Середа, 24 Квітня, 2024
Бiльше

    Екзарх Вселенського патріарха відвідав парафію в Луцьку, що з’єдналась із ПЦУ

    8 жовтня у Свято-Марії-Магдалинівському храмі (м. Луцьк) Екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію у співслужінні настоятеля цієї парафії протоєрея Олександра Колб, протоєреїв Віктора Мартиненка і Олексія Бєкєтова та диякона Сергія Терещука. Нагадаємо, що 24 вересня отець Олександр співслужив єпископу Команському Михаїлу в Андріївському храмі – Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні. Нещодавно парафія святої рівноап. Марії Магдалини, разом із настоятелем – отцем Олександром Колб з’єдналась з ПЦУ.

    Як інформує Місія «Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні», сьогоднішнє Богослужіння Екзарха в Луцьку відбулось в рамках візиту єпископа Команського до Волинської єпархії, на запрошення високопреосвященного митрополита Луцького і Волинського Михаїла з нагоди святкування свята всіх святих землі Волинської, що має відбутись 10 жовтня. Напередодні свята отець Олександр Колб запросив Екзарха звершити Літургію.

    Під час богослужіння були піднесені заупокійні прохання до Бога за полеглих воїнів ЗСУ та мирних жителів, вбитих загарбниками.

    У своїй проповіді єпископ Михаїл відзначив важливість читання Святого Писання для православних християн. Він підкреслив, що Євангельське слово не просто історична пам’ятка або культурна спадщина, але це живе і відкрите для всіх слово Боже, яке має сенс для всіх людей незалежно від їх освіти, мови, віку або статі.

    Для ілюстрації цього, єпископ Михаїл приклав приклад апостолів, які покинули свої звичайні справи і відповіли на Божий поклик до проповіді. Вони довірилися Богу і отримали великий улов риби, що стало чудом, яке показало їм, що віра і відданість Богу приносять благословення та спасіння.

    Архієрей закликав вірян прикладати Святе Писання до свого життя, шукати в ньому відповіді на життєві питання і утверджуватися в вірі та слідуванні заповідям Господа. Також, єпископ Михаїл наголосив, що кожен може знайти в Святому Писанні відповідь та натхнення для свого життя, незалежно від обставин.

    Отець Олександр Колб відзначив важливість сьогоднішнього богослужіння для єдності ввіреної йому парафії.

    “Коли людина, в духовному плані, робить крок до Бога, то Бог назустріч до людини робить відразу 10 кроків. Коли 24 вересня в Києві я співслужив з Екзархом Вселенського Патріарха, то міг тільки мріяти, що може колись Екзарх відвідає і нашу парафію. А вже сьогодні ця мрія збулась. Для єдності наших прихожан ця служба є дуже важливою. Дійсно єднає людей Бог, єднає Любов і єднає спільна Євхаристична Чаша, тобто спільне Причастя”, – сказав він.

    Настоятель храму Свято-Марії-Магадалини висловив сподівання на подальшу єдність та мир у цей непростий час для України і перемоги над агресором.

    “Будемо молитись, вірити, просити Бога і надіятись, що такі Богослужіння стануть для нас не поодинокі. У нас попереду є ще багато мрій і багато планів, так що дай Боже нам як найшвидшої перемоги над окупантами і мирного неба”, – висловився священник.

    Своєю чергою, після закінчення Богослужіння єпископ Команський Михаїл відзначив свою незвичайну радість і подякував отцю Олександру за запрошення до цієї спільної молитви та Літургії. Він зазначив, що знає отця Олександра протягом багатьох років і що мав честь бути його студентом, навчаючись від нього як молодий священник. Важливою була роль отця Олександра у формуванні єпископа Михаїла та його служінні.

    Архієрей також висловив вдячність за теплу та дружню атмосферу в громаді, яку він відчув сьогодні в храмі. Він зауважив, що було дуже багато вірян на Літургії та підкреслив, як діти в церкві відчувають себе як вдома.

    Він також наголосив, що Церква є живим організмом, який репродукується у часі завдяки вірянам і служителям церкви, і важливо передавати віру та цінності наступному поколінню.

    Відвідуючи Луцьк і служачи спільно з отцем Олександром, єпископ Команський Михаїл висловив сподівання, що громада Луцька буде мудро направляти та підтримувати своїх вірян, підтримуючи їх в їхній духовній подорожі. Він закінчив свою промову, виражаючи щиру подяку та обіймаючи отця Олександра.

