Вівторок, 13 Квітня, 2021
Бiльше

    Відповідь єрархам Кіпрської церкви, які повстали проти рішення архієпископа Хризостома

    Достатньо простого переглянути сайт Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату, щоб виявити, що чотири члени Священного Синоду Кіпрської Церкви (митрополит Кіккський Никифор, митрополит Лімасольський Афанасій, митрополит Тамасоський Ісая і митрополит Амафундський Миколай) у своєму повідомленні про церковне питання України по суті повністю повторюють позиції православної еклезіології Російської православної церкви. Те саме сталося влітку 2019 року – тоді заяву не підписав лише митрополит Амафундський Миколай.
    Чотири єрархи звинувачують архієпископа Хризостома (предстоятеля Кіпрської ПЦ) в «грубому порушенні синодального режиму православної церкви» і закликають його «негайно відкликати» визнання ПЦУ, що на їхню думку є «незаконним і неправомірним актом» згадування митрополита Київського і всієї України Епіфанія.
    Якщо хтось порушує синодальну систему, так це Московський патріарх Кіріл, який у випадку українського питання, як і в інших, ухвалював рішення на призначеному ним Синоді й ніколи не скликав всю єрархію РПЦ, щоб вирішити чи припинити Євхаристійне спілкування з Вселенським патріархатом, Александрійським патріархатом та Елладською Церквою. Тепер це буде зроблено зараз з архієпископом Хризостомом. 
    У той самий час ці четверо кіпрських єрархів закрили очі на скандал у Москві, що сподвигнуло патріарха Кіріла до іншого свавілля. Це було так зване “Амманське зібрання” у лютому цього року в Йорданії. Тоді ці архієреї промовчали і жодним чином не виступили проти нього, як у випадку з визнання ПЦУ.
    Архієпископ Кіпру, згадуючи про Епіфанія, продемонстрував послідовність у своїй позиції про те, що Москва повинна відмовитись від своєї зарозумілості, як результату економічної влади та тісних зв’язків з державною владою. Цю позицію він відкрито висловив на зустрічах патріархів перед патріархом Кирилом, а також у своїх зустрічах на Кіпрі з керівником Департаменту зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату митрополитом Волоколамським Іларіоном.
    Російський митрополит нахабно брехав, коли стверджував, що на архієпископа Хризостома чинився тиск з боку Вселенського Патріархату та Америки. Фактично тиск чинився з боку Московського патріархату та Кремля, саме тому російський посол Станіслав Осачі регулярно відвідував архієпископа Хризостома і про ці зустрічі нічого не повідомлялося.
    Якби Московський патріархат щиро бажав Церкві добра, він би взяв участь у Соборі, який відбувся на Криті у 2016 році. І там мало бути розв’язане питання про те, як здійснюється автокефалія. Але РПЦ цього не зробила.
    Щодо промосковських позицій, які були прийняті чотирма членами Синоду Кіпрської Церкви є кілька зауважень:

