Четвер, 22 Лютого, 2024
Бiльше

    «Росія перетворилась на зону» – капелан, що пройшов російський полон

    Василь Вирозуб потрапив у російський полон 26 лютого минулого року. Тоді він разом із ще двома священниками і лікарем на судні «Сапфір» майже досягли острова Зміїний, куди відправилися, аби забрати тіла, як тоді вважалося, загиблих українських прикордонників. Проте їх перехопили російські військові із крейсера «Москва», який пізніше був знищений ЗСУ. Пройшовши 70 днів допитів і тортур, Василь Вирозуб останнім із екіпажу «Сапфіра» повернувся додому. А 17 листопада 2023 року він став лавреатом чеської премії «Пам’яті народів» – нею щорічно відзначають людей за внесок у боротьбу з тоталітаризмом.

    В інтерв’ю Радіо Свобода Отець Василь згадує про тортури в російському полоні, а також міркує над тим, чи можливе примирення між українським народом та Росією.

    – Ви розповідали, що 25 лютого минулого року вам зателефонував єпископ Афанасій і запитав, чи зможете ви поїхати на Зміїний, щоб евакуювати тіла, як тоді вважали, загиблих прикордонників? Як ви ухвалювали для себе рішення поїхати?

    – 25-го числа о 8-й годині ранку був до мене дзвінок одного із капітанів Військово-морських сил. І постало питання, чи направити когось потрібно на острів Зміїний, а чи, може, я сам сходив би для того, щоб забрати тіла загиблих 13 прикордонників. Вони ще всі живі. Не всі, правда, повернуті додому. Вони ще є деякі в полоні, але всі живі.

    І він сказав, кого можна послати. Я сказав, нікого посилати не буду, я піду. І 26-го числа, підходячи вже до Зміїного, нам з цього корабля, крейсера «Москва», який вже не крейсер, а підводна лодка (сміється – ред.), була дана команда зупинитися і допустити оглядову групу для перевірки екіпажу на рахунок зброї і перевірки корабля на рахунок якоїсь апаратури. Близько чотирьох годин нас обшукували. І практично можна сказати, що з цього часу ми вже були в полоні.

    Російські військові кораблі захопили українське рятувальне судно «Сапфір» 26 лютого під час виконання гуманітарної місії в районі острова Зміїний

    – Ви розповідали раніше, що вас багато допитували. І намагалися з’ясувати, чи ви – не розвідники. Як проходили ці допити? І чому, як гадаєте, вас вважали за розвідників?

    – Вони запитували не: «Чи працюєш ти в СБУ?», вони навіть це не розглядали. Вони запитували: «А в якому відділі СБУ ти працюєш, попе, і на яку розвідку?». І це були їхні основні запитання: «Чому ти прийшов на Зміїний?». Я кажу, щоб забрати тіла. «А зачем тебе эти тела?» Я кажу: «Як навіщо? Ну, солдат, яка різниця, чи він живий, чи він поранений, чи він загинув, я його повинен повернути сім’ї. Як це «зачем мне эти тела»? [Він відповідає]: «Не понимаю, не понимаю».
    Коли я вже пройшов поліграф, вони змушували мене такий відеоролик зняти, щоб я сказав, що боюсь «Правого сектора»
    І це от щодо того, що «русские своих не бросают». Вони навіть не розуміли, для чого я повинен прийти і забрати тіла. А те, що капелан повинен працювати в СБУ, для них це було… Для них [інакше] – це дивно.
    Коли я вже пройшов поліграф, вони змушували мене такий відеоролик зняти, щоб я сказав, що боюсь «Правого сектора», повернутися в Україну, хоча весь «Правий сектор» у мене в храмі був, бо я був духівником «Правого сектора».

    Після цього, коли востаннє він (військовий – ред.) говорив зі мною, він каже: «Я тогда не понимаю смысла твоей должности, если ты не работаешь в конторе». Ось так.

    – Ви провели 70 днів у російському полоні. Як це змінило вас?

    – Якесь таке відчуття, що це було не зі мною, що це був якийсь страшний сон. Бо навіть вся ця ситуація, що є в Україні, це немов би з якоїсь паралельного світу, бо треба бути безумцем, щоб розпочати війну в 21-му столітті в центрі Європи. Щоб принести в наші сім’ї, в наші родини такий біль, такі гіркі сльози і таку велику біду. Це абсурд. І коли тебе беруть в полон, починають бити, починають катувати за те, що ти – українець, це не вкладається в голову.

    – Ви також розповідали, що у полоні вас змушували співати гімн Росії. На вашу думку, чого намагалися досягти ті, хто вас поневолив?

    – Навіть будучи там, в казематах, ми були вільніші, аніж вони. Бо я знав, що я рано чи пізно звідти вийду, живим чи мертвим, але я звідти вийду. А той охоронець і той військовий там так і залишаться, в тих казематах. Бо мені здається, що Росія зараз стала колонією, Росія вся стала зоною.

