Вівторок, 23 Липня, 2024
Бiльше

    У ЗМІ показали якою була бізнес-імперія УПЦ в Лаврі: лічильники банкнот, ножі й жодного тризуба

    Вперше в Києво-Печерську лавру Максим Остапенко із Запоріжжя потрапив улітку 1986 року 14-річним підлітком. У 2023-му його, 51-річного військовослужбовця ЗСУ, запросили очолити в Лаврі національний заповідник. 

    “Тоді, в 1986-му, мене найбільше вразила галерея, що веде до печер, – розповідає Максим Остапенко, науковець, археолог та гендиректор національного заповідника “Хортиця” в 2007–2022 роках. – Ідучи довжелезним коридором туди, де похований Нестор Літописець, я відчував неймовірне піднесення”.

    “Коли я опинився в тій самій галереї в 2023 році, побачив смітник, – продовжує Остапенко. – Там були завали з російських агіток, реклами сепаратистських священників, кримських єпархій, які перейшли на бік РФ”.

    “Русский мир” залишив по собі чимало. Наприклад, старі двері в одному з корпусів Нижньої лаври, що стали мішенню для метання ножів. Безліч отворів, розповідає Остапенко, свідчать, що ножами бавились тут роками.

    На території Нижньої лаври, яка разом із Верхньою входить до списку світової спадщини ЮНЕСКО, з’явились новобудови. В одній із них – овочесховище та підземний паркінг. 

    Вид на лівий берег Києва з великої лаврської дзвіниці першої половини XVIII cтоліття. Її висота 96,5 метра – на 20 метрів вище за Статую Свободи в Нью-Йорку. Товщина стін нижнього ярусу дзвіниці – 8 метрів. Його використовують як сховище під час повітряних тривог

    “Таких порушень багато, – каже Максим Остапенко. – Більш глобальна проблема в тому, що Лавру перетворювали не просто на бастіон “русского мира”, на центр впливу, а на епіцентр боротьби з українською ідентичністю. Водночас зі святині зробили справжній надприбутковий бізнес”.

    Навесні 2023 року Національний заповідник “Києво-Печерська лавра” розірвав договір з чоловічим монастирем УПЦ, пов’язаної з московською метрополією. Але боротьба за святиню триває досі, і не тільки в апеляційному суді. 

    “Наша задача повернути українські маркери, пам’ять про наших святих, – пояснює Остапенко. – Багато хто сюди роками не ходив. Люди казали: “Не можемо, бо тут все просякнуто “русским духом”. 

    Як росіяни зачищали в Лаврі все українське, де в оригіналі зберігся український бароковий живопис, що знаходиться зараз у колишній резиденції Онуфрія та як влаштували свою бізнес-імперію церковні олігархи – в репортажі УП.

    Микола II і сухопутні війська РФ

    На столі в робочому кабінеті Максим Остапенко розкладає залишки “русского мира”, знайдені в різних корпусах Лаври: світські зображення Миколи II та його дружини, фотопортрет патріарха Кирила, значок “Сухопутні війська РФ”. Брошури з Москви та Санкт-Петербурга на кшталт “Почему раскольнические группировки в Украине называются неканоническими”.

    “Жодного тризуба або українського прапора”, – каже гендиректор національного заповідника.

    Моє “найулюбленіше” – календарі на 2023 рік, – показує він. – Видані виключно російською наприкінці 2022 року в лаврській друкарні з благословення митрополита Онуфрія, при наміснику Павлі (Лебеді – УП)

    Тут є звернення Онуфрія, в якому нічого немає про війну, руйнації, страждання українців, депортацію дітей“. 

    Якщо існують інші фронти, окрім військового, то контури духовного можна розгледіти на схемі Лаври, яку демонструє Остапенко. Він просить не знімати крупно деталі, позначені різними кольорами та стікерами: рожеві – пам’ятки національного значення; світло-рожеві – місцевого; жовті – новобудови.

