У Православній Церкві України розповіли як повернули до життя храм, якому понад чотири століття. Він встиг побувати складом маслозаводу і мечеттю. Храм Меджибізького був відновлений громадою й освячений, вже за незалежної України він став місцем молитви для православних християн.
Нинішній храм на честь святителя Миколая звели наприкінці XVI-го століття польські шляхтичі Сенявські, яким тоді належав Меджибізький замок. Спершу він діяв як католицька каплиця. Унаслідок окупації Поділля Османською імперією у XVII-му столітті сувора готична будівля перетворилася на мечеть, а посеред її даху було розміщено мінарет. Згодом, повернену полякам, її перебудували в стилі бароко та прикрасили маленькими башточками над фронтоном та отвором для дзвонів, які збереглися до наших днів. У 1831 році храм вперше було освячено за православним чином та вчергове перебудовано, – йдеться на сторінці ПЦУ у Фейсбуці.
Подальші історичні пертурбації неминуче позначилися на зовнішньому вигляді храму. Під час більшовистської окупації його використовували як цех маслозаводу та складське приміщення. Без догляду та реставрації будівля майже повністю зруйнувалася та пустувала вже понад три десятиліття, коли у справу втрутилась православна громада Меджибожа.
Не маючи свого храму, вони звершували служіння у тимчасовому приміщенні колишнього магазину. Стараннями парафіяльного священника у 2005 році храм було передано громаді. Віряни два роки відновлювали храм, реставрували двері, проводили електрифікацію. Коштами держави було повністю відтворено дахові конструкції церкви, а вікна священник реставрував власноруч.
З Божого благословення після майже століття занепаду храм на честь святителя Миколая знову став місцем молитви.
Уже 15 років він щодня відчиняє двері парафіянам і туристам, які навідують Меджибізьку фортецю, не зважаючи на їхнє віросповідання. Кожен може звернутися тут до Бога, і не слід ставати на перепоні людині у пошуку її шляху до Творця, переконаний настоятель храму протоієрей Петро Леськів. А сам храм, попри свою непросту 400-річну історію, став частиною великої родини помісної Православної Церкви України, в якій нехай перебуває до віку, – підсумували в ПЦУ.
