Субота, 24 Вересня, 2022
Бiльше

    Отець Віктор Мартиненко: Хода УПЦ МП прямує не в Почаївську лавру, а в русскій мір

    У ці передсвяткові дні перед Успінням Божої Матері, бачу у стрічці численні повідомлення про скандали, якими супроводжується “хресні ходи” в Почаївську лавру. Ігноруючи приписи влади та небезпеки воєнного часу УПЦ ХЗ організовує багатотисячні масові заходи.

    Почнемо з того, що таке хресний хід?

    Згідно церковної традиції хресний хід – це урочиста процесія, що супроводжується молитвою ( літанія). Во главі несеться процесійний хрест, від якого ця хода й отримала назву. Бувають хресні ходи всередині храму, на Пасху та престольні свята – навкруги храму. На Водохреща та Маккавеїв – на джерела, на Проводи – на кладовище.
    Бувають хресні ходи для перенесення з одного храму в інший, якоїсь святині – шанованої ікони чи мощей святого.

    Історична літургіка знає хресні ходи вулицями міст (Константинополя чи Єрусалиму) з одного храму в інший, для звершення Євхаристії в пам’ять священної події чи якогось святого, – так виникли літургійні антифони. Відголоском тих хресних ходів є наш нинішній чин зустрічі архієрея.

    Тож, оглядаючи історію, ми бачимо, що хресний хід – це літургічне дійство, процесія зі святинею. Здебільшого недовга за тривалістю, яка звершується поблизу храму чи храмів в межах населених пунктів.

    Багатоденних хресних ходів не згадую з історії – при перенесенні святинь користувалися доступним у той час транспортом, але ніяк не пішими колонами бажаючих. Мощі Св. Іоанна Златоуста повертали в Константинополь імператорськими колісницями та кораблями. Мощі Св. Миколая та Ап. Марка – теж перевозили морем. Те саме читаємо у розповідях про перенесення інших святинь. А вже у місті, єпископ з кліром і вірними, процесією зустрічали святині.

    З нашої української історії згадується, як перевозили чудотворну ікону Божої Матері з Белза до Ченстохови – волами.

    Тепер згадаймо іншу історичну традицію – паломництво.

    Це – подорож і відвідування святинь, храмів чи монастирів, для молитви та поклоніння святиням. У давні часи, паломництво здебільшого було пішим, позаяк верховий та гужовий транспорт – була річ недешева і не всім доступна.

    Наші предки ходили пішки в Єрусалим, Київ Почаїв. Я ще застав людей які в дитинстві, на початку минулого століття ходили пішки в Почаївську лавру на богомілля. І ходили пішки не тому що їм так подобалося, а тому що будь-який транспорт був недоступний.

    На навчання в місто чи на заробітки теж ходили пішки.

    Люди збиралися невеликими групами щоб не було страшно в дорозі від небезпек, брали в торбинку нехитрі харчі та й вирушали в дорогу. Труднощі шляху сприймали як аскетичну покуту, адже багато паломників вирушали в цю подорож за обітницею Богові – з якимось проханням або ж подякою.

    Де-не-де і досі зберігається традиція піших паломництв, – колись спілкувався з людьми які долали шлях Сантьяго-де-Компостела – Шлях святого Якова в Іспанії. Там паломники йдуть поодинці або невеликими групами завершуючи подорож в тиші, медитації, молитві і роздумах.

    В християнській традиції паломництво – духовна практика, яку завершували індивідуально, або невеликими групами.

    При бажанні можна ще докладніше дослідити історію хресних ходів , їх походження, різновиди та генезис. Але ніде я не зустрічав, щоб “хресними ходами” називалися багатоденні і далекі подорожі великих натовпів людей.

    Подібно з історії я не пам’ятаю згадок про паломництва багатотисячних колон стройовим маршем.

    Не Церковний Устав, не історія Церкви не древні релігійні звичаї не знають такого явища. Відтак, це – пострадянський новодєл масової церковної субкультури російського ізводу. Подібно до пірнання в ополонку.

    Що ж ми бачимо зараз? Багатотисячні колони несуть ноші з іконами надрукованими на банерах. Ідуть, перекриваючи рух по дорогах. Люди, обвішані рюкзаками, карематами та іконками на шнурочках, долають кілометри неймовірною спекою.

    Для харчування та забезпечення інших потреб такої кількості людей залучаються багато волонтерів та служб.

    Минулих років я жахався, читаючи восторженні повідомлення організаторів, що найстарішій учасниці хресного ходу за 80 років, а найменшому кілька місяців. Вже мовчу про дітей та онуків які відпустили 80-річну бабцю на марафон у сорокоградусну спеку. Але маленькі діти наражаються на небезпеку, через нездорову релігійність батьків.

