Православна церква. Спільнота інтересів
Митрополит Савва, який уникав інтерв’ю незалежних ЗМІ, очевидно, вирішив прорватися і представити себе «людиною провидіння», що підноситься над політичними розколами. Однак чим більше він наголошує на розмежуванні справ Церкви та політики, тим менш вірогідним звучить це припущення, особливо з вуст колишнього співробітника комуністичних спецслужб, єпископа, який під час воєнного стану відкрито підтримував лінію PZPR, бригадний генерал у відставці.
Інтерв’ю насичене висловлюваннями митрополита Савви, які применшують «чорні (червоні)» сторінки власної біографії. Ми ніколи не дізнаємося повністю його агентурного досьє, включно з його стосунками з КДБ, оскільки деякі документи були знищені командою генерала Чеслава Кіщака. Можливо, це ключ до згоди на православне поховання атеїста з клеймом комуністичного злочинця. У справах, що залишилися від оперативної роботи ТВ «Юрек», збереглися його рукописні звіти. Мало хто пам’ятає, що на хвилях Радіо Вільна Європа Савву називали «червоним єпископом» – це, між іншим, про те, що він під диктовку СБ приховував нез’ясовані обставини смерті православного священника Пьотра Пославського у 1985 році – про його вбивство писала західна преса. Це лише одна з дійсно численних і серйозних ознак, які виправдовують загальну негативну моральну оцінку його вчинків.
Заява Савви: «ми не маємо ніяких контактів з Москвою», із зазначенням про 24 лютого, не має під собою жодних підстав. Польська Православна Церква була представлена в російській столиці 15–16 березня цього року на науковій конференції «Бог – Людина – Світ», організованій Московським Патріархатом. 27 березня в ефірі державного телеканалу «Россія 24» голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату високо оцінив допомогу Польської Церкви українським біженцям – можливо тому, що ці кошти розподіляли російські парафії? Патріарх Кіріл не відмежувався від православних єпископів з Польщі через засудження ними війни – 31 травня він оголосив послання зі словами «братерської любові» до Савви з нагоди 24-х років з дня інтронізації на кафедру Варшавської митрополії. Кіріл не до всіх звертається з такими вітаннями. Тут не йдеться про ввічливість, це вираження постійної спільності інтересів.
Кого підтримує Польська Православна Церква?
На думку єрарха, умовою надання автокефалії є повне об’єднання Православної Церкви в Україні. Він говорить про «плутанину» з чотирьма єрархами, які змагаються за духовний суверенітет над Києвом. Він зазначає, що якийсь неканонічний єпископ розпочав свою діяльність у Польщі – йдеться про діяльність колишнього священнослужителя однієї з таких українських громад у 2019-2020 роках у Лодзі, яка нині утворює гілку старокатолицизму. При цьому не сказано, що в Російській Федерації діє близько 40 громад, які помісна православна церква вважає розкольницькими. І як бачимо, це не заважає йому визнавати владу одного московського патріарха.
Нагадаю, що Його Високопреосвященство ніде не коментує фінансову залежність Польської Церкви від суб’єктів, пов’язаних з Російською Федерацією (наприклад , «Газпром», «Росатом») та обставини виробництва у 2021 році 44-хвилинного фільму про православ’я в Польщі на телеканалі “Росія-Культура”. Замовчується також про те, що Польська Церква на привілейованих умовах і всупереч переважній більшості помісних Православних Церков визнає право на автокефалію структурам Московського Патріархату в США та Канаді (Православна Церква в Америці).
Митрополит Савва у зв’язку з кризовою ситуацією в українському православ’ї також вимагає скликання зібрання всіх предстоятелів помісних православних церков – це дублювання пропозиції, яку вперше сформулював у 2018 році о. Алєксандр Волков, прессекретар Московського патріарха. Остання спроба скликати такі консультації відбулася у 2020 році – лише п’ять делегацій прибули до Амману на запрошення патріарха Єрусалимського Теофіла. З Росії, Сербії, Румунії, Польщі, Чехії та Словаччини – більшість помісних православних церков бойкотували ініціативу, сприймаючи її як повністю контрольовану патріархом Кірілом.
