15 грудня виповнюється друга річниця Об’єднавчого Собору Українського Православ’я. Саме цього дня 2018 року у стародавньому соборі Київських митрополитів – Святій Софії – сталось об’єднання трьох гілок українського Православ’я в Єдину Помісну Православну Церкву України. Це була історична подія, яка за своїм значенням набула світового масштабу. Багатостолітнє бажання мільйонів українців мати свою Помісну Церкву звершилось під склепіннями величного Софійського собору.
За ці два роки на долю молодої, за своїм адміністративно-канонічним устроєм, але стародавньої за своєю історією Церкви випало чимало викликів і випробувань, з якими вона успішно справилась. Не дивлячись на шалений спротив з боку Москви та її агентів, Православній Церкві Україні вдалось зберегти єдність, утвердитись в українському суспільстві та світі. Українська Церква отримала визнання чотирьох Помісних Церков, і це лише за два роки. Як зазначають експерти, це дуже позитивний і показовий темп. До слова, інші Помісні Церкви чекали свого визнання подекуди більше 10-ти років, лишень РПЦ отримала офіційне визнання через 141 рік після проголошення автокефалії.
Факт визнання Православної Церкви України з боку Кіпрської Церкви – ще один цвях у домовину «русского міра». Тим самим РПЦ втрачає свої позиції у православному світі і впевнено прямує до повної ізоляції.
2020 рік це яскраво засвідчив. На початку року Російська Церква намагалась провести авантюру із так званим «Амманським зібранням», метою якого був намір осудити Вселенського патріарха Варфоломія за надання Томосу про автокефалію ПЦУ та забрати у нього першість у православному світі. Утім Москва у цьому зазнала ганебного фіаско. Цю московську авантюру не підтримала більшість Православних Церков. Як наслідок, РПЦ зазнала чималих фінансових втрат. І втратила довіру Кремля, якого відчайдушно намагається переконати у продовженні своєї авантюри. Проте після визнання ПЦУ Кіпрською Церквою ця авантюра взагалі втрачає будь-які шанси на своє існування, не кажучи вже про її продовження.
Другий рік історії Православної Церкви України засвідчив всьому світу, що Українська Церква це не політичний проєкт, як заявляли недоброзичливці. Як ми пам’ятаємо, московська пропаганда твердила, що з приходом нової влади Українська Церква не зможе існувати, або ж взагалі розпадеться. Вже йде другий рік, коли країною керує нова влада, але це жодним чином не позначилось на житті ПЦУ. Церква зростає, будує нові храмі, поставляє нових священнослужителів, до лона цієї Церкви долучаються громади Московського Патріархату.
Цього року проявилось відчутне потепління у відносинах між Церквою та Державою. Визначальними стали візити перших осіб держави до Матері-Церкви – Вселенської Патріархії. Під час такого візиту у жовтні цього року президент України Володимир Зеленський запросив Вселенського патріарха Варфоломія відвідати України у майбутньому 2021 році. А під час візиту прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, Його Всесвятість сповістив про свій намір відвідати Україну у день 30-ої річниці Незалежності України.
Лише одна звістка про майбутні відвідини Вселенського патріарха викликала неабиякий страх у представників Московського Патріархату в Україні. Адже такий візит буде ще одним свідченням утвердження Єдиної Помісної Православної Церкви. Він матиме найвищий рівень за всі попередні, адже тепер Його Всесвятість прибуде до Автокефальної Церкви та, ймовірно, звершить спільне богослужіння із Предстоятелем ПЦУ – Блаженнійшим митрополитом Епіфанієм, що знову нанесе чергового болючого удару РПЦ та її філії в Україні.
До цього часу Україну полюбляв відвідувати Московський патріарх Кіріл. Але із початком війни на Донбасі такі вояжі припинились, бо сам Кіріл є духовним натхненником шовіністичної ідеології «русского міра», через яку гинуть кращі українські дочки та сини, захищаючи незалежність нашої Батьківщини від зазіхань Кремля.
Ще однією важливою подією в житті ПЦУ цього року стало висвячення екзарха Вселенського патріарха в Україні, архімандрита Михаїла (Аніщенка) на єпископа Команського. Хіротонія єкзарха – новий виток у взаємовідносинах між Церквою-Матір’ю та Церквою-Донькою. Уперше за більш ніж триста років у Древньому Царгороді – Константинополі відбулось поставлення етнічного українця на єпископа. Важливим моментом у цьому рукопокладенні була участь єрархів Православної Церкви України. Як відзначив релігійний експерт Олександр Єфременко, цим Вселенська Патріархія визнає хіротонії ПЦУ в повній мірі.
Окрім цього варто відзначити і свідому позицію Православної Церкви України стосовно поширення коронавірусу. На відміну від тієї ж РПЦвУ, Українська Церква поставилась до цього питання із повним розумінням небезпеки та відповідальністю за життя своїх вірян. Практично відразу після введення протиепідемічних заходів Синод ПЦУ вжив відповідних заходів задля безпеки вірян та священнослужителів.
Не зважаючи на різні перепони, Православна Церква України сміливо крокує у майбутнє. Під мудрим керівництвом свого Предстоятеля, Блаженнійшого Митрополита Київського та всієї України Епіфаній наша Церква зростає кількісно та якісно, утверджуючись в Україні та Православному світі.
