Після того, як Конституційний суд визнав унормування назви УПЦ (в єдності МП) таким, що відповідає Основному Закону в УПЦ (МП) заявили, що їх не торкнеться цей закон.
Голова Юридичного відділу УПЦ МП протоєрей Олександр Бахов каже, що рішення Конституційного суду нібито не «не зобов’язує Українську Православну Церкву (МП, — ред.) змінити свою назву, воно лише стосується відповідності закону про перейменування Конституції України».
Як аргумент своєї правоти, Бахов каже, що «в самому законі відсутня будь-яка згадка про Українську Православну Церкву» в єдності з Московським патріархатом.
Також Бахов каже, що центр УПЦ МП «знаходяться в місті Києві», тому унормувати назву «УПЦ» на «УПЦ МП» буде «порушенням свободи совісті».
«Відсутні будь-які законні підстави для зміни назви релігійних організацій, що належать до Української Православної Церкви», — впевнені в УПЦ МП.
Чому УПЦ МП досі є «Московською Церквою»
Варто зазначити, що голова ДЕСС Віктор Єленський навпаки вважає, що УПЦ фактично не розірвала зв’язку з Московським патріархатом в той час, як РПЦ всіляко підтримує злочинну війну росії проти України.
Як зазначав Духовний Фронт України, навіть у новій редакції після собору УПЦ МП у Феофанії — зафіксовано що так звана «УПЦ» є частиною РПЦ. В першому пункті зміненого статуту йдеться про те, що “УПЦ” керується грамотою московського патріарха Алексія ІІ. У цій грамоті чітко сказано, що УПЦ є частиною Російської Православної Церкви, бо з’єднується з світовим православ’ям через Російську Православну Церкву, а не безпосередньо. Відповідно, які б “незалежності” не вигадувала УПЦ МП вона все одно залишається частиною РПЦ, поки посилається на московську грамоту від 1990-х років, як на основоположний документ свого буття.
В часи коли була видана грамота ні в кого не виникало сумніву, що вона свідчить не про автокефалію (незалежність) УПЦ МП, а про залежність УПЦ МП, яку названо широкою автономією. Крім цього згідно грамоти Алєксія ІІ УПЦ МП має визначати своє буття згідно із Архієрейським собором РПЦ від 25-27 жовтня 1990 року.
В 3 пункті постанов Архієрейського собору РПЦ, на який посилаються в новому (Феофаніївському) статуті УПЦ МП, сказано, що “предстоятель Української Православної Церкви обирається українським єпископатом і благословляється Святішим Патріархом Московським…“. Такого немає в жодній автокефальній церкві, щоб предстоятель однієї благословляв предстоятеля іншої.
Крім цього, в 8 пункті Архієрейського собору РПЦ сказано, що митрополит Київський є постійним членом Священного Синоду РПЦ.
Таким чином, якщо УПЦ МП діє відповідно до “Грамоти патріарха Московського… Алєксія ІІ від 27 жовтня 1990 року”, вона має виконувати постанови на які ця грамота посилається, бо у самій грамоті сказано, що УПЦ діє відповідно до постанов Архієрейського собору РПЦ від 27 травня 1990 року.
УПЦ “керуватиметься згідно з Божественними та священними канонами … та визначеннями цього Архієрейського Собору”, – сказано в самій грамоті.
Тому для світового православ’я УПЦ МП, як була, так і залишається складовою Московського патріархату (що має центр в країні агресора), а тому підпадає під закон про унормування назви.
За словами богослова Кирила (Говоруна) такі змінив в статуті зроблені для того, щоб можна було швидко відкотити все назад. Він зазначив, «що у новому статуті залишається можливість повернення до практики затвердження нових Київських митрополитів Москвою та спілкування з іншими церквами через Москву. Якщо обставини зміняться». Зрозуміло, що проросійське крило в УПЦ МП сподівається на перемогу росіян і тому такі обережні та нерішучі в своїх діях на шляху до унезалежнення від Росії.
Ще різкіше висловився митрополит Переяславський і Вишневський Олександр (Драбинко). Він зауважив, що «УПЦ МП не існує і не має Томосу». Світове Православ’я визнає УПЦ, як єпархії РПЦ (в кращому випадку, як митрополію РПЦ). Статус «широкої автономії» існує лише для внутрішнього користування і для одурення голів довірливих вірян, УПЦ МП нема в диптиху Православних Церков ні серед автокефальних, ні серед автономних. Тому, про жодну самостійність від РПЦ не може бути й мови. Відповідно, УПЦ МП не може називатись “українською”.
В самій же УПЦ МП чітко заявили, що не проголошували автокефалії – самостійності, бо це означало б розкол від Московського патріархату. «Автокефалію не проголошують, автокефалію отримують. Якби ми вчора (27 травня 2022 року, – ред.) проголосили автокефалію, це закінчилося б розколом і глобальною кризою в українському православ’ї», – сказав митрополит УПЦ МП Климент (Вечеря).
В УПЦ МП не було жодних протестів проти Кіріла (Гундяєва), як це було під час візиту патріарха Варфоломія в Україну, що теж є опосередкованим доказу проросійського спрямування УПЦ МП. Тому справжньою метою змін УПЦ МП на Соборі в Феофанії була не незалежність від РПЦ, а захист власної структури в Україні від державних органів, що прийняли рішення навести лад з впливом Москви через Церкву.
Оскільки, автокефальна Церква в Україні вже є, для УПЦ МП буде двічі неканонічним створювати новий розкол і нову “автокефалію”. Єдиний вихід – єднання з ПЦУ.
