П’ятниця, 22 Жовтня, 2021
Бiльше

    Гібридне православ’я: У Чорногорію ледь не прийшла «сербська зима», скроєна за лекалами «російської весни»

    У 2014 році, надивившись на «зелених чоловічків» в Криму і «російську весну» на «Південному Сході України», керівництво Чорногорії вирішило різко прискорити темпи євроатлантичної інтеграції для забезпечення військової захисту країни і залатати дірки в «гібридный обороні», куди з легкістю міг просочитися «сербський мір». Рішення проблеми Сербської  не просто за назвою, а й по суті  православної церкви стало однією з основних задач чорногорської влади в наступні пять років.

    Закон проти «Сербського міра»

    Одним з найбільш очевидних шляхів досягнення поставленої мети здається відновлення автокефалії Чорногорської православної церкви  так званий «український варіант». Однак тут все складно  набагато складніше, ніж це було в Україні.

    По-перше, прихожан у ЧПЦ просто мізерна кількість.

    По-друге, за неофіційною інформацією, за цілою низкою причин, в тому числі і через конфлікт з нинішнім керівництвом невизнаної Чорногорської церкви, Вселенський патріархат не підтримує надання автокефалії ЧПЦ в її нинішньому вигляді.

    Офіційна Подгоріца всіляко підтримує Чорногорську церкву, проте цим її робота над «витісненням» СПЦ не обмежується. В рамках цього процесу пять років тому була розпочата підготовка документа, який в останні дні 2019 року трохи не довів Чорногорію до громадянської війни. Йдеться про Закон про свободу віросповідання або віри і правовий статус релігійних громад.

    Найбільш суперечливим положенням Закону є те, що «релігійні обєкти, якими користуються релігійні громади на території Чорногорії та які були побудовані або придбані за рахунок доходів держави або були державною власністю до 1 грудня 1918 року, стануть державною власністю, якщо немає підтвердження власності релігійної громади на ці обєкти «. Дата 01.12.1918 вказана не випадково  саме тоді Чорногорія приєдналася до Сербії, втративши і свою державну незалежність, і свою автокефальну церкву.

    Сербська православна церква вважає Закон про свободу віросповідання дискримінаційним. На думку СПЦ, він приймається з метою захопити її майно в Чорногорії (читай: і віддати його Чорногорській церкві).

    Уряд Чорногорії, в свою чергу, стверджує, що документ відповідає найвищим міжнародним стандартам, включаючи Конвенції ООН, Європейську конвенцію з прав людини, прецедентне право Європейського суду з прав людини, а також принципи Венеціанської комісії та ОБСЄ.

    Незважаючи на гарячу дискусію в політикумі і суспільстві закон був ухвалений парламентом Чорногорії рано вранці 27 грудня, після багатогодинного обговорення. «За» висловилися всі 45 депутатів, присутніх на засіданні  це були представники правлячої Демократичної партії соціалістів (DPS), Соціал-демократів (SD), Ліберальної партії, Боснійської партії, Хорватської Громадянської Ініціативи, албанської Нової демократичної партії Forca і опозиційної Соціал-демократичної партії (SDP). Тобто всі чорногорськоорієнтовані політичні сили і представники національних (і релігійних) меншин.

    Просербський «Демократичний фронт» був категорично проти. Настільки проти, що його представники заговорили про можливу війну. Один з лідерів «ДФ» Андрія Мандич закликав своїх «бойових друзів» «з 1990-х» «бути готовими» до бою.

    Під час обговорення законопроекту представники «ДФ» кинули петарду, намагалися напасти на своїх колег з інших фракцій і зламати обладнання на столі спікера, після чого втрутилася служба безпеки парламенту. В результаті поліція затримала всіх 18 депутатів від «Демократичного фронту», і вони в голосуванні за спірний закон не брали участь.

    Наступного дня більшість затриманих відпустили, проте троє  серед них і Андрія Мандич  залишилися за ґратами. Проти них були висунуті звинувачення в нападі і на посадових осіб та перешкоджанні виконанню ними службових обовязків.

    Паралельно із сутичками в сесійній залі противники нового закону організовували народний опір на вулицях чорногорських міст.

    У Подгориці сотні віруючих намагалися прийти з протестом під стіни парламенту. Їм завадила поліція, але протестувальники майже добу  з молитвами і обуренням  простояли перед поліцейськими загородженнями.

    Практично по всій країні Сербська церква мобілізувала своїх прихожан для блокади доріг, тунелів і мостів.

