Про трагедію, яка забрала життя цілих родин 27 червня 1943 року, написала у своїй колонці для misto.media авторка історичних репортажів Олена Лівіцька.
У невеличкій церкві з дев’яностих років зберігають список загиблих українців – 89 жителів села Черничі й 20 – Кічкарівки (тепер вони в межах міста).
За свідченнями очевидців, напад стався посеред ночі. В оселі забігали поліціянти-поляки, перепитували, чи господарі українці, якщо ті підтверджували – їх убивали.
Поховати своїх рідних на кладовищі біля церкви поляки не дозволяли, тому селяни змушені були закопувати тіла під хатами. Уже пізніше загиблих вдалося перепоховати на цвинтарі.
У той час в окупованому німцями Луцьку діяло і українське, і польське підпілля. За словами істориків, заручниками їхнього протистояння стало цивільне населення в околицях міста.
Протоієрей Борис Григлевич став настоятелем парафії Преображення Господнього у 1998 році. Тоді, розповідає, і дізнався від місцевих про трагедію. «Мені принесли списки: хтось склав одні, хтось інші… Коли я почув про ту біду, то подумав: треба молитися за тих людей не тільки в ту дату, а кожної неділі». Відтоді у Свято-Преображенському храмі щонеділі поминають душі загиблих тоді мешканців Чернич і Кічкарівки.
Стару церкву, яка була тут поблизу, після Другої світової комуністи закрили, а потім, у вісімдесятих, розібрали. Новий дім Божий збудували неподалік уже після проголошення незалежності України. Преображенська громада зібрала кошти на пам’ятний знак, аби вшанувати своїх загиблих родичів та односельців. Більше про трагедію та чому важливо її пам’ятати – у матеріалі.
