Повна електронна база даних – 57 тисяч записів про смерть мешканців Сумської області у 1932-33 роках – тепер доступна кожному. Інформація про причини смертей і їх масштаби може здивувати і шокувати. Ідейник створення такої бази даних – історик та архівіст Геннадій Іванущенко – розповів “Суспільному” про цінність опублікованої інформації та про те, як користуватись базою даних.
У 2007 році до Державного архіву Сумської області передали книги записів актів цивільного стану за 1932-33 роки. Тоді почалась робота над переведенням їх у цифровий формат. Її виконували співробітники архіву, яким керував на той час історик, архівіст Геннадій Іванущенко. Кілька років тому роботу завершили, і нині відомості про причини смертей жителів Сумщини у часи Голодомору 1932-33 років – у відкритому доступі на сайті державного архіву. Ця інформація вже доступна на “Сумському історичному порталі”.
Що собою являє база даних
Система проста, каже науковець, в умовах інформаційного суспільства ваш персональний комп’ютер перетворюється на персональний архів – якщо є інтернет, – заходите на сайт “Сумський історичний портал” і в розділі “Джерела” є публікація “Книги РАЦС про смерть в 1932-1933 рр. Сумська область (повна електронна база даних)”.
Аби вона мала саме такий вигляд, Геннадій Іванущенко присвятив цьому понад 10 років.
“Для зручності користування нашими користувачами й зарубіжними, зроблено двомовну анотацію – української та англійською мовами – так само всі шість колонок двома мовами подано і назви колонок також. Перші три колонки – це сигнатура – опис, фонд одиниці зберігання – для спеціалістів, важливо для істориків, які потім посилання будуть вписувати у своїх публікаціях, наступна колонка – виписані всі населенні пункти за адмінподілом 2007 року (рік оцифровки друкованих першоджерел) і, натискаючи на назву населеного пункту або на кілька, які в одній клітинці, бо книги зшивались часто не тільки одна сільська рада, а кілька сільських рад, ви опиняєтесь автоматично на тій сторінці, на якій розташована ця книга реєстрації. Наступна колонка – це виставлені крайні дати – для зручності, якщо людина шукає, наприклад, вона знає, що родичі померли з такий то по такий період, бо може наступні періоди й не дивитись, важлива хронологічна прив’язка. І остання шоста колонка залишена для фіксації якихось унікальних випадків”, – розповідає науковець.
Такими, за словами Геннадія Іванущенка, є випадки, коли окремі акти про смерть вшиті в книгу вже після “завірочного аркуша”, або, каже архівіст, коли інформацію про померлих у 1933 році помилково вносили у книги і за 1932-й, або як в історії записів по Конотопському та Білопільському районах, Недригайлову.
“У Конотопському районі в одну книгу вшиті всі випадки дитячої смертності по району, в одну книгу зібрані з багатьох сіл. Є унікальні випадки, коли хтось порахував діагнози. По Недригайлову – там чітко написано: 33% – від голоду, 30% – від виснаження і 1,4% – від недоїдання, або як відомий випадок, коли записано “причина смерті – українець” – це по селу Тучне тодішнього Улянівського району. Ясно, що це канцелярська описка, але дуже характерна, як обмовка по Фрейду, бо там усі українці, хто в тій книзі записані. А там більша частина книги записано, що невідомо від чого померли, тобто не фіксували. Оце для таких випадків і залишена остання колонка”.
Величезний, але неповний пласт інформації, тому пошук джерел не припиняємо
57 тисяч записів – це лише частина відомостей, зазначає Геннадій Іванущенко, точну цифру померлих від голоду мешканців Сумщини не знає ніхто.
Оцифрування книг реєстрації актів цивільного стану, які передало у 2007 році Державному архіву міністерство юстиції, збіглась у часі з виданням Національної книги пам’яті Голодомору. Більш того, каже науковець, коли формували інформацію для останньої, зокрема, том, який стосується людських втрат на Сумщині в ті роки, не все внесли з книг, із якими ще працювали місцеві архівісти.
