11 лютого у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні — Андріївському храмі Екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію.
Під час богослужіння були піднесені заупокійні прохання до Бога за полеглих воїнів ЗСУ та мирних жителів, вбитих загарбниками. Також окремо помолились за українське військо і справедливий мир в Україні.
У своїй недільній проповіді єпископ Команський Михаїл закликав віруючих плекати радість у Христі, адже саме вона дає підтримку, надію і сили у найважчі моменти життя. Єпископ Михаїл проаналізував євангельську історію про зцілення сліпця, підкреслюючи, що людина, яка просила про зцілення, не просила нічого матеріального, а лише про можливість знову бачити.
«Ця людина зрозуміла, що найбільше, що вона хоче мати, це знову бачити — той дарунок, ту властивість, яку ми всі маємо від Бога по природі», — сказав єпископ.
Він також зазначив, що зцілений сліпець, усвідомлюючи відповідальність, яка на нього поклалася, не побіг зразу всім розповідати про своє зцілення, а пішов за Спасителем, славлячи Бога.
«Саме про таку радість нам необхідно з вами піклуватися», — підкреслив єпископ Михаїл. Архієрей закликав віруючих йти за Господом, дякувати Йому і свідчити своїм життям про те, що Господь прийшов у світ, щоб дати людям радість і вічне життя.
Очільник Ставропігії Вселенського Патріархату закликав віруючих допомагати іншим людям, які знаходяться в скруті, щоб вони могли відчути цю радість і славити Бога.
«Хто зна, може якась людина, яка знаходиться в скруті, саме через наше добре ставлення, через нашу поміч, почує саме оце запитання від Господа. „Що ти хочеш, щоб я зробив Тобі?“ І якщо в нас вийде допомогти тій людині, хто зна, може ми відкриємо комусь очі, може воскресимо когось від такої журби і депресії, що людина повернеться до життя у мирній радості, славлячи Бога», — сказав єпископ Михаїл.
Повний текст проповіді
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.Дорогі друзі, ми знаємо з вами, що в Церкві на кожен день є читання Євангельського тексту — уривок. І оскільки починається відлік оцих уривків і розташування їх залежить від Пасхи, то в роки, коли Пасха пізня, відповідно від Пасхи минулої до початку Великого посту кількість тижнів може збільшуватись, або зменшуватись. І тому Євангельське читання, буває, що повторюються. І як і сьогоднішнє читання про зцілення сліпця, ми з вами бачимо, що можемо протягом року чути один і той самий уривок кілька разів.
Але це не погано. Кожного разу читаючи євангельські тексти, ми з вами бачимо, що відкриваємо для себе щось нове. І сьогодні ми знову ж таки з вами чули про одне з багатьох-багатьох чудес, яке створив Спаситель, проповідуючи Євангеліє цьому світу.
Здавалося, по Євангельській історії, нічого незвичайного. Звичайне чудо. Адже апостоли і всі, хто були із Спасителем, вони жили у тій атмосфері постійних чудес.
Напевно, вони вже і не дивувалися, коли відбувалося щось подібне. Але, перше, це показує нам з вами, наскільки чудесне і радісне перебування разом з Богом. А по-друге, звернімо увагу сьогодні на цю людину, яка скористалася розумінням того, хто вона, і Хто перед ним.
Ішов Спаситель проповідував? Було багато людей, юрба, і всі товпились навколо Господа і Ісуса Христа. І сидів в собі сліпець при дорозі, просив милостині.
Напевно, ніхто не зможе собі уявити, як почувалася та людина в час, коли вона змушена була сидіти, нічого не бачити, просити милостиню, для того, щоб прохарчуватися. Годі там вже говорили про якісь надлишки.
Йому забороняли, казали, не зупиняй Господа, мовчи, але він ще дужче кричав. І Господь відгукнувся на його прохання, і коли підвели його до Спасителя, оцього сліпця Господь питає в нього, «Що ти хочеш?»
Уявімо, Бог, Творець всесвіту, Всемогутній Бог, питає в людини, «що ти хочеш?». І він попросив одне. «Господи, щоб мені знову бачити». Ми бачимо, що ця людина колись була зряча. Внаслідок чогось вона втратила свій зір ми не знаємо. І вона зрозуміла, що найбільше, що вона хоче мати, це можливість знову бачити. Той дарунок, ту властивість, яку ми всі ми маємо від Бога по природі, від народження.