    За часів Януковича чоловічому монастирю передали 79 споруд Нижньої лаври: від великих об’єктів до підпірних стін та замощення. З них близько сорока – житлові корпуси, церкви, дзвіниці та трапезні.

    “Майже всі новобуди з’явилися незаконно в період з 2007 по 2015 рік, – розповідає Остапенко. – Наприклад, фактично резиденція Павла (Лебедя – УП) – повноцінний маєток для проживання та адміністративних функцій”.

    “Найбільше вражають ось ці чотири корпуси: № 102, № 103, № 104, № 140, – продовжує гендиректор. – Зведені в стилі “а-ля Києво-Печерська лавра” на фоні автентичних споруд, архітектурного ансамблю зі списку ЮНЕСКО”.

    Договір з монастирем розірвали в березні минулого року, але всі об’єкти повністю не повернуто. Частину держава взяла під контроль, частину опечатали. А в деяких, поки УПЦ з митрополитом Онуфрієм оскаржує рішення Мінкульту, забарикадувались невідомі “паломники” та “міряни”.

    Могила без могили

    Коли Антоній Печерський викопав печеру в княжому селі Берестове – центральній частині сучасного Києва, – не було ані Москви, ані московського патріархату, ані розколу християн на католиків та православних.

    “Ченці надягали парамани з хрестиком зі шкіри, як портупею – на груди та спини, – розповідає співробітниця заповідника Катерина Воєвудська. – Наперсні, тобто нагрудні хрести – дерев’яні. Металеві теж були, але з бронзи (ще з міді та олова – УП).

    Катерина Воєвудська, яка працює в Лаврі з 2007 року, називає себе “спадковою ексурсоводкою” – її мама була на тій самій посаді три десятиліття.

    “Я пам’ятаю ще руїни Успенського собору (підірваний у 1941 році – УП), на яких проводила канікули, – каже Катерина. – Сьогодні наша задача – повернути Лавру українцям і повернути українців до Лаври.

    Нарешті тут знову звучить українська молитва. Історична пауза була дуже великою, щонайменше від ліквідації Катериною II Запорізької Січі”.

    Говорячи про “українську” молитву, Воєвудська має на увазі радше не мову, а традиції княжої Русі як частини Європи. Їх плекали та розвивали в Лаврі в ранньомодерні часи, за життя Петра Могили та ктиторства Івана Мазепи. Аж поки святиня втратила самобутність, потрапивши в залежність від Московії.

    “Мазепа обніс монастир фортечними мурами, – розповідає Воєвудська. – Будував в обителі храми, зокрема Всіхсвятську церкву над економічною брамою Лаври. 

    Долучився до розбудови Успенського собору, який за його часів набуває саме таких форм, які ми бачимо зараз. Хоча нам довгий час говорили, що це відбулося тільки після пожежі 1718 року (Мазепа помер 1709-го – УП)”.

    Посеред зображень ктиторів та видатних постатей в Успенському соборі Мазепи не знайти. Проте є два прижиттєві розписи з Павлом Лебедем, який увійшов в історію як Паша Мерседес.

    “Успенський собор з давніх часів був великою усипальницею, – продовжує екскурсію Катерина Воєвудська. – Крім Костянтина Острозького, тут упокоєний і Петро Могила”.

    Архимандрит, митрополит Київський, Галицький і Всієї Русі, екзарх Константинопольского патріарха – орієнтований на Європу Петро Могила завжди був сумнівною постаттю для московитів.

    “Він фактично першим проводить археологічні розкопки Десятинного храму, – каже Воєвудська. – Находить могилу з черепом та рештками Володимира Святителя.

    Києво-Могилянська академія починається зі школи, яку він заснував на території Лаври”.

    “Петра Могилу поховали під лівим крилосом, ось тут, – показує Катерина. – Саме в цьому місці, на руїнах Успенського собору експедиція Харламова і в 1982 році знайшла розбиту кришку саркофага, дошки і дві срібні пластини. На одній з яких – герб Петра Могили, на іншій – епітафія. Але жодного пам’ятного знаку про поховання тут немає. 