    1. Згадування архієпископом Хризостомом предстоятеля Автокефальної Православної церкви України (ПЦУ) Епіфанія не є порушенням, оскільки це питання, зазвичай, не порушується на синодальних консультаціях. Тобто, що повинен робити Синод Кіпрської Церкви? Вивчити церковну діяльність Священного Синоду Вселенського Патріархату і дати йому оцінку? У церковній історії Вселенський Патріархат, у якого зараз деякі легко кидають камінням, своїми рішеннями та мудрістю розв’язував проблеми в різних церквах, та в Московській та Кіпрській Церквах в тому числі. Критики архієпископа Хризостома намагаються поставити Кіпрську Церкву на небезпечний шлях. І нехай вони не приховують, що вони хочуть аби Кіпрська Церква за вказівкою Московського патріархату переглядала та оскаржувала рішення Священного Синоду Вселенського Патріархату. Правильна позиція щодо цього полягає в тому, що привілей і обов’язок Предстоятеля – узгодитись із «Першим серед рівних», Вселенським аатріархом.
    2. Навіть в Елладській Церкві, головнішим в якій є Священний Синод, а не Архієпископ Афінський, пленарне засідання її Єрархії постановило, що Архієпископу Афінському було доручено самостійно розглянути церковне питання України. Зовсім інша ситуація у Кіпрській Церкві, автокефалію якої було встановлено Третім Вселенським Собором, – Архієпископ Кіпрський є не просто головою, а Предстоятелем, про якого згадують усі Єрархи.
    3. Той факт, що Александрія та Афіни, а тепер і архієпископ Кіпру, визнали ПЦУ і вистояли перед обставинами, не результат невідомих причин, але поваги до багатовікових установ православної церкви.
    4. Питання про те, чи має митрополит Київський Епіфаній канонічну хіротонію, є застарілим і неактуальним.  Відповідь на питання дається в книзі Василія, митрополита Анхіальского «Трактат про дійсність рукоположення кліриків». Онуфрій і ті, хто з ним, через різну залежність від Москви, не наважились знову просити Автокефалію, тоді як раніше під цим підписалися. Коли дія патріаршої грамоти Діонісія IV була зупинена (1686 рік), будь-яка залежність Київської церкви від Москви скасовується. Хіба це не зрозуміло? Що таке «канонічний» порядок, якого ми не знаємо? Чий це винахід? Тому що всі новіші Церкви – починаючи з Російського Патріархату – були створені за тим самим процесом, тобто з Томосом Вселенського Патріархату. Чому тоді «Томос для України» зараз не приймається цими єрархами?
    5. Вселенський патріарх Варфоломій і Святий Синод навколо нього не надавали автокефалії розкольникам. Вони були відновлені в юрисдикцієї Константинопольської церкви. У випадку з Болгарською церквою, хоч і засудженим Священним і Великим Собором, її виправдав лише Вселенський Патріархат. Узурпація Києва Москвою та терпимість до цієї ситуації не можуть бути виправданням. Поведінка Москви повністю антицерковна і чужа традиціям православної церкви.
    6. В якому випадку, після пресвітеру Патріархатів та Кіпрської Церкви, надання автокефалії новим помісним Церквам вимагало загальноправославної згоди? Навіщо вона потрібна Україні? Хіба тому, що цього прагне Росія?
    7. Українське питання – це не порушення церковного становища, а виявлення рани, яка так чи інакше залишалася прихованою. Московський патріархат хоче бути першим, і йому заважає Константинопольський Патріархат.
    8. Скликання Священного Синоду Кіпрської Церкви є найменш доречним. Четверо єрархів заявляють: «Ми просимо всіх наших єпископів Кіпрської Церкви, оскільки ми колективно вимагаємо надзвичайного скликання Священного Синоду, щоб розв’язати цю проблему та вирішити її». Тобто, Синод буде розглядати, що саме: рішення Вселенського Патріархату чи дію архієпископа Хризостома? Їх це турбує, але вони задоволені союзом з Московським Патріархатом.
    9. Чотири члени Священного Синоду намагаються дати «урок» про національний інтерес. Хризостом II Кіпрський знає, що інтерес Церков Кіпру та Греції становить Вселенський Патріархат та наш Схід. Це доводить, що “наше серце у Фанарі” – це не слова, а його тверде переконання, і що він поважає та активно підтримує Вселенський Патріархат.   
    10. Коли троє з підписантів оголошення проти архієпископа та Вселенського Патріархату вирушають на Афон, у кого вони просять дозволу? Від того, хто «спричиняє розкол і співпрацює з схизматиками»? Про кого згадують на Афоні? Переступника Святих Канонів? Нехай відповідають обґрунтовано. Насправді один із трьох єрархів співслужив з духовенством, яке брало участь в інтронізації та співслужило з Блаженнішим Епіфанієм! Він також співслужив з Первосвящеником Елладської Церкви, єрархи якої з переважною більшістю голосів вважали, що за питання України відповідає Архієпископ Афінський Єронім ІІ.

    За матеріалами ageliaforos.com

    Найсвіжіше

    Популярне