Зауважимо, ця людина була незаможна. Вона змушена була сидіти просити милостиню. Ця людина, можливо, розуміла, що вже буде важко їй знову починати своє життя в іншому статусі. Вона просила ні грошей, ані гарної їжі, ані одежі, нічого. Він попросив тільки одного: «Господи, щоб мені тільки бачити знову». І Господь задовільнив його прохання. Одразу каже, «Прозри, віра твоя спасла Тебе».
Уявімо цю людину, яка розуміла, що вона повертається до попереднього життя, зрячого. Вже вона не матиме змоги сидіти при дорозі і просити милостиню, і так вже, зрештою, її не дадуть цю милостиню, бо йому що скажуть: «Ти бачиш, чоловіче. Треба самому про себе піклуватись».
І от в нього був вибір, або залишився сліпим, і попросити гарне забезпечення. Чи сидіти так само при дорозі так само і не піклуватись про заробіток. Або стати зрячим і відповідно взяти на себе знову весь тягар життя. З його плюсами, мінусами, з його відповідальністю.
І ми бачимо, що людина попросила найпростіше. Мовляв: «Хочу бачити, Господи, хочу бачити, все решта зроблю сам. Хочу тільки бачити». І ми спостерігаємо, що разом з тим, усвідомлюючи всю ту відповідальність, яка на нього поклалася, він не побіг зразу всім розповідати, що дивіться, я вже зцілився, в мене все добре. Він пішов за Спасителем славлячи Бога. Радіючи. До того ж, слід зауважити, що ця радість, яка сповнила його, це не тільки проста людська радість, яку часом ми переживаємо, коли в нас вдається якась справа, чи ми завершуємо свої задуми, це справді, радість така емоційна. Вона добра. Вона емоційна, але вона минуща. Але ця людина сповнилася іншою радістю такою, що вона пішла за Христом славлячи Бога.
І ось саме про таку радість нам необхідно з вами піклуватися особливо. Бачимо, що найважчі моменти життя, як би тяжко не було людині, якщо з нею Бог, людина сповнюється внутрішнім світлом, внутрішньою радістю, яка базується у Бозі, навіть серед такої ситуації, яку бачимо з цим сліпцем. І тоді це дуже гарно перекликається із словами Псалмоспівця Давида, який, говорячи в Псалмах, каже, «Якщо навіть піду долиною тіні смертної, не убоюся зла, бо Ти зі мною».
Отже, саме усвідомлення того, що Господь з нами, дає нам підтримку, дає нам внутрішню радість, дає нам надію, дає нам сили продовжувати життя.
І зараз нам необхідна ось ця тиха божественна радість, мирна радість у Христі.
Слава Богу, ми з вами не сліпі, як той чоловік, який страждав на цю хворобу чи ваду, ми не знаємо. Отже, нам залишається тільки йти за Господом, славити і дякувати Йому і цим самим свідчити своїм життям, що Господь у нього прийшов, щоб ми могли вділити цю радість, віри, радість від спілкування з Богом і іншим людям, щоб вони в нашому житті, у кожному по можливості, хто як може, побачили і почули оце питання Спасителя. «Що ти хочеш?» Очевидно, що ми люди, ми не всемогутні, ми не можемо все зробити, але в міру своїх сил ніхто нам не забороняє допомагати іншим.
І хто зна, може якась людина, яка знаходиться в скруті, саме через наше добре ставлення, через нашу поміч, почує оце запитання від Господа. «Що ти хочеш, щоб я зробив Тобі?» І якщо в нас вийде допомогти тій людині, хто зна, може ми відкриємо комусь очі, може воскресимо когось від такої журби і депресії, що людина повернеться до життя у мирній радості, славлячи Бога.
Ось яка велика і на нас з вами відповідальність, а для того, щоб її передати, цю радість необхідно плекати у собі. Адже як людина може щось вділити, якщо вона сама чогось не має? Зрозуміло, не може.
Отож сьогодні попросімо, дорогі друзі, щоб Господь сповнив нас тою радістю, яку пережив отой сліпий, зцілений чоловік. Щоби цією радістю і ми тішилися, і могли нести і далі ділитись з іншими людьми, підтримувати їх в ім’я Боже і для спасіння.
