отця Діонісія.
«Коли розпочалося захоплення сепаратистами ближніх міст: Слов’янськ, Краматорськ, то я взагалі не розумів що відбувається. Не розумів до тих пір, коли вже люди, які називали себе «ополченцями», не захопили у Дружківці міськраду та відділок поліції. Несподівано озброєні хлопці в балаклавах прийшли і до мене додому та силою відвезли мене до так званого «підвалу», — згадує отець Діонісій.
Священник пройшов через катування і на своїй шкірі відчув, що несе з собою «руській мір».
«Під замком» у підвалі-катівні священнослужителя протримали дві доби. Незважаючи на сан, його били і катували, як і інших людей, яких кинули у «підвали» за тверду проукраїнську позицію.
Від отця Діонісія, катуючи та залякуючи вбивством, вимагали зізнатися в тому, що він приїхав бунтувати людей проти «руського миру».
«Підвальне приміщення, у якому нас тримали, складалося з декількох кімнат. У кожній було приблизно по 20 полонених. Через кожні 2 — 3 години когось виводили до сусідньої кімнати для допитів. У тій же кімнаті, а також на подвір’ї проводилися розстріли полонених. Як і іншим людям, мені погрожували, казали що вивезуть до Слов’янська і це буде дорога в один бік. Та на другу добу, неочікувано зайшов чоловік у балаклаві. Він змусив мене написати розписку, що я ніколи не повернусь до Дружківки. Мене відпустили, та з міста я не поїхав — два тижні переховувався у знайомих, поки терористи не пішли», — розповів отець Діонісій.
Після того, як українські війська витіснили окупантів з Дружківки, отець Діонісій почав надавати волонтерську допомогу нашим військовим та їздив на передову, щоб підтримати українських захисників молитвою.
«Ми плели сітки, пекли пиріжки, навіть в’язали носки та взагалі, допомагали всім, чим на той час могли допомогти нашим воїнам. Якщо я чув, що волонтери їдуть на передову, я в підряснику вирушав з ними на позиції наших військових, щоб підтримати їх молитвою», — каже капелан.
Саме під час цих поїздок на передову отець Діонісій вирішив продовжити свою справу, але вже у якості капелана в одній із військових частин Національної гвардії України.
«Я точно знаю, що бути священником – це моє покликання. З солдатами я відчуваю спокій і я впевнений, що Бог через мене передає їм усі необхідні слова. Хлопці кажуть, що відчувають безпеку, коли я поруч, а це і є моєю головною місією», – поділився капелан.
Сьогодні у частині жодне свято чи пам’ятний день не проходить без участі отця Діонісія. Кожен з військовослужбовців у будь-який момент може прийти до нього сповідатись чи просто поспілкуватися та полегшити душу.
У цивільному житті отець Діонісій продовжує очолювати Дружківську Свято-Вознесенську парафію, де місцеві парафіяни моляться за добробут у родинах, здоров’я рідних та близьких, а також за захисників української землі.
Зазначимо, що на війні роль капеланів займає далеко не останнє місце у житті військових. Військові священники є духовною опорою і підтримкою наших воїнів. Капелани допомагають долати розчарування та зневіру і навіть рятують життя у моменти найважчої душевної боротьби.