    Повний текст проповіді єпископа Михаїла:

    “Яка велика втіха нам надається щодня в літургійних читаннях на Божественній Літургії. Адже всі ми знаємо, що православний християнин відкриваючи сторінки Святого Писання читає не просто, якийсь історичний твір, він читає книгу Життя, ті слова, які Господь проповідував не лише апостолам, не лише своїм сучасникам, які жили на той час, а слова, які можна прикласти до всіх людей, всіх часів, всіх народів, незалежно від освіти, мови, віку, чи статі. Сьогодні ми з вами здавалось чули про звичайну побутову ситуацію. Апостоли займались рибальством, своєю звичайною роботою, яка була в них не хоббі, як зараз є в багатьох сучасних людей (для розваги). Рибальством вони займались професійно для того, щоб утримувати свої родини.

    Євангеліє починається з того, що Спаситель стояв біля озера Генісаретського, вчив народ. Апостоли ж в той час повернувшись із ранішнього рибальства, промивали сіті. Господь зажадав проповідувати з човна, для того, щоб Його мали змогу почути більше людей. І ми бачимо, що Він звертається до апостола Петра і каже: “Відпливи трошки далі, я буду проповідувати”. Уявімо людину. Яка встала в досвіта, до світанку трудилась для того, щоб наловити риби, щоб приїхати, продати, щоб родина мала, якийсь пожиток і вони готовилися. В Євангелії спочатку не розповідається, що вони нічого не впіймали, тільки потім, коли Господь каже до ап. Петра: “Закинь сіті твої праворуч”, він каже: “Господи, ми трудились всю ніч і нічого не впіймали”. Вони ж мали приготувати ці сіті ще на завтра. Можливо розмірковували, а що ж буде, якщо ми і завтра отримаємо такий самий результат, що не матимемо, що їсти, як будуть жити наші родини, але каже: “По слову Твоєму закинемо сіті”. І його довіра, його праця, його ретельне виконання Божого прохання, адже це була не заповідь, не наказ, це було прохання, отримує велику винагороду. Вони в ці сіті впіймали стільки риб, що самі не могли витягнути. І попросили своїх товаришів підпливти човном, щоб вигрузити весь цей улов.

    Апостол Петро злякався і каже: “Вийди від мене Господи, бо я людина грішна”. Таким чином Господь показав йому, що навіть найбезвихідніші і здавалось, скрутніших ситуаціях, коли людина покладається на Бога, коли вона довіряє, коли слідує Його заповідям, вона отримує спасіння, вона отримує благословення, вона отримує вирішення своїх негараздів і проблем. Знову ж таки, можливо, не в такий спосіб, який вона собі уявляла, але Господь завжди є присутній в житті людині, особливо в тієї, яка невідступно за Ним слідує.

    Тим більше, якщо ми подивимося на ті реалії в яких жили апостоли, то побачимо, що від них це вимагало великої праці над собою. Уявімо, піймати рибу… Холодильників нема. Її треба одразу продати, щоб вона не зіпсувалася. Приготувати човни і снасті для наступного дня рибальства. Це все треба було зробити протягом одного дня. І тут приходить Господь і починає проповідувати. Ну подивімось з нашої побутової точки зору. Якщо ми зайняті тим, щоб забезпечити свою родину чимось, особливо в тої людини, в кого є господарство, знають. Треба погодувати худобу, прибратись в хаті, прибратись в дворі, дітей зібрати до школи і тут хтось приходить до нас і починає проповідувати. В нас жеж куча роботи. Але ми бачимо, що апостол поступає дуже мудро, він довірився Господу у своїх щоденних потребах, мовляв, ну що ж, якщо ж Христос просить, зроблю, відпливу човном, відкладу підготовку своїх снастей, для ловлі риби на наступний день.

    І бачимо, що надія не посоромила, довіра до Бога – не посоромила. І більше того, Господь укріпив його, показуючи скільки він наловить душ у Царство Боже. І дійсно, ми бачимо це на проповіді апостольській велике чудо, тому, що хто такі були апостоли? Не шляхтичі, вони були прості рибалки. Апостол Павло мав дуже велику, шикарну освіту. Решта постолів були прості люди. І вони без підтримки, без великої освіти, тільки керовані св. Духом понесли віру в увесь світ.

    Зараз немає місця на землі де б не чули про Христа, де б не чули про слово Євангельське. Немає такої мови, на яку б не було перекладено слово Євангелія. І все це сила Божа і все це для того, щоб людина розуміла ті положення, про які ми говорили на самому початку. Що Євангельське слово – це не історична пам’ятка – це не культурна пам’ятка. Це дійсно Слово Боже дане для всіх людей, на всі часи, на всі країни, для всіх мов і читаючи слово Боже, ми з вами покликані, завжди прикладати його до себе. Ми можемо його прочитати кілька разів на рік, але кожен раз, відкриємо для себе, щось нове. Кожен раз знайдемо для себе якийсь урок, якесь повчання, для того, щоб нам утверджуватись і здавалось на прикладі таких самих побутових ситуацій, утверджуватись в слідуванні за Богом, у відданості Йому і у виконанні святих Його заповідей.

