У соціальних мережах оприлюднено цікавий документ – візу, видану громадянину РРФСР, 17 вересня 1918 р. Генеральним Консульством Української Держави в м. Москва.
Автор допису наводить цитату з книги К. Г. Паустовського “Книга про життя”, яка, як він вважає, відноситься саме до цього періоду – липня-серпня 1918 р.:
Виявилося, що для виїзду в Україну потрібен ще дозвіл українського консула.
Я пішов до консульства. Воно знаходилося у дворі великого будинку на Тверській вулиці. Полинялий жовто-блакитний прапор мляво звисав з древка, прив’язаного до поручнів балкона.
На балконі сушилася білизна і спало в колясці немовля консула. Стара нянька сиділа на балконі, трясла коляску ногою і сонно співала:
Прилетіли гулі,
Притягли дулі
Для Петрика, Петрика,
Для малого фендрика…
З’ясувалося, що навіть підійти до дверей консульства неможливо. Сотні людей сиділи і лежали прямо на пильній землі, чекаючи черги. Деякі чекали вже більше місяця, слухаючи пісеньку про Петрика-фендрика, безуспішно підлещуючись перед консульської нянькою, очманіли від повної невідомості що з ними буде.
(К. Г. Паустовский, ” Книга о жизни “, книга 3 ” Начало неведомого века”)
Автор допису зазначає, що слово “фендрик”, швидше за все, запозичене в просторіччя німецьке військове звання Fähnrich = прапорщик (в російській: фендріх, фенріх), від Fahne = прапор.
Українська Вікіпедіа дає таке пояснення слова “фендрик” (“фенрих”): (від нім. Fähnrich — «прапороносець») — найнижчий офіцерський ранг деяких країн світу.
“В принципі, логіка в тексті колискової є: маленького хлопчика порівнюють з наймолодшим з відважних і бравих панів офіцерів … вже з відважних і бравих, хоча ще й наймолодшим”, – підсумовує автор допису.