    Зате поруч, біля Трапезного собору – величезна могила Столипіна (активно боровся з українською мовою і культурою – УП), яку відновили в 1989 році”. 

    Церковні олігархи

    Те, що робила московська метрополія в Лаврі протягом останніх трьох століть, гендиректор заповідника Максим Остапенко називає терміном в дусі воєнного часу – “зачистка”.

    “РПЦ в Україні знищувала все, що стосується проявів християнства, православ’я, які не вписуються в імперську, російську традицію, – каже він. – Це відбувалось від часів Катерини II, якщо не Петра I. А те, що робили в СРСР – пряме продовження імперської політики.

    “В сучасній РФ, для якої України не існує, вважають, що вони не просто мають право на Лавру, – продовжує Остапенко. – Вони збирались зачистити тут все, що залишилось від української церкви, історії, ідентичності. 

    Водночас вони завели в Лавру багато прибуткових бізнесів. Фактично запустили 20 інших юридичних осіб на територію”.

    На своїй мапі-схемі гендиректор заповідника показує масштаби церковної імперії: готельні об’єкти в корпусах № 54, № 58, № 57 та корпус № 56 для проживання персоналу; кількаповерхові будівлі зі швейними майстернями, гончарним підприємством; крамнички, магазини та заклади харчування.

    В корпусі № 44, каже Максим Остапенко, священнослужителі залишили по собі десятки апаратів для обліку банкнот.

    “Ми називаємо цих людей “церковними олігархами” – у них все працювало в єдиному комплексі, – розповідає гендиректор. – Наприклад, намісник монастиря (Павло Лебідь – УП) володіє величезними сільгоспділянками. Він продавав тут свою продукцію за комерційними цінами (хоча монастир користувався “пільгами” – УП)”.

    “Це була надприбуткова історія, – продовжує Остапенко. – В корпусі № 39 знаходився цілий виробничий поверх з промисловою електричною піччю для обпалу кераміки. Фактично держава фінансувала це та інші виробництва: монастир як релігійна громада сплачувала комунальні послуги по мінімальних тарифах”.

    “Звісно, утримання монастиря – це завжди економіка, – погоджується він. – Але коли все побудовано на брехні, на ідеології іншої держави, а вони при цьому отримують надприбутки за рахунок України – це абсурд”.

    “У свій час Мінрегіонбуд виділив 116 мільйонів гривень громаді монастиря, коли це була космічна сума, якої охорона культурної спадщини, мабуть, і не бачила. На гроші українців вони, в тому числі, реставрували три готелі, де ходила готівка і не сплачувались податки.

    Якщо вірити тому, що казав російській “Медузі” казначей отець Нестор, щорічний прибуток монастиря складав близько 13 мільйонів доларів. І це тільки те, що вони не побоялись озвучити”, – нагадує директор заповідника.

    Два світи

    Якщо стати спиною до музея книги та друкарства на території лаврського заповідника, можна побачити два світи. Один – яскравий, пластичний, оригінальний в уособленні Успенського собору. Інший – монументальний, геометрично правильний та темний всередині – Трапезний собор кінця XIX cтоліття.

    “З цього ракурсу ми бачимо різницю в архітектурі, – пояснює Катерина Воєвудська. – Грушоподібні куполи Успенського собору – приклад українського, козацького бароко. Вони типові саме для України.

    Трапезний храм із сферичним, “візантійським” куполом – як ремінісценція Софії Константинопольської. Але тут є і менші, позолочені маківки. Росіяни їх колись позичили на сході та й так майже ніяк не змінили”.

    На місці Трапезного собору стояла типова барокова церква. Але наприкінці XIX cтоліття приїжджа комісія вирішила, що тріщини, якими вона пішла – вагома причина не робити реставрацію. Краще будувати нову в псевдовізантійському стилі.

