Четвер, 10 Листопада, 2022
Бiльше

    “Ми переможемо, бо за нами правда”, – єпископ Житомирсько-Овруцької єпархії ПЦУ Паїсій

    Цього року Синод Православної Церкви України дозволив проводити Різдвяні богослужіння в храмах 25 грудня. Про настрої в Житомирсько-Овруцькій єпархії з цього питання, про кількість парафій на Житомирщині, які приєдналися до ПЦУ від початку повномасштабної війни, про військове капеланство та добудову храмів в інтерв’ю Суспільному розповів Паїсій, єпископ Житомирсько-Овруцької єпархії Православної церкви України.

    Цього року синод православної церкви України дозволив проводити Різдвяні богослужіння 25 грудня. Які настрої в громади єпархії з цього приводу?

    Дійсно, синодом було прийнято таке рішення, люди зараз в роздумах, і судячи по настроях людей, вони ніби не проти. Деякі люди ще в очікуванні, в принципі ще є час. І я думаю, що йдуть такі певні переговори між собою, сім’ями. Важливо, щоб було прийнято певне рішення громади, людей, щоб Різдво було з людьми.

    Який знадобиться термін для узаконення нового календаря?

    Цей процес буде відбуватися впродовж якогось певного часу, це не буде швидко.

    Йдеться не про рік і не про два?

    Це не рік і не два, більше. Бо це буде календарна реформа, але перед цим потрібно інформацію людям надати чітку інформацію, що саме відбудеться після календарної реформи. А це буде зміщення всіх свят, вже будемо святкувати всі православні свята, які вміщені в календарі, за новим стилем. Цей процес буде не повільний, але якийсь час цей процес буде відбуватися, впродовж якихось років. Я в майбутньому буду збирати збори благочинних отців і ми будемо про це говорити. І я дам певне таке розпорядження, щоб кожен священник на своїй парафії вивчив ситуацію, обговорив це зі своїми прихожанами, для майбутнього служіння.

    "Ми переможемо, бо за нами правда", – єпископ Житомирсько-Овруцької єпархії Православної церкви України Паїсій
    Після початку повномасштабної війни активізувався процес переходів парафій до ПЦУ. Яка ситуація в Житомирсько-Овруцькій єпархії, скільки станом на початок листопаду перейшло громад?

    Дійсно, після повномасштабного вторгнення Росії в Україну ці події сколихнули релігійне суспільство. Особливо це стосується прихожан московського патріархату, які бачили, чули заклики лідера московського патріархату, патріарха Кіріла, який благословляв військову агресію. І тоді був певний такий вибух, не у всіх однаково це було по Житомирщині, але були певні громади, які хотіли відразу залишити московський патріархат і приєднатися до Православної церкви України. Зараз трішки переходи ніби припинилися, але десь назріває нова хвиля – ми передбачаємо, що знову переходи відновляться, тому що люди поступово прокидаються. Ми закликаємо, що ми завжди чекаємо, двері нашої церкви відкриті, і це має бути добровільне рішення. Ніхто не має нікого змушувати, люди мають самі усвідомлювати, що насправді відбувається.

    Скільки парафій здійснили перехід?

    На сьогодні, станом на листопад, від початку повномасштабної війни до Православної Церкви України на Житомирщині приєдналося понад 50 парафій. Ці рішення були узгоджені громадами на зборах. На жаль, не всі парафії перейшли зі священниками. Є такі парафії, де священники не підтримують свою громаду, залишають її та надалі підтримують “рускій мір”. В цих священників навіть є таке “гасло”: “Я краще буду пасти свиней, ніж буду в українській церкві”. Це є такий чіткій їхній заклик та їхнє свідоме ставлення, що вони підтримують все таки російську агресію. Громада це не приймає, залишається без пастиря, але переходить в українську церкву, і ми тоді знаходимо священника і богослужіння відбуваються.

    Знаю, що ви в травні цього року шукали священників. Знайшли?

    Ми й сьогодні шукаємо. Є потреба. Але я вірю, що все наповниться, тому що змінюється церква, змінюється держава. Це є як очищення, і ми церкву зараз творимо по-новому. На жаль, такою ціною – кров’ю, втратами, але ми повинні це пройти.

    Такий вибір священиків московського патріархату, не переходити разом з громадою до ПЦУ – це усвідомлене їхнє рішення, це тиск чи це страх?

    Є і страх, і я десь починаю їх трішки розуміти. Але звичайно це їхній добровільний вибір. Є така позиція, що от іде громада, і тоді я піду за громадою, якщо громада вирішить, тоді і я піду. Ось тут не знаю, як це розцінювати, чи це страх. Але страх що втратити храм?! Втім більшість священників московського патріархату борються не за людей, не за душі, а за храми, в розумінні саме будівель. Їм будівлі потрібні, навіть якщо там не буде людей, будівлі вони все рівно будуть відстоювати, відсуджувати. Тому тут різне розуміння в священників. Але ті священники, які перейшли з громадою в Православну церкву України, вони не жалкують, вони відчули зовсім інше життя в справжній українській церкві. Немає тиску, жодних обмежень та натяків.

