У цей недільний день перед святом Різдва Господа нашого Ісуса Христа Церква через читання Євангелія нагадує нам про родовід Спасителя. Перелічуючи покоління тих, від кого за плоттю походить Господь, Писання має на меті декілька завдань.
Найперше з них – довести, що Ісус, народжений Дівою Марією, Яка була заручена з праведним Йосифом, є істинний Месія, тобто Христос-Помазаник Божий. Що Він справді є Той, про кого було проголошено давні пророцтва. Адже було сповіщено за багато століть до Різдва Христового і не раз підтверджено, що Спаситель світу буде походити з роду праотця Авраама, а також з роду царського від пророка і царя Давида.
Згадаймо, дорогі брати і сестри, який напис щодо провини Ісуса вмістив правитель Пилат на хресті? «Ісус Назорей, Цар Юдейський». Спаситель був звинувачений, осуджений і страчений за те, що був істинним царем, хоча Царство Його – і не від світу цього, як Він Сам засвідчив, відповідаючи Пилатові.
Те, Ким є Христос, Йому Самому, як і Отцю Небесному, відомо. Отже, не Богові, а людям призначений доказ того, що народжене у Віфлеємі від Марії Діви Богонемовля – справжній спадкоємець роду царського. Що Він є Той паросток з роду Давидового, про Кого було пророцтво, як про Спасителя народу Ізраїля і Царя всього світу.
Коли Ісус через вчення Своє та чудеса став відомим в народі, то бачимо, що часто до Нього звертаються, як до «сина Давидового», хоча батьком Його вважався Йосиф. Бачимо також, що Його супротивники в багатьох речах неправдиво обвинувачували Спасителя, але не дорікали Йому, що Він походить не з роду Давидового і тому не може бути за цією ознакою обіцяним Месією.
Тож свідчення родоводу було саме для народу, і як бачимо, люди приймали його і навіть супротивники не могли цієї істини заперечити.
Однак, дорогі брати і сестри, родовід Спасителя, окрім цієї безпосередньої мети довести право Ісуса на престол царський згідно з пророцтвами, має також іншу мету – довести, що Христос є істинною Людиною.
Можливо для декого це буде дивно звучати, бо у наш час значно більше зусиль доводиться вживати задля того, щоби довести божественність Христа. Але не так було в часи давні, коли люди, особливо з колишніх язичників, швидше вірили в духовне походження Спасителя, ніж в те, що Він з нами – єдиної людської природи.
Чуючи і знаючи про чудеса і знамення, які сотворив Ісус, чуючи надалі проповідь про Його воскресіння з мертвих, сучасні Йому покоління, як і наступні, підпадали спокусі повірити, що це був якийсь особливий посланець Божий, ангел чи дух, але не людина. З цього приводу виникло чимало єресей, які спотворювали Євангеліє, відкидаючи істинність у Христі людської природи і тотожність Його природи з нашою.
Але ця тотожність є наріжним каменем спасіння. Бо заради зцілення і відновлення людської природи, звільнення всього людства від рабства гріху і смерті Христос істинно воплотився і став істинною людиною. Як першостворений Адам був родоначальником всіх людей, так і Христос стає новим Адамом, родоначальником відновленого, очищеного від гріха людства. Він звершує це оновлення у Своїй власній людській природі, а через Себе звершує це для всіх людей. Щоби всякий, хто увірує в Христа і з’єднається з Ним, мав через Нього і в Ньому життя вічне.
Тож ще одне завдання почутого нами родоводу Ісуса – довести, що Він є істинним Сином Людським. Який не примарно чи уявно жив з людьми, але істинно народився як людина, прийняв людську природу, і тому мав попередній родовід. Бо немає людини без предків, без поколінь тих, від кого вона походить. Тому і Христос, як людина, має земних предків, яких і перелічує Писання.
Ще одним завданням наведеного родоводу є ствердження історичності та реальності життя Христового. Бо не лише тогочасне людство античного світу, але і нинішнє, жило і продовжує жити численними міфами, тобто уявними історіями, вигаданими з різною метою. Але Христос – не міфічна особистість, не плід уяви чи фантазій. Він реально жив у конкретний історичний час. В роки правління Римською державою кесаря Августа Він народився у Юдейській землі, у місті Віфлеємі. А в правління наступного кесаря Тиверія був розіп’ятий на хресті за наказом римського начальника Пилата.
Тож родовід Спасителя підкреслює Його зв’язок з людською історією. Він Сам, як і покоління Його предків, жив у конкретний час, за плоттю належав до народу єврейського, був законним нащадком царського престолу Давида. Тому саме про Нього, про Ісуса, народженого Марією Дівою, свідчать старозавітні сповіщення й обітниці Божі. Саме на Нього вказують пророки – від найдавніших аж до пророка і предтечі Христового Іоана, – як на істинного Месію. На помазаного Духом Святим Спасителя, на Того, Хто є істинним Царем світу, істинним Пророком божественного одкровення та істинним і вічним Священником, Який приніс Богові викупну жертву за гріхи всього людства.
І Церква у переддень свята Різдва Христового через євангельське читання нагадує нам про всі ці істини. Щоби ми святкували подію народження Сина Божого не лише як данину традиції чи звичаю, але глибоко усвідомлюючи значення виняткової історичної події минулого, яка торкається також і сьогодення та кожного з нас. Бо саме заради нас і заради нашого спасіння Син Божий стає також і Сином Людським і у Віфлеємі юдейському народжується. Амінь.