    “Не можна сказати, що собор поганий, – каже Воєвудська. – Він інакший від всього, що тут є навколо. Так само і розпис всередині, зроблений у стилі “російський модерн”: не поганий, але абсолютно інший. Ці темні, сумрачні кольори ніби передають самі темні глибини (“русского мира” – УП).

    Щоб краще зрозуміти ці глибини, достатньо перейти до величезної трапезної палати, яка примикає до сферичного храму. Сьогодні там відкрита фотовиставка про зруйновані Росією релігійні споруди.

    “Ось показовий момент, – підводить до стенду з інфографікою Катерина. – “Восємь лєт бамбілі Донбас” – 71 храм чи сакральна споруда різних конфесій зруйновані або пошкоджені в Луганській області. А ось 70 – в Київській області та плюс 10 у столиці всього за півтора місяця окупації частини Київщини”.

    Поки росіяни не шкодують ні чужих, ні своїх, у Лаврі продовжують реставрацію Троїцької надбрамної церкви. Під нею проходять відвідувачі заповідника і часто не знають, що над їхніми головами.

    “Скоріше за все фундамент церкви заклали ще в кінці XI століття, – розповідає Воєвудська. – Це єдиний збережений тут храм княжої доби, який жодного разу не руйнувався. І єдиний, що зберігає автентичний живопис кінця XVII – початку XVIII століть. Подивіться на яскравість барв! На ці оригінали українського барокового живопису”.

    Корпус № 70

    На одному з пагорбів Нижньої лаври, ближче до фортечних мурів, за окремим парканом сховався “корпус № 70”.

    Будівля, облицьована світло-карміновою цеглою – поки єдиний об’єкт, переданий Православній церкві України за майже рік від початку очищення.

    Нещодавно в колишньому кабінеті Онуфрія на першому поверсі предстоятель ПЦУ Епіфаній відкрив недільну школу для дітей від 6 до 15 років.

    “В цій кімнаті військовим російським полоненим по шоколадці вручали (у серпні 2022 року на зустрічі з Онуфрієм – УП)“, – зазначає архімандрит Авраамій.

    До кінця березня 2023 року отець Авраамій був ієромонахом Києво-Печерської лаври та членом її духовного собору. Після того, як перейшов з УПЦ в ПЦУ, став намісником Лаври. Живе на другому поверсі корпусу № 70, через кілька дверей від колишніх покоїв Онуфрія.

    “Це приміщення ми опечатали, – показує архімандрит. – Відключили навіть опалення, щоб нам дешевше обходилось (комунальні послуги – УП). І нема бажання, чесно кажучи (використовувати цю кімнату – УП)”.

    “Зараз святиня повертається до свого дому, – резюмує новий намісник під час екскурсії корпусом № 70. – Головне завдання – відновити Лавру такою, якою вона була за часів преподобних, в епоху Петра Могили, гетьмана Мазепи. 

    Тут покояться мощі святих, які були кліриками Константинопольського патріархату, аж ніяк не Московського”. 

    Якщо на все в цьому світі воля Божа, то Бог на боці України. Принаймні тут і зараз.

    У кутовій кімнаті об’єкта № 70, де колись відкрили храм Святого Миколая, сьогодні лунає українська молитва. З невеликих вікон приміщення можна побачити величезний синьо-жовтий прапор, що майорить біля Батьківщини-Матері.

    На семисоту з лишком добу повномасштабного вторгнення РФ, яке росіяни марили закінчити за три дні, в печерах Лаври продовжують проводити екскурсії українською.

    На глибині декілька метрів під землею, там, де упокоївся Антоній Печерський, який ніколи не чув слова “Москва”, екскурсовода слухають кілька десятків військовослужбовців. Одягнених в український військовий однострій, а не в уніформу армії РФ.

    Євген Руденко, Назарій Мазилюк (фото, відео) – Українська Правда.

    Найсвіжіше

    Популярне