Цікаво, що до складу московської делегації на цій зустрічі разом із Кірілом входив і підлеглий йому митрополит Онуфрій (Березовський) – його підтримує Польська Православна Церква, про що свідчать спільні ініціативи проти Томосу про автокефалію для Української Церкви, наприклад звіт архиєпископа Єжи Паньковського в Києво-Печерській Лаврі в листопаді 2021 року в рамках конференції про «кризу (…) спричинену діями Константинопольського патріарха» (порівняно з так званою “гібридною війною”) або участь посланця Євгенія Чикіна, головний редактора Przegląd Orthodox, в організованій через місяць конференції з критикою українського релігійного законодавства. Українська православна церква на чолі з митрополитом Онуфрієм Березовським нещодавно зазнала організаційної «ретуші» – зі статуту вилучено прямі згадки про зв’язки з Російською православною церквою, але вона залишається її частиною згідно з привілеями, наданими у 1990 році московським патріархом. Березовський відхилив запрошення Константинополя взяти участь в об’єднавчому синоді, результатом якого стало створення Православної церкви України.
Історичні та національні образи
Однак основним складом злочину проти проголошення повної незалежності Православної Церкви в Україні є нібито недійсність єпископської хіротонії митрополита Київського Епіфанія, отриманої від єпископа Філарета, відлученого РПЦ за спробу стати незалежним від Москви. Православне канонічне право дозволяє визнавати таїнством позацерковний обряд за умови його правильності. Застосування цього відступу від правила є дискреційним, також і в Московському Патріархаті.
Константинопольський патріарх, керуючись цією формулою, у 2018 році визнав чинними всі попередні рукоположення, звершені єпископами, які складають нинішню Православну Церкву України, тим більше, що попередні покарання мали політичний підтекст. Москва прийняла вигідне лише собі трактування – позиція православного митрополита Варшави, викладена в «Політиці», їй цілком відповідає. Незважаючи на екуменічний блиск, митрополит Савва не хоче визнавати жодних таїнств Православної Церкви України. А побудова владикою Саввою аналогії між статусом Української Православної Церкви та лефевристами, м’яко кажучи, невдала – Римська курія ніколи не ставила під сумнів дійсність єпископських таїнств, звершених без канонічного затвердження у 1988 році архієпископом Марселем Лефевром чи подальших свячень у братстві святого Пій X.
Владика Савва поширює неправдиву інформацію в проросійських ЗМІ про триваючі переговори про об’єднання між визнаною Патріархом Варфоломієм Українською Православною Церквою та Греко-Католицькою Церквою, вказуючи на загрозу прозелітизму з боку Ватикану. Це, своєю чергою, викликає взаємну недовіру та підозру в особливо важкий для українського народу, пригнобленого нападом Росії, час. Розпалювання історичних і національних образ із метою отримання політичного капіталу на основі цих образ має отримати осудження.
Молодша українська сестра
Дозвольте мені відволіктися на цьому місці – молоде покоління єпископів Польської Церкви також вражає. Архиєпископ Гжегож Харкевич, опікун Братства православної молоді в Польщі, відповідаючи 28 травня на запитання одного з учасників паломництва молоді до Грабарки про те, чи не варто патріарху Кірілу молитися за розгром армії Російської Федерації, а не підтримувати своїх військових дій, сказав: «Патріарх не питав у мене поради. Я не знаю, що повинен патріарх». Серед прекрасних слів про любов і прощення він припустив, що тільки Бог може судити патріарха на Страшному суді. Саме питання архієпископ Григорій порівняв з провокаціями, які вчинили фарисеї. Він згадав про те, що “нині проливають кров братські народи”, начебто між воюючими сторонами існує такий баланс, який не дозволяє ідентифікувати агресора і жертву.
В цей момент треба також нагадати обставини, які не зруйнували проголошення повної незалежності Польської Церкви в 1925 р.: негативна позиція Москви та більшості єпархіальних з’їздів у Варшавській митрополії, протест деяких єпископів проти синодальної постанови 1922 р. , критика з боку російських єпископів в еміграції, і врешті – вбивство в 1923 році противником автокефалії митрополита Єжи Ярошевського. Православна Церква в Польщі, пам’ятаючи про повагу і смирення до цієї нелегкої історії, має надати надійну підтримку своїй молодшій українській сестрі та любити Константинопольську Матір-Церкву. Я хотів би помилятися, зазначаючи, що митрополит Сава та інші православні єпископи в Польщі обрали інший шлях.
Павел Вроблевски – керівник Лабораторії прогностичних досліджень релігійних змін і заступник директора Інституту філософії Вроцлавського університету; співпрацює з Центром доктрини та підготовки збройних сил; є православного віросповідання. Джерело: www.polityka.pl
