Вівторок, 5 Грудня, 2023
Бiльше

    У 1930-х вчені України рятували храми від забуття та радянського знищення

    Радіо Свобода розказує про українських мистецтвознавців Стефана Таранушенка та Павла Жолтовського, які змогли зафіксувати світ, який безповоротно зник.
    90 років тому вони обійшли з фотоапаратом містечка й села майже всієї тодішньої України. Зі своїх експедицій вони привезли креслення та тисячі фото церков, синагог, костелів, будинків, містечок, сіл і відзняли інші унікальні пам’ятки, які пізніше були знищені. Побували також на Брянщині. Вчені робили це у переломний період колективізації – перед Голодомором – в кінці 20-х початку 30-х років ХХ століття. У 1933 році Жолтовського та Таранушенка арештували у сфабрикованій справі. Їх звинуватили в участі у «російсько-українському фашистському блоці». Неймовірна історія подорожей вчених залишалася відомою переважно для науковців.
    З матеріалу Радіо Свобода ми вибрали розповіді про православні храми, які мистецтвознавці встигли задокументувати для історії.

    В середині 1920-х років Стефан Таранушенко відновлює активні експедиції Лівобережжям. Він – один із найавторитетніших вчених, які досліджують українську старовину. Збирає для свого нового музею Українського мистецтва у Харкові експонати: ікони, рушники, килими, вишивку, кераміку та інші речі українського народного мистецтва, якого тоді для багатьох не існувало.
    Та справа всього його життя ‒ старовинні дерев’яні українські церкви. Рухаючись від села до села, дослідник зі своїми підопічними робить детальні обміри та креслення храмів.

    Вознесенська церква у селищі Березна 1759 року. Знищена в 1929-1930 роках. Фото Стефана Таранушенка 1928 року. Зберігається в Інституті рукопису НБУ ім. В.І. Вернадського (ІР НБУВ). Фото надане “Радіо Свобода” О. Савчуком

    Робота складна й виснажлива ‒ у Таранушенка немає спеціальних інструментів. Йому доводиться вигадувати свою систему обмірів. Тоді Таранушенку вдається зафіксувати одну із найстаріших дерев’яних церков Лівобережжя у селі Пакуль, споруджену ще у 1710 році. Майстри цього храму без особливих інструментів змогли ювелірно точно викласти дерево на висоті понад 20 метрів.
    Троїцька церква у селі Пакуль 1710 року. Церква знищена в середині 1930-х років. Фото Стефана Таранушенка 1928 року. (ІР НБУВ. Фото надане О. Савчуком)

    «Досить переступити поріг бабинця, ‒ писав у своєму дослідженні Таранушенко, ‒ як вас зразу владно охопить відчуття, що перед вами – пам’ятка неоціненої художньої вартості, одна з найвищих (збережених) вершин української народної мистецької творчості, одна з найдорожчих перлин дерев’яного монументального будівництва». Цю церкву знищили у 1930-х роках.
    В середині Троїцької церкви у селі Пакуль. Фото Стефана Таранушенка 1928 року (ІР НБУВ / ВУЕ)

    Стефан Таранушенко в експедиції обов’язково бере й фотоапарат. Починає робити це ще у студентські дореволюційні часи. Він детально фотографує церкви як всередині, так і зовні.
    Троїцька церква у місті Новомосковськ на Дніпропетровщині 1888 року. Інтер’єр, центральний верх. Фото Стефана Таранушенка 1928 року. (ІР НБУВ. Фото надане О. Савчуком)

    Під час досліджень йому допомагає, зокрема, й 22-річний колега Павло Жолтовський. Ще недавно він вчителював у волинських селах, але на запрошення Таранушенка переїхав на роботу до його музею Українського мистецтва у Харкові. Серед місцевих працювати за мізерну платню музейника охочих не знайшлося: «Жилося нелегко. […] Ледве вистачало на харчі. […] Але я був щасливим, що працював в улюбленій справі», ‒ згадував Павло Жолтовський.
    Стефан Таранушенко, Федір Ковальчук, Дмитро Чукин, Павло Жолтовський під час експедиції в селі Пакуль на Чернігівщині. Фото 1928 року. (ІР НБУВ. Фото надане О. Савчуком)

    Дослідники вже тоді розуміли, що скоро від більшості пам’яток нічого не залишиться: «Треба збирати, збирати і збирати. Бо все гине, гине і гине. Чого за ці 2-3 роки не встигнемо, годі вже буде надолужити», ‒ писав 1930 року у листі Жолтовський.
    За підрахунками науковця Віктора Вечерського, з-понад 170 церков, описаних чи згаданих як існуючі в 1930-х роках у дослідженні Стефана Таранушенка, зараз збереглися тільки 16.
    Деякі із пам’яток, які досліджував Таранушенко, не знищили тільки випадково. В 1937–1939 роках половину Воскресенської дерев’яної церкви в Лебедині розібрали, а матеріал використали для спорудження свинарника в місцевому колгоспі.
    Воскресенська церква у місті Лебедин на Сумщині. Фото Стефана Таранушенка 1913 року. (ІР НБУВ. Фото надане О. Савчуком)

    Храм частково вцілів тільки тому, що під час руйнування чоловік, котрий збивав хрест з центральної бані, привселюдно впав і вбився. Люди злякалися і припинили руйнування.

