Президент Латвійї Егіл Левітс вніс до сейму законопроєкт про зміну статусу Латвійської православної церкви (яка підпорядковується РПЦ), щоб вона надалі здійснювала свою діяльність повністю самостійно та незалежно.
«При набрання чинності закону будь-який вплив чи влада патріарха Московського над нашою Православною церквою буде усунута. Відмова від будь-якого зв’язку з Московським патріархом є важливим питанням для наших православних, всього латвійського суспільства та національної безпеки», – йдеться у заяві президента.
Зазначається, що Левітс уже отримав підтримку фракцій сейму для ухвалення цього законопроєкту.
Як зазначив Левітс, у «незалежній, демократичній та правовій Латвійській державі нашим православним потрібна своя самостійна та незалежна Церква».
Пізніше голова парламентської фракції «Нової єдності» Айнар Латковскіс повідомив журналістам, що сейм Латвії планує ухвалити поданий президентом країни законопроєкт про незалежність Латвійської ПЦ у четвер, 8 вересня. За його словами, законопроєкт передбачається розглянути терміново у двох читаннях.
Латковскіс підкреслив, що ухвалення нового документа є важливим з урахуванням контексту подій в Україні та ставлення Росії та Російської православної церкви до сусідніх країн.
Тим часом у Московському патріархаті висловили обурення.
«Схоже, у Латвії повертаються звичаї часів передвоєнної диктатури Карліса Улманіса. У 20-ті роки ХХ століття влада також чинила сильний політичний і поліцейський тиск на Православну церкву Латвії з метою виключити її зв’язки з Російською православною церквою і перевести до відання Константинопольського патріарха, за прикладом сусідньої Естонії», – заявив «Інтерфаксу» радник патріарха Кіріла протоєрей Нікалай Балашов.
Представник РПЦ назвав це «грубим порушенням» і «втручанням в Церкву».
«Цікаво, як реагуватимуть європейські правозахисні організації на таке грубе порушення президентом Латвії принципу невтручання світської політичної влади у справи церковного устрою, – додав представник РПЦ. – Чомусь думається, що ніяк. Або, як у разі реакції ЮНЕСКО на знесення пам’ятника радянським воїнам у Ризі, дочекаються самої події, а потім заявлять: ну, ми цього не дозволяли».
На закінчення радник Гундяєва нагадав, що «самостійність» у всіх справах внутрішнього управління була надана Латвійській православній церкві ще 1921 року, а 1992 року знову підтверджена Синодом РПЦ.
Зазначимо, що «самостійність» у Латвійської Церкви ще гірна ніж в УПЦ МП.
РПЦ може втратити сотні парафій одним розчерком пера
У Московському патріархаті дуже занепокоєні політичною волею Латвійського уряду відітнути Латвійську Церкву від Кремля. На фоні того, що Латвія остаточно знесла пам’ятник совєтським військовим такі ініціативи не здаються пустими балачками. РПЦ ризикує втратити вплив над умами однієї із країн Європи.
Що цікаво негативні коментарі щодо уряду Латвії дає звільнений з Відділу Зовнішньоцерковних зв’язків протоєрей РПЦ Нікалай Балашов.
Після часткового розриву РПЦ з УПЦ МП, проголошення автокефалії Православної Церкви в Латвії стане новим серйозним ударом по авторитету Московського патріархату і впливу його в православ’ї та навіть у світі. РПЦ одним розчерком пера влади Латвії може зменшитися на кількасот тисяч вірян та сотень парафій.
Вселенський патріархат навряд чи стане стояти осторонь цього питання, враховуючи минулі спроби відродити в Латвії митрополію Константинопольської Церкви.
Можливо доведеться бачити нові звільнення чи рокіровки архієреїв РПЦ в Латвії, поки не стало занадто пізно для Московського патріархату. А часу РПЦ на перестановки, до 8 вересня, вже майже не залишилось.
Опосередковано погіршує ситуацію і визнання Москвою «автокефалії» Церкви Північної Македонії, яка донедавна вважалась в РПЦ самосвятською і розкольницькою.
Приєднання до Вселенського патріархату
Після вбивства предстоятеля церкви архиєпископа Івана (Поммера) 21 жовтня 1934 р. та через політичну ситуацію на той час Латвійська православна церква попросилась перейти до юрисдикції Вселенського патріархату. У лютому 1936 р. Вселенський патріархат прийняв прохання Латвійської православної церкви: Латвійська православна церква стала автономною церквою при Вселенському патріархаті, а Вселенський патріархат підніс Латвійську ПЦ до честі митрополії; тоді ЛПЦ отримала назву «Митрополія Риги й усієї Латвії».
Перша радянська окупація
Автономія Латвійської Православної Церкви була раптово припинена радянською окупацією Латвії в 1940 році, за якою слідувала німецька окупація з 1941 по 1944 рік, і друга анексія Радянського Союзу, яка тривала з 1944 по 1991 рік, як і організована антирелігійна кампанія в усьому Радянському Союзі, хоча вона частково була пом’якшена з 1943 по 1948 рік (завдяки підтримці Церкви під час Другої світової війни) та в останні роки Радянського Союзу за часів Михайла Горбачова.
24 лютого 1941 року, після вторгнення радянських військ у Латвію, Російська православна церква перетворила територію Латвійської православної церкви в екзархат Московського патріархату, що включала території Естонії та Латвії. Митрополит Ризький і всієї Латвії Августин, предстоятель ЛПЦ, був викликаний до Москви, де він був змушений 28 березня 1941 року підписати указ про визнання ситуації. 31 березня 1941 року Московський патріархат офіційно скасував автономію Латвійської православної церкви.
У Латвійській Республці є приблизно 350 000 вірян православних церков. Служби проводяться церковнослов’янською мовою, і її члени переважно володіють російською мовою. Етнічні латвійці є меншиною серед членів церкви; є парафії зі службами латиською мовою у Ризі, Айнажі, Колці, Веклайціні та інших місцях.
У Латвії вже діє також Латвійська Автономна Православна Церква (ЛАПЦ) Константинопольського Патріархату.
Джерело: Духовний Фронт України.