2 грудня 2010 року рішенням тодішнього голови Сумської ОДА Юрія Чмиря Геннадія Іванущенка звільнили з посади директора обласного архіву. На той момент всі 57 тисяч записів, які містили книги реєстрації, співробітники й волонтери перевели у цифровий формат – Державний архів Сумської області став першим подібним закладом в Україні, який провів таку роботу: “Це заслуга архівістів, які зберігають оці всі документи, які їх описують, які все аналізують, виписують всі діагнози – це дуже копітка робота і дуже важлива”, – говорить науковець.
Зараз, каже Геннадій Іванущенко, вкрай треба продовжувати справу.
“Я вже років 10 говорю про те, що потрібно скликати комісію, яка б складалась з фахівців – істориків і медиків – бо на 2007 рік у нас було зафіксовано біля 162 діагнози різноманітні, які фігурують у цих книгах, частина з них стосувалась безпосередньо голодної смерті, це такі як кахексія – коли маса тіла катастрофічно зменшується – або коли супутні голоду діагнози як туберкульоз. Ми тоді нарахували чотири групи діагнозів, які прямо або опосередковано свідчать про голодну смерть. На Сумському історичному порталі можна знайти статтю про це – “Діагнози про смерть як джерела для персональної бази даних” – це стаття 2007 року. Так що робота безумовно продовжуватиметься, бо ніхто не знає, де ще знаходяться такі відомості, де їх можна знайти. Часто дзвонять люди й питають: “А по такому селу вичерпна інформація? – Ні, не вичерпна”.
Згадки про Голодомор 1933-33 років можуть “ховатись” у листуваннях місцевих жителів із родичами, їх щоденниках, у кримінальних справах засуджених у ті роки й навіть пізніше, серед спогадів, які випадково збереглись у родинах, у зведеній інформації, яка безпосередньо, начебто, й не чіпає цієї теми – натрапити на відомості можна будь-де і будь-коли, вважає Геннадій Іванущенко.
Відомі випадки, коли в одній виставці фігурував список дітей Лебединського дитячого будинку – їхні ім’я, прізвище і скільки було років – на звичайному учнівському зошиті у якихось звітах органів освіти. У приватних руках знаходяться якісь відомості. Я читав, що історики влітку в одній з експедицій знайшли щоденник людей, які пережили Голодомор. Багато у кримінальних справа арештованих, тільки пізніше, але за те, що вони зберігали якусь інформацію про Голодомор, тобто є “анкети арештованих”, там можна деякі моменти знайти. Звичайно, там людина обережно себе вела, бо розуміла, кому вона в руки потрапила, але деяка інформація може і там знаходитись. Тому тема далеко не вичерпана. Ми не можемо передбачити, де ще, в яких джерелах можемо знайти інформацію. І, звичайно, у тих записах, що робили люди на місцях, записуючи свідків 1932-33 років, – це також джерела, які заповнюють ці лакуни, які є в документах. І, до речі, хочу сказати: “А чого ми чекаємо? Треба записувати 1946-47 роки, доки люди є…”.
Про персоналізацію сприйняття історії та родинну пам’ять
“Людина може слухати якісь абстрактні зведення з наших економічних фронтів, політичних, але те, що проходить через її родину, їй завжди буде ближче, – говорить Геннадій Іванущенко. – Я часто згадую один випадок, коли Державним архівом була підготовлена книга “Забуттю не підлягає” – це є такий фонд 7641, позасудові кримінальні справи – ті, які “трійками”, “п’ятірками” судилися у 30-ті роки й пізніше. Ми її підготували – опис перший і вийшов перший том – потрібно було (це був 2006-2007 роки, коли оті всі антикризові коаліції, оті всі депутатські впливи з виділення коштів і все), цю книгу видати, а невідомо, чи дасть обласна рада на це гроші чи ні. Скликали комісію, одна людина, яка, так, лівих ідей дотримувалась, і ми вважали, що вона обов’язково буде проти її видання, відкриває цей макет книги й каже: “О! Мій дід” – Ми тоді книгу видали”.
