Субота, 19 Червня, 2021
Бiльше

    До 92-річчя почесного патріарха Філарета

    23 січня свій 92-ий день народження відзначатиме колись почесний патріарх Філарет (Денисенко). Про цю постать уже сказано і написано багато як доброго так і поганого. У світлі останніх подій, які він вчинив з метою відновлення власної влади, складається враження, що головною метою його життя було стати Патріархом. У церковних колах говорять, що ця мрія у Філарета зародилась ще у часи, коли він був молодим семінаристом і навчався у Московській Академії. Серед прибічників Філарета гуляє легенда проте, як молодий послушник Троїце-Сергієвої лаври, «смотритель патриарших покоев» Михайло Денисенко одного разу зайшов до келії Московського Патріарха Алексія І (Симанського), і поки останнього не було приміряв на себе його куколь. Саме у цей час, коли молодий семінарист розглядав себе у дзеркалі, до кімнати зайшов сам Алексій І, і сказав йому: «Будешь, будешь патриархом».

    Достеменно невідомо чи правда це чи ні, утім дивлячись на поведінку самого Філарета стає очевидним, що він і справді чекав здійснення цього пророцтва. Якщо поглянути на його церковну кар’єру, то можна побачити як стрімко і впевнено він йшов до омріяного патріаршого куколю.

    Практично усе служіння Філарета пов’язано із владою. Від самого початку свого служіння йому діставались владні посади. Як то інспекторство в Саратовській семінарії, посада керуючого справами Українського екзархату, настоятельство у Володимирському соборі, згодом єпископство в Австрії, ректорство в МДА, і призначення на посаду Екзарха України, а згодом і місцеблюстительство Московського патріаршого престолу. Останнє відкривало прямий шлях до все того ж омріяного куколя. І нібито доля посміхнулась йому, утім Московським Патріархом він все-таки не став.

    Не ставши Московським Патріархом, згодом Філарет стане Патріархом Київським, проте це патріаршество так ніким не буде визнаним у Православному світі. Про ці драматичні сторінки біографії і всі події, які послідували після них також написано чимало статей, публікацій і навіть наукових праць, як з боку богословів колишнього Київського Патріархату, так і науковців РПЦ і її філії в Україні.

    У цій публікації ми би хотіли поділитись роздумами щодо останніх заяв про можливу так звану гібридну автокефалію від РПЦ для її єпархій в Україні, в якій, за інформацією певних джерел, Патріархом може стати все той же Філарет. Про цю автокефалію ми уже писали в одній із наших попередніх публікаціях, сьогодні ж спробуємо розібратись і спрогнозувати, що чекає Філарета у цій псевдоавтокефалії.

    Для початку варто відповісти на одне важливе питання: «Навіщо РПЦ втягувати у цю справу свого запеклого ворога – Філарета?» Відповідь на це питання водночас і проста, і складна. Зважаючи, на заяви самого Філарета, які він неодноразово озвучував, про нетакий Томос, єресь Фанара та інше, складається враження, що сам Філарет перейшов на сторону Москви. Утім, такі заяви є лише свідченням Московського виховання Філарета. Усе, що зараз ллється із його вуст це плід перебування в лавах Московського Патріархату.

    Дехто скаже, що Філарет – це агент КГБ, а там колишніх не буває, проте і це твердження не до кінця вірне. Адже сам Філарет більшу частину свого служіння провів на владних постах Московської Патріархії. Він був доволі активним ієрархом, і цілком імовірно, що був таким же активним гравцем у справі визнання першості Москви у Православному світі. Він був учасником комісій з підготовки до Всеправославного собору, тому він як ніхто інший знає багато того, чого не знають прості віряни. Цілком імовірно, що сам Філарет провадив політику боротьби із Константинополем, ще будучи митрополитом РПЦ. Тому подібні заяви, це яскраве свідчення так званої «московської радянської закалки». Утім використовуючи їх він свідомо чи несвідомо підіграє російській пропаганді. Ми уже неодноразово вказували у наших публікаціях, як Філарет практично слово в слово цитував того ж Іларіона Алфєєва.

    Утім для Москви Філарет цікавий не цими заявами і навіть не своїм колишнім відданим служінню РПЦ. Москва хоче перетягнути його на свою сторону лише з однією метою – це перехоплення першості у Православному світі. Як би не дивно це звучало, але це реальна кінцева мета РПЦ. Ослаблення ПЦУ, чи звинувачення Вселенського Патріарха в єресі і папізмі це лише засоби для досягнення цієї мети, правди ради кажучи пов’язані між собою.

    Як РПЦ може цього досягнути? Відповідь доволі очевидна. Для Кремля необхідно, щоб Філарет визнав себе розкольником, і попросив помилування у РПЦ. Визнавши себе розкольником, Філарет відразу визнає, що усі його дії упродовж 30 років перебування у Київському Патріархаті були незаконними, а тому практично увесь єпископат колишнього УПЦ КП є незаконним, а відтак практична більшість єпископату ПЦУ немають канонічного рукоположення, тобто є простими мирянами. А вже цим РПЦ може апелювати до усіх Помісних Церков, з метою осудження Вселенського Патріарха і перехоплення першості у Православ’ї. До поки Філарет не піде на цей крок будь-які спроби церковної Москви будуть марними.