    Бувши прес-секретарем Володимир-Волинської єпархії УПЦ МП, знаю не з чуток про проблеми з якими стикаються священики, приймаючи ті “хресні ходи”. З єпархії приходить разнарядка: благочиння мусить накормити в польових умовах кількасот чоловік. А вони ще бувають незадоволені, бо попередній батюшка годував смачніше і воду давав в пляшках, а не з криниці.

    Щодо контингенту “крєстоходцев” – до речі, цей термін такий самий новодєл, – двадцять років тому такого слова не існувало.

    Нехай не ображаються на мене люди, які ходили у тих хресних ходах, – бо беруть участь у них різні люди, але скажімо відверто: значна частина постійних учасників “хресних ходів” та ” молитвенних стояній” – екзальтовані клукуші з помітними неозброєним оком девіаціями, яким варто було б з таким завзяттям сходити до психіатра, а не в Почаїв.

    Багато віруючих переконані, що такі масові заходи є традиційною церковною практикою, мало не обов’язковою для віруючої людини, і беруть участь у тих маршах. Потім розповідають про якісь духовні враження. Не беруся судити про духовний досвід, все ж зауважу, що не завжди благодаттю та дією Святого Духа є те, що таким здається. Деякі речі мають інші причини. Споглядання гарних краєвидів, відчуття колективу, усвідомлення обраності, колективний спів та групові вигуки – мають благотворний, заспокійливий вплив на людську психіку. Проте, на моє переконання, то не має стосунку до Божої благодаті.

    Останніми роками ці заходи, окрім співів супроводжуються кричалками “наша вєра православна” “Хрістос васкрєсє” – добре, хоч цього року не “наш патріарх кіріл”.
    Деякі учасники таких заходів чіпляють на себе іконки “царствених новомученіков” “святого Григорія нового” (Распутіна) якісь чудернацькі новоявлені ікони Божої Матері.
    Подивіться уважно відео цьогорічної ходи яке розповсюджують її учасники з образами, що їх не прийняли і не пустили у села.

    Серед банерів що несуть демонстранти псевдоікона , яку називають “Взбранной Воєводі победительная” і зображення сім’ї бувшого останнього російського царя..
    Щодо псевдоікони, де за сном якоїсь придурковатої баби, Матір Божу нарядили в золотоординський шолом та кольчугу, – погугліть її “історію”. Там є все” і Андрій Боголюбський і “духовнік патріарха кіріла старец Ілій Ноздрін” і ” освобождєніє Крима в 2014″ і “восстановлєніе імпєрії”. Такий плакат несуть влітку 2022 селами і містами Поділля, Волині і Галичини! Якщо недалекі і замолені старушки, може й не знають, що вони несуть на тих транспорантах, впевнений, – попи знають. “Іконографія” Богоматері в кольчузі кидається в очі, тож не вірю, що митрополит з Тернополя Сергій Генсицький, зустрічаючи процесію, не зауважив те зображення.

    Подібна ситуація з патологічною любов’ю задурманених політичним православ’ям душ до останнього російського царя. У той час, коли у самій росії, серед духовенства було і є багато противників його канонізації, наші клікуші носяться з його портретами і малюють їх в українських церквах.

    То якась манічка тих “крєстоходцев”. Пам’ятаю, багато років тому казав одній жінці з Полісся: ви ж в Почаїв ідете, – візьміть Матір Божу, чи преподобного Іова, чого ж Ви того царя соваєте?

    На відео видно, що не обійшлося без портрету Миколи Кривавого і цього “хресного ходу”.

    Півроку наша земля стікає кров’ю. Десятки тисяч українців вбиті і замордовані москалями, а ці ідіоти носять портрети російського царя, при тому щиро ображаються і кленуть українців, які їх не пускають з тими транспорантами у свої села.

    Отож, підсумовуючи, зауважу: я не проти хресних ходів, не проти паломництв, не проти навіть, щоб у Почаїв пішки йти, – сам ходив студентом. Я проти цього новітнього і небезпечного формату таких заходів. Коли турпохід оголошують мало не обов’язковою духовною практикою. Я проти, коли релігійність та побожність простих людей певні сили використовують для своїх цілей – створення картинки масовості, провокацій уявних “ганєній” і просування наративів агресора.

    Переконаний, що переважна більшість учасників тих акції – щирі, віруючі люди, але хочуть вони того, чи ні, – їх цинічно використовують. Так само як уся колишня РПЦ, яка нині стала рпz, використовується кремлем як одна з дивізій для агресії та пропаганди.

    Споглядаючи на подібні “молитвєнні стояння” і “хресні ходи” – бачу їх головну мету – вони прямують не в Почаївську лавру, вони прямують – в рускій мір!

    Найсвіжіше

    Популярне