Середа, 28 Грудня, 2022
Бiльше

    Сталінізм на експорт: Для чого Путін прикинувся захисником слов’ян в Яд Вашемі

    Почавши з докорів Польщі в антисемітизмі, Москва вирішила згадати старе амплуа – захисниці українців і білорусів від «польських панів». Тривалі з грудня атаки Владіміра Путіна на Польщу охоплюють нових гравців. Почавши зі звинувачень в антисемітизмі, Москва розширює коло історичних провин Варшави.

    Москва як захисниця українців

    У річницю входу Червоної армії до Варшави, 17 січня, російське Міноборони до «75-річчя визволення» підготувало цілий сайт з документами. У коментарі відомства наголошувалося, що червоноармійці врятували євреїв і українців, які залишилися в польській столиці, від польської антикомуністичної Армії Крайової. Так Кремль згадав про стару, з двадцятих років минулого століття, маску рятівниці східних слов’ян від шовіністичних «польських панів».

    Кілька днів по тому на пропагандистському шоу Владіміра Соловйова виступив «черговий єврей Кремля» Євгєній Сатановскій – і також увійшов в роль захисника українців від поляків. При цьому Сатановскій захищав Сталіна, навіть хвалив його за вбивство польських офіцерів у Катині, прирівнявши політику Сталіна до відношенню Варшави до тодішніх українців. Покартав поляків за депортацію українців в рамках операції «Вісла», згадав навіть про лемків, яким польська держава не дозволяє повертатися на рідні землі.

    Про лемків він говорив з наголосом на останньому складі – «лємкІ», приписавши їм Наддніпрянську пісню «Ти ж мене підманула».

    Яка мета залучення східних слов’ян до пропагандистської війни Москви з Варшавою?

    Сталінізм на експорт

    Сенс відновлення старого сталінського образу захисника пригноблених той самий, що і приношення на постамент самого Сталіна. Десяток років тому у Путіна була проблема з тим, що говорити щодо Другої світової війни всередині країни і на експорт. За кордоном можна було згадати про радянсько-німецький пакт про ненапад і секретний протокол до нього, не випинати занадто роль «батька народів», робити акцент на коаліції СРСР з союзниками проти Німеччини. Власне, спільний фронт Москви із Заходом проти спільної загрози був головним акцентом зовнішньополітичних посилів Кремля тих часів.

    Говорити про дружбу сьогодні – безглуздо, тому Кремль вирішив скористатися іншою тактикою. Рік тому Москва сама опублікувала документи про пакт Молотова-Ріббентропа, але при цьому зазначила «гуманітарні» приводи окупації Галичини, Волині, Полісся і Вільнюського краю, що знаходились в складі Польщі, – в якості захисту переслідуваних Варшавою східних слов’ян і євреїв.

    Річниця закінчення Другої світової – це хороший привід підчистити свою репутацію за рахунок інших. Москва до неї готувалася давно – Міноборони РФ провело в 2019 р серію салютів на честь входу Червоної армії до Одеси, Севастополя, Мінська, Вільнюса, Бреста, Каунаса, Кишиніва, Бухареста, Таллінна, Риги і Белграда. Балтійські республіки влітку, перед 80-ю річницею пакту Молотова-Ріббентропа, солідарно протестували проти цих заходів, вказуючи, що не про звільнення варто говорити, а про другу окупацію. В цьому році прийшла черга для салютів на честь Варшави, Будапешта, Братислави, Відня, Праги і Берліна. В середині січня салют на Поклонній горі в честь Варшави показувала в прямому ефірі RT.

    Польща як ніколи, до речі, підходила для атак Кремля. Але вона – аж ніяк не головна мета. Головною метою є зміцнення сталінського бачення Другої світової, вже в «експортній версії».

    Війна пам’ятників всередині Польщі триває

    Крім пропагандистських атак на Польщу з найвищих трибун Кремля, всередині країни відбулися також менш помітні речі. 20 січня стало відомо про чергову наругу над українським пам’ятником на горі Монастир в Підкарпатському воєводстві. Крім знищення таблички з іменами загиблих в бою з НКВС партизанів УПА, вандали викинули вишиті рушники, принесені активістами в дні листопадового поминання померлих.

