Середа, 1 Грудня, 2021
Бiльше

    Гуманітарна агресія РФ проти України: розстановка сил і перспективи

    Війна завжди була і сьогодні лишається основним форматом міжнаціонального протистояння. Всі сучасні війни – гібридні. Їх методика передбачає створення у ворожій державі економічних проблем та внутрішніх (ідейних) суспільних протиріч, а також підтримку створених в результаті цього протестних (сепаратистських, революційних, заколотницьких) рухів та їх збройних формувань (повстанців, партизанів).
    Гібридна війни є сукупністю двох складових:
    1) збройна агресія, що спрямована на ліквідацію національної державності;
    2) гуманітарна агресія (громадсько-політичний, економічний, інформаційний фронти), що завжди передує безпосередньо військовим діям і спрямовується на ліквідацію національної ідентичності.

    Світлина: censor.net

    Метою гуманітарної агресії є демотивація та деморалізація противника, його населення, військ і уряду.
    Україна стала жертвою гуманітарної агресії задовго до 2014 р. Російська гуманітарна агресія проти нашої держави є багатовимірною. Тут йдеться про мовно-культурну війну та війну проти історичної пам’яті, про політико-економічну та інформаційно-пропагандистську експансію, про силове протистояння на вулиці і конфесійне протистояння у середовищі вірян.
    Війну проти мови, культури та історичної пам’яті можна яскраво проілюструвати прикладами з нашого нещодавнього минулого. Це і просування альтернативних національній ідентифікацій («народ Донбасса», «одесситы», «харьковчане», «русины» тощо); і демотивація до військової служби (як інформаційна кампанія Р.Коцаби проти мобілізації); і таврування «фашистською» національної історичної героїки (тези по типу «Шухевич – офіцер СС», «УПА співпрацювало з Вермахтом» та інші подібні); і насадження радянських проросійських культів («Велика Вітчизняна війна», «Велика перемога 9 травня», «братські народи», 23 лютого, 8 березня тощо) й інші комплекси «ідеологічних диверсій», спрямовані на плекання зневаги до національної історії, культури та держави і протидію розвитку національної самобутності.
    Окремо в розрізі культурної війни стоїть конфесійне протистояння. Тут важливо розуміти, що Російська Православна Церква (РПЦ) не просто тісно пов’язана з російськими спецслужбами, вона фактично є державною структурою РФ. Українська ж Православна Церква (та, що підпорядкована Московському патріархату) є головним провідником інтересів РПЦ в нашій країні, а отже і головним «конфесійним агресором» проти України. Зусиллями цієї церковної структури твориться мережа поширення проросійських настроїв під виглядом «канонічного православ’я». Методичка УПЦ (МП) «Відносини з державою. Ставлення до АТО і церковного розколу» називає агресію РФ «братовбивчим насильством» та поширює інші тези кремлівських темників. При промосковських церквах формуються різнопланові (в т.ч. й парамілітарні) структури проросійського спрямування («канонічні» православні братства, «казацькі» підрозділи тощо). Московська Церква всіляко сприяє діяльності проросійського політикуму (через системну співпрацю з ОПЗЖ і Опозиційним блоком), а також бере участь у відмиванні коштів, заведених з території РФ.
    Політико-економічна та інформаційно-пропагандистська експансія РФ (лобіювання інтересів, виправдовання російської агресії, донесення вигідних РФ меседж-боксів, відмивання заведених з РФ коштів для підриву економічних основ національної державності) в Україну здійснюється трьома основними каналами:
    ▪️ через проросійську парламентську фракцію (ОПЗЖ) та окремих представників проросійських партій у місцевому самоврядуванні;
    ▪️ через низку проросійських ЗМІ (телеканали «112 Україна», «NewsOne», «ZIK», «Інтер», «Наш», «Київ Live», газета «Сегодня», «Страна.ua» тощо);