    – Вам присудили премію «Пам’яті народів» від чеської некомерційної організації Post Bellum. Розкажіть, як ви на це зреагували і що це для вас означає?

    – Я думаю, ця нагорода не є фактом виконаної роботи. Мені здається, що ця нагорода є заохочувальним призом для того, щоб більше працювати. Бо нас чекає час, і я сподіваюсь, скорий час перемоги. Ось тоді буде вже амінь.

    А зараз я вдячний чеському народові за його підтримку, бо чеський народ найперший включився в допомогу моєму українському народові. Вони прийняли біженців, вони приймають по сьогоднішній день наших військових для реабілітації. Вони всіляко і політично, і економічно підтримують Україну. Я дякую чеському народові за таку велику підтримку.

    Бо я сподіваюсь, що зараз в світі не повинно бути людей, людей доброї волі, для яких це не їхня війна. Бо йде війна двох світів – тоталітарного режиму і вільного народу, вільної цивілізації, демократії. І люди доброї волі повинні допомагати Україні, бо Україна стоїть, як ті титани, тримають мирне небо не тільки над Україною, вони не пускають цю московську орду і в Європу. Це мирне небо вони тримають над цією Європою.

    – Хочу запитати вас як церковнослужителя, як потрібно віруючим людям ставитися до тих, хто пішов на Україну війною? Зараз, коли ця рана в українського суспільства настільки свіжа, багато хто не вважає, що загарбники заслуговують на прощення. Як до цього ставиться церква?

    – Як можна пробачити тому солдату, який відрізав геніталії моєму воїну? Як можна ставитися до цієї нелюдини, яка відрізала живому солдату голову? Як можна ставитися до цієї орди, яка прийшла, знищила Бучу, Ірпінь і творила те з мирним населенням? Насилуючи, вбиваючи, ґвалтуючи, і мародерила (РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів – ред.). Як можна до них ставитися? Як пробачити сльози батька і матері, коли втрачають сина? Як пояснити дитині, яка втратила батька?

    Ми повинні викинути цю злобу із серця лише для того, щоб не осквернити свою святу душу, вічну душу. Бо лють і ненависть потрібна на полі бою, під час прямого бою. Наші солдати стоять попереду, щоб не пустити цю нечисть в Україну. А наше завдання, християнів, пастирів, служителів церков, синагог, мечетей, – не пустити цю ненависть у наші серця. І дуже не є добре, коли моя дитина знає, куди треба йти російському кораблю. Це не є добре. Ми повинні зберегти чистоту душі.

    Але ми повинні пам’ятати, і це, що сотворила Росія з моїм українським народом, повинно бути на великій гранітній стіні золотими буквами написано. І ми повинні пам’ятати, діти, внуки і правнуки, що сотворила Росія. І це весь світ має знати.

    Можливо, внуки або правнуки колись, якщо покається той народ, будуть ходити в гості. Це, якщо покається. Зараз навряд чи. Бо пробачити це дуже складно.

    – Нещодавно СБУ оголосила підозру патріарху Кирилу. Все ж в Україні є ще багато парафій УПЦ (МП). На вашу думку, чи несе це загрозу Україні?

    – Якщо світ думає розділяти Путіна, злочинця (коли президент США Джо Байден вперше назвав російського президента Володимира Путіна «воєнним злочинцем» через вторгнення в Україну, речник Кремля Дмитро Пєсков назвав цю заяву «неприйнятною і непростимою риторикою» – ред.), і Кирила, так званого патріарха, то це глибоко світ помиляється. Це є дві руки однієї системи. Чому ж під час допитів мене запитували, «в якому відділі СБУ працюю»?

    Ми зараз бачимо тільки верхівку цього айсберга, яка почалася розкриватися під час повномасштабного наступу. 33 кримінальних справи на священників Московського патріархату в Україні, які прикриваються словом «українська церква», вже доведені, що це коригувальники вогню. Більше 65 кримінальних справ про колабораціонізм і сепаратизм. Це лише доведено, тобто зловлено за руку. А скільки ще приховано? А скільки ще агентів ФСБ в рясах працюють для того, щоб зрадити і здати Україну?

    Це є дуже велика проблема. З цим потрібно було боротися ще з 90-х років. Але, мені здається, ФСБшна система розуміла, що це є вплив на український народ, на його свідомість, на його чистоту духовну. І через цю духовність вони впливали на мозок українського народу.

    І дивіться, що вони по сьогодні кажуть, що у нас йде гоніння на православ’я. Це обман. Це вони обманюють напряму весь світ. Бо йде не гоніння на православ’я, в Україні йде процес об’єднання. Але хіба може об’єднатися світло з темрявою? Хіба може ФСБшний піп об’єднатися з чистотою української православної віри?

    Ми вичищаємо Україну від їхніх впливів і їхніх ФСБшних розвідок, контррозвідок і того, що працює на Росію. Це не гоніння на православ’я. Це боротьба зі зрадниками, з колабораціонізмом і з сепаратизмом.

    Найсвіжіше

    Популярне