    Ситуація загрожувала вийти з-під контролю, однак, після того, як закон був ухвалений, напруженість різко пішла на спад.

    Більше, ніж церква

    Можливо, організаторів кілька збентежила рішучість влади, яка без тіні сумнівів «запакувала» депутатів і почала силовим шляхом розчищати заблоковані траси. А можливо, чорногорська СПЦ просто не була готова морально до битв в буквальному сенсі.

    Не потрібно забувати, що Чорногорія  єдина республіка колишньої Югославії, на території якої не було збройних конфліктів в 1990-х  початку 2000-х, і збереження миру тут вважають цінністю буквально всі, за винятком вже зовсім радикально налаштованих сербсько-російських проксі типу лідерів «Демократичного фронту».

    Показово, що Андрій Мандич і Мілан Кнежевич за день до голосування за спірний закон в парламенті злітали в Белград, де зустрілися з главою Сербської православної церкви Іринеєм. Патріарх благословив політиків і пообіцяв їм свою підтримку. Результатом розмови і стали петарди в парламенті і пікети на дорогах. А ось зупинила сповзання країни в громадянський конфлікт чорногорська СПЦ, а точніше Чорногорської-Приморська митрополія, яка, за неофіційною інформацією, дала пряму вказівку «згорнути» протести.

    Ці подробиці дуже наочно демонструють всі існуючі проблеми з Сербською церквою  і орієнтацію її адептів на Белград, громадянами яких країн вони б не були, і активне втручання церкви в мирську політику, і схильність до акцій на межі громадянського конфлікту.

    Більше, ніж релігія

    Релігія на Балканах завжди була більше, ніж просто вірою, і яскравим прикладом цієї аксіоми є Сербська православна церква. Активну участь в політичному житті країн, де присутні філії цієї надзвичайно впливовою і популярною в регіоні організації, є правилом і нормою.

    СПЦ в Чорногорії, по суті, найбільша і наймогутніша соціально-культурна інституція країни, має просто колосальний вплив на суспільство. За чисельністю парафіян Сербська церква просто поза конкуренцією, православя в країні релігія  1  здавалося б, які можуть бути проблеми? Але, в той самий час, фактично з моменту оголошення чорногорської незалежності в 2006 році, СПЦ виявилася в опозиції до офіційної Подгориці.

    З усіх принципових для молодої балканської держави питань  включаючи визнання Косово і вступ в НАТО  Сербська церква дотримувалася протилежної точки зору. Причому не мовчки  церковне керівництво постійно нагадує про «неправильний курс» Чорногорії, не соромлячись у виразах.

    Однак це не найстрашніше. Головна проблема у взаєминах світської влади Чорногорії і СПЦ полягає в тому, що Сербська церква зі скепсисом сприймає саме поняття чорногорської ідентичності та самостійності та всі відповідні атрибути: незалежність країни від Сербії («робоча версія»: Чорногорія  це «ще одна сербська держава») , чорногорців як окрему від сербів націю і чорногорську мову як самостійну, а не діалект сербської.

    У червні нинішнього року беззмінний лідер Чорногорії на протязі ось вже трьох десятиліть Міло Джуканович в інтервю телеканалу N1 дуже цікаво розповів про те, як він розуміє політику Сербської церкви щодо Чорногорії. За його словами, для СПЦ ідентичності Чорногорії не існує, немає чорногорців як нації, немає чорногорської культури і, отже, незалежність держави Чорногорія, яка була відновлена в 2006 році  це ефемерне утворення, і в кінцевому підсумку все повернеться на круги своя, тому що, відповідно до їх основних принципів, держави минущі. В очікуванні цього моменту Сербська православна церква, як зазначив Джуканович, «зберігає інфраструктуру Великої Сербії».

    Саме проти такого «сербського міра», що не визнає кордонів, і його адептів «без страху і докору», і бореться нинішня чорногорська влада. По суті, мова йде про класичне протиборство методами «мякої сили» або «гібридне протистояння».

    Як країні НАТО Чорногорії вже не потрібно особливо турбуватися про пряму військову загрозу або про нову спробу силового перевороту  як це було в 2016 році, коли всі ті ж лідери «Демократичного фронту» разом з агентами ГРУ РФ і сербськими відставними силовиками намагалися повалити владу Джукановича і його політичної сили, DPS. Але гібридне втручання, як ми бачимо, навіть для члена НАТО залишається серйозним викликом і непростим випробуванням.

    Наталія Іщенко, dsnews

    Найсвіжіше

    Популярне