    ▪️ через бізнес-структури проросійських олігархічних груп («Смарт-Холдинг» В.Новінського, група компаній П.Фукса, фінансово-промислова група «Енергетичний стардарт» К.Григоришина; «Glusko» та інші складові бізнес-імперії В.Медведчука та О.Марченко).
    Зважаючи на те, що ключовим фактором у лобіюванні будь-яких інтересів є фізична сила, проросійські «гуманітарні агресори» намагаються нарощувати своє силове представництво у вуличній політиці. І на сьогодні саме ця «п’ята колона» є найбільш явною небезпекою для нашої держави.
    Проросійська «вулична сила» наразі представлена у трьох форматах:
    ◾️ силові структури, контрольовані ОПЗЖ чи В.Медведчуком особисто: рух «Патріоти за життя», охоронні фірми «Шторм», «Гарант», «Захисні редути»;
    ◾️ силові структури контрольовані УПЦ (МП): Союз Православних «Радомир», «Військо Запорозьке Низове», «Казацкая община» Почаївської лаври, «Казачья сотня» Києво-Печерської лаври тощо;
    ◾️ силові структури контрольовані проросійськи налаштованими представниками місцевого самоврядування та місцевим криміналітетом: Муніципальна варта Харкова та охоронні фірми, контрольовані Г.Кернесом («Практик», «Галеон», «Фрегат», «Харківська варта плюс»); Муніципальна варта Одеси та охоронні фірми, контрольовані Г.Трухановим («Олимп-Юг», «СОБ», «Центр», «Гепард»); ОЗУ «Хуторяне» в Вінниці тощо.
    Основною вербувальною базою для проросійських силових організацій в Україні є не тільки ідейно проросійськи налаштовані особи (яких насправді вкрай небагато), але й люстровані працівники правоохоронних органів та спортсмени контактних бойових мистецтв і важкої атлетики, й навіть просто аполітична безробітна молодь.
    Варто зазначити, що найвища концентрація проросійських силових структур спостерігається в політично нестабільних, «вибухонебезпечних» регіонах, що мають кордон безпосередньо з РФ (Харківська обл.) чи територіями прямого впливу РФ (Київська обл., що має кордон з Білоруссю, Одеська й Вінницька обл. – з Придністров’ям, Запорізька обл. – з так званими Л/ДНР).
    Наявність в області організації, що складається з понад 20 потенційних проросійських бойовиків – це бомба уповільненої дії, що закладена під державний порядок.
    Варто нагадати, що група І.Безлєра, що захопила Горлівку складалася з 60 бойовиків, а група І.Стрєлкова, яка встановила контроль над м.Слов’янськ, – з 52 бійців, чисельність же російської боївки, що захопила Краматорськ, була лише 28 осіб.
    Нажаль доводиться констатувати, що гуманітарна агресія РФ проти України після початку агресії збройної не припинилася. З кожним «мирним» кроком урядом додатково активізується чергова невійськова складова гібридної війни. Перспективи агресії проти України на сьогодні не втішні. При збереженні поточних тенденцій нашу країну чекає один з двох негативних сценаріїв:
    1) гібридна окупація і фейкова «українська» державність;
    2) повномасштабна громадянська війна всіх проти всіх і перетворення території України на реальний «фейл-стейт» по типу Сомалі.
    Притому перший сценарій найімовірніше буле лише прологом до другого.
    Першим кроком до зупинки цих тенденцій має бути розробка й реалізація цілеспрямованої державної програми боротьби з російською гуманітарною агресію. Складовими цієї програми мають бути:
    ◾️ алгоритм визначення і нейтралізації «п’ятої колони» (пакет законів «про колаборацію») в політичній, економічній, інформаційній площині;
    ◾️ ефективна система національно-патріотичного виховання, дія якої має розповсюджуватися на всі верстви населення, а не тільки на молодь;
    ◾️ концепція національного розвитку на довгострокову перспективу.
    Микола Кравченко, український історик, ветеран, видавець. Тези виступу на експертному круглому столі «Україна-2020: російська присутність і загрози національні безпеці» м.Київ, 23.ІХ.2020 р. Цензор.нет

    Найсвіжіше

    Популярне