    Павло Жолтовський кілька років підряд вирушав з Харкова навесні, а повертався пізньої осені. Інколи проходив до 2 тисяч кілометрів: «Ступанієм і пядію» змірюючи Україну, я мав тоді змогу як би охопити своїм зором стару селянську Україну в останні роки її існування […] Старався побільше фотографувати».
    У 1928 році, разом із Дмитром Чукиним, колегою по музею, Жолтовський обстежує глухі й далекі села волинського Полісся. «Де сувора природа, похмурі села, забобонні люди», ‒ занотує він. За місяць доходять аж до тодішнього кордону з Польщею. Жолтовський фіксує на фото один із найархаїчніших районів України.
    «Ще в силі були старі звичаї, стара манера поводження, старий народний етикет. На дорогах вітались з незнайомими. Але розмовляти з ними треба було поволі, з інтервалами. Не годилося дуже про щось розпитувати. Такі розмови велись короткими реченнями», ‒ згадував Жолтовський.
    У наступному 1930 році Жолтовський з фотоапаратом та блокнотом вирушає на Чернігівщину. Обходить влітку 75 міст і сіл.
    Маршрут Павла Жолтовського під час подорожі Чернігівщиною влітку 1930 року

    Під час цієї подорожі Жолтовський робить понад 400 фотографій. На них – близько 20 храмів, які будуть знищені радянською владою, зокрема й Троїцький собор у Глухові. За словами дослідника Віктора Вечерського, у 1962 році, щоб догодити Кремлю, місцеве керівництво намалювало чорною фарбою на його мурах великі тріщини. Їх сфотографували – і так «довели» аварійність будівлі. Потім собор підірвали. На його підмурках і давніх похованнях спорудили автовокзал.
    Троїцький собор у Глухові на Сумщині 1746-1805 років. Храм знищений в 1962-1963 роках. Фото Павла Жолтовського 1930 року. (ІР НБУВ / Пам’ятки України на фото першої третини ХХ ст.)

    Не перепочивши після тримісячної подорожі Чернігівщиною, Жолтовський за незмінної підтримки Таранушенка одразу вирушає на Поділля.

    Восени 1933 року Павла Жолтовського та Стефана Таранушенка арештували у сфабрикованій справі. Їх та близько 20 інших музейників звинуватили в участі у «російсько-українському фашистському блоці». Жолтовський отримав 3 роки виправно-трудових таборів, а Таранушенко ‒ 5. Серед багатьох звинувачень, останньому інкримінували експедиції «з метою активізації діяльності контрреволюційної організації на Правобережжі, вербування нових членів на периферії».
    з заслання вченим дозволять повернутися до України лише після Другої світової війни. Жолтовський у 1946-му опинився у Львові, а Таранушенко у 1953 році – в Києві. Їх обох реабілітували у 1958 році.
    У післявоєнний час Павло Жолтовський став одним із найкращих мистецтвознавців України: написав десятки статей, видав солідні монографії, став лауреатом державних премій. «Взагалі все гірке і важке, як і щасливе, і гарне в моєму особистому житті, – пригадував Жолтовський, – тісно зв’язане з відношенням до пам’яток старовини: коли їх нищили – мені прийшлося разом з іншими діячами нашої культури нидіти у концтаборах: коли припинилась епоха, відома під загадковою назвою «культу особи», мені пощастило знову повернутися до моєї справи, вже як шанованому спеціалісту». До кінця життя він постійно ходив в експедиції. Під час однієї з таких 81-річний вчений помер.
    Стефан Таранушенко у 1976 році видав фундаментальне дослідження «Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України». Однак його роботу наполовину урізали, викинувши інформацію про українські церкви Брянщини, а тексти описів церков сильно скоротили. Того ж року 86-річний вчений помер. Лише у 2012 році харківський видавець Андрій Парамонов, а у 2014-му Олександр Савчук видали його монографію в нецензурованій, авторській редакції.
    Павло Жолтовський та Стефан Таранушенко в останні роки життя. Таранушенко помер 13 жовтня 1976 року в Києві, а Жолтовський – 30 серпня 1986 року під час чергової подорожі під Москвою. (Фото із сімейного архіву М.Жолтовського та НЦНК «МІГ». Фото надані О.Савчуком)

    Величезний архів фотографій, серед яких було безліч світлин Жолтовського, Таранушенко після заслання все життя зберігав у своєму великому столі у комуналці в Києві. Картотека містила понад 5 тисяч фотографій. Зараз цей унікальний архів світлин зберігається у Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені Вернадського.

    1929 року Троїцьку церкву у селі Пустовійтівка на Сумщині, яку збудував останній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський, розібрали наполовину. В шедеврі української архітектури влаштували клуб, склад, а потім взагалі закинули.
    Залишки Троїцької церкви у селі Пустовійтівка на Сумщині, які більше нагадують старий напівзруйнований сарай. (Фото В. Вечерського зроблене у 1987 році)

    У 1987 році залишки церкви віднайшов дослідник Віктор Вечерський. Завдяки кресленням та фото, які зробив Таранушенко, церкву у 2007 році змогли відбудувати.
    Ліворуч – Троїцька церква у селі Пустовійтівка на Сумщині, яку встиг у 1929 році зафіксувати Стефан Таранушенко. Вже тоді будівля готувалася до знищення, адже з куполів вже зняли хрести. Праворуч на фото Віктора Вечерського – вже відбудована Троїцька церква у 2007 році. (Фото Великої української енциклопедії та В.Вечерського)

    Весь матеріал “Радіо Свобода” можете прочитати тут.
     

    Найсвіжіше

    Популярне