П’ятниця, 1 Березня, 2024
Бiльше

    Польща: монастир у Перемишлі, який став домом для біженців з України

    У перші дні війни в монастирі Сестер Служебниць Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Старій Весі допомогу і гостинність отримали понад 2 000 українців.

    «Наймолодшій дитині було три тижні. В основному ми приймали матерів з дітьми. У перші місяці війни в нашому монастирі знайшли допомогу і притулок понад 2 000 осіб з України, в тому числі близько 700 дітей», – розповідає сестра Єва Мехаль зі Згромадження Сестер Служебниць Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Старій Весі, яка з перших днів війни займається допомогою біженцям, пише Vatican News.

    Як все почалося?

    Сестри Служебниці Непорочного Зачаття зі Старої Весі живуть у Перемишлі, за 12 кілометрів від кордону з Україною. З перших годин війни вони долучилися до допомоги українським біженцям. Ось як про це розповідає сестра Єва Мехаль: «У перший день війни ми почали привозити бутерброди, біґус і гарячі напої на кордон, на залізничний вокзал та в центр для біженців. Багато людей приносили їжу для біженців, але ми помітили, що ці люди ночували на вокзалі. Ми особливо переймалися тим, щоб забезпечити житлом матерів з маленькими дітьми, людей похилого віку та людей з обмеженими можливостями. Ми йшли на вокзал, де біженці облаштовувалися в очікуванні потягів, і пропонували їм прихисток у нашому будинку. Машиною ми привозили їх до себе додому».

    Однак це було нелегко, оскільки їх запрошували незнайомі люди. «Треба було завоювати їхню довіру. Треба було зламати бар’єри, викликати в них довіру, тому що не всі хотіли їхати на нічліг в невідоме місце. Вони переживали, що робити далі, і чи далеко це від вокзалу, бо не хотіли залишатися близько до кордону», – розповідає сестра Єва.

    Перша допомога

    Сестра Єва Мехаль описує першу допомогу, яку надавали наляканим і голодним українським біженцям: «Перше, що ми зробили, це давали їм гарячу їжу. З цього все починалося. Потім – ванна кімната, щоб помитися, і нічліг. Паралельно ми створили склад, щоб мати під рукою найнеобхідніші речі, адже було багато жертводавців з Польщі та з-за кордону. Ми розпитували, чого ці люди найбільше потребують для майбутньої подорожі. Вони приїжджали дуже втомлені і розповідали, що не милися кілька днів. Іноді вони їхали прямо з бомбосховищ».

    Мами з маленькими дітьми

    «Матері з маленькими дітьми опинилися у найскладнішій ситуації. Найменшій дитині було три тижні. Цим матерям потрібно було створити спеціальні умови, а немовлята потребували особливого догляду. Ми облаштували у дворі дитячий майданчик. Іноді сім’ї приїжджали пізно вночі, і діти навіть не хотіли заходити в будинок, а відразу починали гратися на подвір’ї», – розповідає сестра Мехаль.

    Черниця також пригадує про нічні поїздки: «Іноді ми їхали на вокзал опівночі, коли хтось потребував допомоги. Переважно йшлося про маленьких дітей. Волонтери дзвонили з вокзалу і казали, що є сім’я або мати з кількома дітьми, які не мають де переночувати. Ми привозили їх до себе, а потім відвозили назад до потягів, якими вони подорожували далі».

    У пошуках безпечного місця

    Сестра згадує, що люди зазвичай залишалися на один день, іноді на кілька днів, відпочиваючи після важкої, часто травматичної багатоденної подорожі. Потім вони їхали далі в Польщу або в Західну Європу. Вони не хотіли залишатися близько біля кордону. Тим, хто не мав родичів у Польщі чи в інших країнах Європи, сестри допомагали знайти житло в монастирських будинках, у польських сім’ях, відкритих для прийняття біженців, або, за допомогою волонтерів, шукати місце за межами Польщі. Сестри допомагали організувати транспорт до обраного місця чи країни, а також жертвували кошти на облаштування та перші витрати. Декому купували квитки для виїзду за кордон.

    Усі сестри долучились до підтримки біженців

    «У зв’язку з великою кількістю біженців, які постійно прибували до нашого дому в Перемишлі (близько 40 осіб на день), нас підтримали сестри з інших домів Згромадження. А також сестри, які працюють в Україні, але яких війна застала в Польщі: с. Христина, с. Люся та с. Ірина. Їхнє знання української мови полегшило спілкування з біженцями», – доповнила с. Мехаль.

    Організація такої швидкої та ефективної допомоги стала можливою завдяки відданості багатьох людей. Сестра Єва Мехаль підкреслює: «Всі сестри в Польщі, за кордоном, включно з тими, що в Україні, залучилися в допомогу біженцям через молитву і служіння, здійснюючи грошові пожертви та матеріальні подарунки, організовуючи збірки та беручи участь в ініціативах, що проводяться парафіями та різними організаціями. Вони також готували транспорт для перевезення вантажів з продуктами харчування, одягом, медикаментами, перев’язувальними матеріалами, засобами гігієни в місця, які найбільше постраждали від війни».

    Вдячність

    Люди, які отримали цю допомогу, дуже вдячні. Ось один з листів, який вони надіслали черницям в Україні, які прийняли їх у своєму домі: «Ми хотіли б висловити щиру подяку сестрам за допомогу, надану нам під час нашої подорожі до нового дому в Англії. Можливість жити з вами примножила нашу віру в людей; попри важкі часи, які ми переживаємо сьогодні, ми знайшли руку допомоги. Вся наша сім’я дуже вдячна за вашу підтримку. Для нас це також була можливість відчути Божу любов і Його присутність у нашому житті. Він не залишає нас самих, а особливо у важкі часи Він послав нам своїх ангелів, що піклувалися про нас. Тарас». І подібних подяк багато.

    Допомога монахинь у Польщі

    Понад 1 000 жіночих чернечих домів у Польщі від початку війни в різний спосіб долучилися до допомоги біженцям з України. Окрім діяльності в Польщі, 154 черниці з Польщі наразі служать в Україні, що становить близько 40% усіх римо-католицьких сестер в Україні. Згідно з останніми даними, зібраними Радою жіночих чернечих згромаджень, українці наразі проживають у 213 чернечих домах і осередках.

    Найсвіжіше

    Популярне