    Цей епізод викликав обмін заявами Києва і Варшави – українська сторона кілька років поспіль вимагає від Польщі відновлення пам’ятника, розбитого ще в 2016 р, а Варшава зволікає з цим. В останніх заявах обидві столиці натякнули, що дії вандалів можуть бути використані «третьою стороною».

    Ще один епізод стався на Підляшші. Напередодні річниці вбивства жителів православного села Гміна Залешани відділом партизана Бурого, якого героїзує нинішня польська правляча верхівка, стало відомо, що пам’ятник жертвам ремонтує пропутінське співтовариство «Курськ». Глава цієї організації регулярно показується в Росії, а на території Польщі співтовариство займається захистом пам’яток червоноармійцям, за переноси яких з центрів міст в музеї і на кладовища Москва раз у раз дорікає багатьох східних європейців.

    Насправді не так важливо, чи стоїть за цими діями безпосередньо Кремль або це своєчасна ініціатива «на місцях». Важливим є те, що з грудня російська пропаганда створює в Польщі атмосферу напруженості з проблемних питань минулого.

    Розділене польське суспільство і Кремль

    А Польща, здається, цей іспит складає все гірше. Це лише моє припущення – ніхто ще не досліджував того, хто і як оцінює поведінку польської влади в конфлікті з Кремлем. Начебто польський парламент, за винятком одного депутата, засудив напади Росії на Польщу. Такої одностайності в Сеймі не було давно – і могло здатися, що Путін тільки згуртував поляків, які в останні роки дуже розділені внутрішнім політичним конфліктом.

    Однак якщо придивитися, можна побачити кардинальні відмінності в цій одностайності. Кремль нас атакує, а Захід не захищає, тому що ніхто ніколи не любив Польщу – кажуть прихильники правлячої партії. Але ж Путін каже правду про ставлення Варшави до євреїв і українців – заперечують опоненти, додаючи: Захід не захищає Варшаву через її п’ятирічну тяганину з Брюсселем.

    Коли в цій суперечці починає проявлятися внутрішньопольській політичний конфлікт, Путін і Кремль відходять на другий план. Вражаюче, але вже не важливо, хто і з якою метою робить заяви, – важливо, що стверджує поляків в особистому погляді на нашу владу і опозицію. Я не пригадую, щоб до цих пір розпочата Кремлем гра сприймалася польським суспільством так серйозно.

    Факт, що правляча в Польщі партія сама підставилась під атаки – кажучи про подібний кремлівському набір цінностей, відокремлюючи себе від Заходу, заграючи з націоналістами в ненависті до євреїв і українців, проте до цих пір Кремль не маніпулював цим так відкрито.

    Нині можна сказати, що Польща розділена на частини, а тому готова ковтати чергові кремлівські приманки. Стратегія правлячої партії – не втручатися, щоб не нашкодити – грає згубну роль. Путін, виступаючи в Яд Вашемі як приятель українців, росіян, білорусів та поляків, адресує своє послання тим, хто не зовсім задоволений політикою власної держави. У вільній дискусії, в якій не було окупації Криму в 2014-му і Східної Польщі в 1939-м, це нормально. Але хіба можна сприймати ці посили від лідера авторитарної держави з абсолютно іншою системою цінностей, який розігрує нормальні для демократій різниці думок? Виявляється, що вже можна.

    Парадоксально – під час дискусії про «антибандерівську» поправку до закону про Інститут національної пам’яті польські політики були значно менш політкоректні по відношенню до України, ніж зараз висловлюються про нападки Кремля. І це більш виразна оцінка стану польсько-українських відносин, ніж заяви Володимира Зеленського та Анджея Дуди.

    Ігор Ісаєв – головний редактор порталу українців Польщі PROstir.pl для «Ділової Столиці».

    Найсвіжіше

    Популярне