    22 вересня стався інцидент в Попільнянській громаді, коли представники церкви московського патріархату відмовилися залишати будівлю храму, там зачинилися. Громада ще весною прийняла рішення про перехід парафії до ПЦУ. Яка ситуація там зараз і чи багато таких ситуацій виникає?

    Там дійсно була боротьба, бо це районний храм, великий і дійсно прихожани храму, громада вирішила залишити московський патріархат. Зараз цей храм документально є за ПЦУ, за громадою, але він зараз тимчасово опечатаний. Там відбуваються певні розслідування і, щоб не загострювати ситуацію, він закритий. Але він є наш, тобто не мій особисто, а громади, яка вирішила роз’єднатися з московським патріархатом і бути в українській церкві. Це був їхній вибір. На жаль, їхній настоятель, священник, отець Петро не підтримав громаду. Сьогодні я отримав інформацію, що він ніби передумав, обдумав і підтримує перехід та таємно зустрічався зі мною для того, щоб перейти в ПЦУ. Сьогодні я дізнався цю інформацію і здивувався, тому що я цього отця ніколи не бачив. Під час процесу переходу безпосередню участь брали секретар нашої єпархії, юрист єпархії. Вони є очевидцями всіх тих подій, які там відбувалися, і вони бачили агресію отця Петра Лиса, благочинного Попільнянського району московського патріархату, де він є настоятелем. А я сьогодні дізнався цю інформацію, що він ніби обдумав, але люди не вірять. Тому що, як я вже казав, вони хочуть мати за собою власність храму і не більше. Тому я хочу офіційно заявити, що такої зустрічі в мене з ним не було, можливо таким чином він маніпулює людьми, то це його справа, його обман.

    Спілкуючись зі священнослужителями з парафій, чи надходить до вас інформація про певний тиск на ПЦУ з боку державних інституцій?

    Після об’єднання у 2018 році, а потім ми отримали Томос в 2019 році, трішки були певні перепони. Але це були обережні перепони, відкритих перешкод не було. Ми робили свою справу і де ми робили все законно, наприклад переходи парафій почалися в 2019 році, ми це робили правильно та законно і були спокійні, бо ми зробили все добре. Я завжди кажу, що наші захисники виборють свободу там, на фронті. А ми тут, на місцях, повинні також утримувати духовний фронт, вести боротьбу в захист. Не боротися з людьми, а боротися з ідеологією, насадженням, заблудженням. Людей використовують таким чином, люди потрапляють під вплив, і ось з цим ми повинні боротися. Ми переможемо обов’язково, бо за нами правда.

    "Ми переможемо, бо за нами правда", – єпископ Житомирсько-Овруцької єпархії Православної церкви України Паїсій
    Узаконено військове капеланство. Скільки священнослужителів Житомирсько-Овруцької єпархії є військовими капеланами і що це дало для воїнів і для священників?

    Наші священики-капелани брали участь ще після 2014 року, вони були з нашими військовими. Це насамперед духовна підтримка. Священик, який поруч з військовим, це натхнення, спілкування, тому що ми – духовні воїни, а вони – воїни нашої держави. Одне без іншого існувати не може. Так, сьогодні дійсно є закон про капеланство, і з моєї єпархії є таких чотири священики. Багатьох залучити священників немає можливості, бо кожен має свою парафію, має своє духовне військо і має бути поруч зі своєю громадою. Сьогодні в нашій єпархії священники-капелани є, небагато, але є, і сьогодні вони стоять поруч з нашими військовими у військових частинах.

    Яка ситуація стосовно будівництва храмів? Адже є потреба в храмах, люди в громадах будуть їх за власний кошт. В Житомирі недобудований Свято-Володимирський кафедральний собор.

    Ми зараз не створюємо нові храми, ми довершуємо ті, які були розпочаті ще в 2000 роках і за певних причин не будувалися. Хтось брався, потім ті люди зникали, хтось помирав, тобто були певні причини, що будівництво припинялося. На сьогоднішній день такі обставини, що знову будівництво храмів припинено.

    Скільки храмів в єпархії недобудовані?

    В Житомирі це два-три храми. А що стосується єпархії, то багатьох храмах в нас уже завершується будівництво. Вже є такі храми, які мали освячуватися, зокрема, було багато заплановано освячень в цьому році. Але в зв’язку з війною, а наша область була практично в центрі бойових дій, тому ми боялися скупчення людей і відклали освячення. Зараз воно трішки ніби як послаблюється, але все рівно є, на жаль, загроза, потрібно пильнувати. Але я впевнений, що ми ці перепони пройдемо і відновимо те, що ми звершили до цієї війни.

    Найсвіжіше

    Популярне