    Дорогі друзі, пам’ятаймо це завжди, коли ми вдома молимося, коли відкриваємо сторінки св. Писання, для того, щоб надихнутися на наступний день. Але пам’ятаймо, що кожне слово св. Писання для нас, персонально, без виключення, немає обраних, немає першого гатунку, немає відкинутих, всі в Церкві, ми з вами, покликані відкриваючи ці святі сторінки прикладати їх до себе. Обов’язково. Утверджуватись у вірі. Утверджуватися у слідуванні за Господом у виконанні святих Його заповідей. Не гаймо часу, радіймо з того, що Господь дає нам можливість молитися, читати св. Писання і головне пам’ятаймо, що які б важкі ситуації не траплялися в нашому житті, якщо тільки ми покладаємось на Бога, то Він, як апостолу Петру і нам подасть радість, сили, укріпить нас і ніколи не посоромить нашу надію. Амінь”.

    Після завершення богослужіння єпископ Михаїл сказав: “Сьогодні в мене особисто на серці дуже невимовна радість, оскільки сьогодні на запрошення отця Олександра, я сьогодні молюся з вами. Отця Олександра я вже знаю багато-багато років і тішуся і пишаюсь, що мав честь колись бути його студентом. І молодим священником, який починав своє служіння, багато навчався від нього. І те що з мене получилось, також, багато в чому, завдяки його заслугам.

    Справді батюшка і тушуся і бачу, що така дружня у вас громада. І сьогодні, дуже повний храм, скільки людей причащається. Значить священник на своєму місці, значить люди слухаються, значить люди цікавляться, не просто прийшли в церкву помолились і пішли, а вникають в суть. Це дуже добре, що у вас стільки багато дітей в церкві. І головне не тільки, що вони в Церкві. Подивіться як вони себе поводять. Вони почувають себе, як вдома. Ніхто не кричить, ніхто не свариться. Дитина не питає, чи можна піти в ту кімнату чи іншу. Дитина йде і робить, що хоче, бо знає, що тато із мамою її люблять. Вона вдома і вона може робити те, що вона хоче. Ось так коли дитина ходить до церкви, не боїться церкви, не нудиться, це означає, що вона відчуває себе вдома в Небесного Батька. І це не можна зробити показово. Це те, що ви передаєте дітям. І так діти себе відчувають. А це наше з вами майбутнє. Адже Церква це самовідтворювальний організм. Ми священнослужителі, чи віряни, не “ростемо” десь на деревах. Ми вирощуємось в Церкві. І тому найкраще що в нас є в серці, приносімо в Церкву, віддваймо громаді, один одному, віддваймо нашим дітям, так ми зміцнюємо нашу громаду, так само репродукуємо Церкву в часі.

    А сьогодні ми з вами служили спільну Літургію, розділили спільну Чашу і Тіло Христове, яке єднає нас. І ще і ще раз дякую вам, отче Олександре, за Ваше запрошення, оскільки останній раз в Луцьку, в якості священника в 2007 році, служив в храмі Всіх Святих землі Луцької. Але тішуся, що сьогодні маю змогу ніби поринути у ті минулі часи, відчути знову ту єдність, підтримку, братерське спілкування і щиру християнську любов. Дякую вам за цей незабутній досвід, який ви дозволили сьогодні пережити. Вірю, що і надалі ви мудро будете направляти, скеровувати ту паству, яку Господь вам вручив, адже це народ Божий. Він з любов’ю лине до Церкви, на Службу Божественну, для того, щоб приступити до джерела нашого з вами спасіння, нашої з вами віри. Джероело – це Христос. В Церкві немає нічого святішого і нічого більшого крім Христа. Церква має Христа і вона Його роздає в молитвах, в Таїнствах, в святому Причасті. Адже Причастя – це є Центр і основа не тільки Церкви, як інституції взагалі, але і нашого з вами християнського життя.

    Хай Господь благословить Вас, дорогий отче Олександре. Хай Господь благословить всіх вас дорогі браття і сестри за ваші труди, за ваше утвердження в християнському житті. Пам’ятаймо, всі ми покликані до спасіння. Всі абсолютно, без виключення. До кожного без виключення зверненні слова св. Євангелія. І коли ми радо приймаємо їх, ретельно намагаємось їх виконувати, то тоді це слово в кожного з нас в серці принесе плід і в тридцять разів і в шістдесят і в сто, як написано в св. Євангелії. Дякую вам. Дозвольте я вас обніму”.

    Найсвіжіше

    Популярне