Субота, 24 Лютого, 2024
Бiльше

    Як об’єднати православну церкву України і позбавити впливу на неї країни-агресора

    Українське православ’я знаходиться в непростій ситуації. З одного боку, є ПЦУ, яку Православна церква визнає єдиною канонічною правонаступницею Київської митрополії. З іншого – УПЦ, яка лише формально позбавилась прив’язки до московського патріархату, і в умовах російсько-української війни це несе певні загрози. Так вважають учасники експертного обговорення «Згадали про п’яту колону. Чи буде заборонено діяльність РПЦ в Україні?», яке відбулось в Українському кризовому медіа-центрі.

    За словами митрополита Переяславського і Вишневського Православної Церкви України Олександра (Драбинко), ті ж самі навчальні програми в духовних школах Московського патріархату несуть дуже багато духовної небезпеки, адже у проросійському дусі виховують майбутнє покоління священиків, які вже будучі отруєні русмірівською пропагандою, на місцях доноситиме її до віруючих, формуючи тим самим негативний образ українського православ’я із середини.

    «Той Собор, який відбувся 27 травня, став не чим іншим, як окозамилюванням, оскільки фактично нічого не змінилося. Так, дійсно, Статут було почищений від згадок про московський патріархат, але все це вкладене в лише одну фразу: згідно грамоти патріарха Олексія. Її називають томосом про незалежність і автономію, але вона тим не являється. В прямому та переносному смислі її називають фількіною грамотою», – підкреслив митрополит Олександр (Драбинко).

    Взагалі у світовому православ’ї структури з таким формулюванням не існує. Канонічні форми буття церковного – це екзархат, автономна церков і автокефальна церков. Такої форми, як незалежна і самостійна з правами широкої автономії, не існує. Нинішній патріарх Кирило Гундяєв, будучи митрополитом і головою відділу зовнішньо церковних зв’язків московського патріархату, свого часу став автором цього формулювання та цієї грамоти.

    В українському православ’ї існують дві протилежні парадигми, які між собою мало стикуються, вважає завідувач відділенням релігієзнавства Інституту філософії ім. Сковороди НАНУ Олександр Саган. На його переконання, крім канонічних підвалин ми повинні ще бачити ще суспільно-моральні підвалини.

    «Ми 300 років були під імперією, і церков за цей час сформувала зовсім інше ментальне бачення себе у світі і в державі. До того ж, останні 20 років активно насаджувалась ідея руського миру. Тому коли говоримо про об’єднання, повинні завжди розуміти, кого з ким хочемо об’єднувати. Чи готовий владико Олександр об’єднуватися з людьми, які кажуть, що Голодомор – це покарання українського народу? Ті, хто об’єднуються, підтримують єресь руського миру?», – наголосив Олександр Саган.

    Про нелегкий шлях визнання ПЦУ у світі розказав професор кафедри історії Національного університету “Острозька академія” Андрій Смирнов. З його слів, УПЦ відповідно до рішень Феофанівського собору почала відкривати свої парафії за кордоном. ПЦУ відповідно до Томосу немає такого права. Це є черговий виклик – як запевнити духовну опіку над православними українцями за кордоном?

    «В нас релігійні об’єднання не мають статусу юридичної особи, і просто механічно змінами до закону заборонити релігійне об’єднання неможливо. Якщо припустимо, що буде скасована реєстрація, Українська православна церков московського патріархату на чолі з митрополитом Онуфрієм не зникне з релігійної карти України», – вказав Андрій Смирнов.

    Духовними манкуртами, які служать своєму господарю, назвав ієрархію московського патріархату священник ПЦУ, блогер, громадський діяч отець Георгій Коваленко.

    «Вони такими відібрані, – додав він. – Влада має думати над тим, що робити з цілим прошарком церковного керівництва. Віруючі в цих умовах як заручники духовного терориста. В них сформувався такий собі стокгольмський синдром, коли вони починають любити свого тирана – того, хто над ними знущається. Потрібні не тільки рішення щодо керівництва, реальних агентів російських спецслужб. Треба працювати і з віруючими. Це, насамперед, просвітницька і медійна робота. Її мають проводити і богослови, і політики, і ті віряни, які вийшли з цього московського полону».

    Народний депутат України Ростислав Павленко акцентував увагу на тому, що завдання української держави – допомогти захистити права українських православних і поставити ефективний заслін загрозам національної безпеки.

    В грудні 2018 року ухвалено закон, яким передбачалося використання правдивої назви тими церковними організаціями, які мають свій центр в державі-агресорі. Згідно цьому закону кожна парафія, кожний монастир, кожна єпархія повинна казати людям правду і вказувати, хто вони є.

    «Вони цього не роблять з дуже зрозумілих причин. Дивимось соціологію: близько 80 відсотків українців відносять себе до православних. З них більшість відносить себе до ПЦУ, і лише 4 відсотки відносить себе до московського православ’я. І що робить московська церква? Відмовляється визнавати, що вона московська», – пояснив Ростислав Павленко.

    Він позначив кілька напрямків, які сприятимуть процесу об’єднання православної церкви в Україні. Один з них – так званий механізм переходів. Україна сповідує європейський принцип, коли на відміну від Росії, ставить на перед громади та їхній вибір, до якої церкви належати. Вирішуватиме місцеве самоврядування, і понад тисячу парафій вже прийняли рішення увійти до лону ПЦУ. Проте, є й тут проблема.

    «Лише чверть перейшла разом із священиками, – визнав народний депутат України. – Чому так? Напевно, вони мають не лише вплив на себе, а й звички, а також те, що на нам показала Служба безпеки України. В березні Верховна Рада суттєво розширила ті статті, які стосуються поняття державної зради. Додалася стаття про колабораціонізм . Ото все, що знаходять зараз в різних єпархіях і монастирях московського патріархату, на мій погляд, цілком підпадає під цей склад злочину».

    Ще одним кроком, який має мотивувати ієрархію московського патріархату ставати на бік ПЦУ, можуть бути санкції. Ростислав Павленко підкреслив значимість законодавчих ініціатив про заборону можливості для московської православної церкви здійснювати діяльність в Україні. Йдеться про санкції і заборону господарських відносин для РПЦ і залежних від неї структур.

    Найсвіжіше

    Популярне