    Скільки б Москва не проводила так званих Аманських соборів, без Філарета, вони не дієві. Як би на такий собор прийшов Філарет і  сказав би щось на кшталт як він розкаюється і печалиться про свої дії, це би створило певний канонічний прецендент, який би був вартий якоїсь відповідно загальноцерковної оцінки. Чи може Філарет піти на такий крок? Може, але за умови гарантії з Москви про його патріаршество у майбутній Церкві. Чи може з цим погодитись РПЦ? Відповідь на це питання невідома. Що заважає РПЦ це зробити?

    Перш за все це сам Філарет і його так званий Київський Патріархат 2.0. Якби після свого відходу Філарет не наклепав купу «єпископів», РПЦ могла б його прийняти і провести свою авантюру. У Москві б визнали його як митрополита, можливо навіть би повернули керувати РПЦвУ і так далі. Проте тепер приймаючи Філарета виникає питання що робити із його прибічниками, і як приймати його самого?

    Вихід із цієї ситуації Філарет прописував у своєму так званому покаяльному листі архієрейському собору РПЦ у листопаді 2017 року. Примітно, що цей лист досі лежить десь у Даниловому монастирі, без чіткої однозначної відповіді, адже комісія для налагодження діалогу так жодного разу і не зустрілась із представниками Київського Патріархату. У цьому листі Філарет просив усі анафеми і заборони, накладені на нього з боку РПЦ «внять яко нє бывшие». Подібний сценарій РПЦ проводила у минулому столітті із Старообрядцями, утім визнавши їх РПЦ так і не встановила із ними євхаристичного і молитовного спілкування.

    У випадку із Філаретом цей сценарій міг відбутись лише у 2017 році, наразі, якщо Москва прийме Філарета за таким сценарієм, вона автоматично визнає хіротонії єпископату ПЦУ, а отже, вона погоджується із діями Вселенського Патріарха, і фактично визнає ПЦУ, але забирає до себе свого колишнього митрополита, чим би полегшала долю ПЦУ. Утім на таке Москва ніколи не піде.

    Тому залишається один варіант – це забути про цей покаяльний лист і тягнути Філарета за вуха до покаяння. Чи може Філарет на це погодитись? Відповідь така ж як і попередня, так, але за гарантій патріаршества. Навчений гірким досвідом, коли за його словами, його обманули як в Москві так і в Константинополі, Філарет вимагатиме залізобетонних гарантій його предстоятельства.

    Проте навіть, якщо такі гарантії і будуть надані, для Філарета це буде ще одним фіаско. В очах українського суспільства він стане зрадником, а усі, хто пішов за ним із ПЦУ автоматично опиняться ніким. Це стосується не лише єпископів, але і рядового духовенства Володимирського собору. Адже над усіма ними (окрім двох священиків протоієреїв Бориса Табачека та Івана Київського, яких висвятили ще в РПЦ) повинні будуть звершити повторні хіротонії, а це вже дійсно єресь.

    Усі його так звані єпископи взагалі ризикують позбавитись усього, адже як зазначали експерти деякі із них порушили низку церковних правил, та й до того ж у самій РПЦвУ більше 100 єпископів, тому наврядче їм потрібні ще 10. Проте Філарета це напевно, мало чим хвилює, для нього головне звершення давнього пророцтва стати Патріархом.

    Проте навіть якщо ця авантюра і відбудеться, то Філарету знову не вдасться стати визнаним Патріархом, адже статус Патріархату може надати лише Константитонополь. З цим навіть погоджуються і в Москві, адже свій статус вони отримали саме від Вселенського Патріарха, а даруючи «автокефалії» вони не надавали своїм частинам такого статусу. Утім взагалі уся цяісторія із так званою  гібридною автокефалією заслуговує, щоб її називали не гібридною, а нікчемною, адже відбувається  у супереч встановленим правилам і традиціям Церкви.

    Взагалі весь озвучений варіант з Філаретом малоімовірний, але якщо він і станеться то для самого Філарета він не буде тріумфальним, адже сам Філарет може перетворитись лише на ритуальну жертву, принесену во благо руського міра і теорії про Третій Рим. Адже цілком закономірно, що цей процес вимагатиме багато сил і хвилювань, які зважаючи на поважний вік Філарета і хронічні хвороби можуть звести його в могилу.  Та й взагалі за 30 років Філарет став чужим для РПЦ. Зі складу єпископату Московського Патріархату практично віддійшли усі його ровесники-єпископи, натомість виросло покоління, яке не сприймає Філарета. Тому єдиним оптимальним варіантом для Філарета є лише – одне повернутись до своїх дітей із ПЦУ, яких він виростив і відпустив у самостійне життя, і для яких він назавжди був є і буде Патріархом, хоча і почесним, проте з часом історія розставить все на свої місця. Дай Бог, щоб у цьому році Філарет це б нарешті зрозумів б.

    Найсвіжіше

    Популярне