14 серпня українці святкують Маковія, або ж Медовий Спас. Суспільне поспілкувалося з митрополитом Черкаським і Чигиринським Іоаном, аби дізнатися про походження та традиції свята.
Владико Іоане, розкажіть, будь ласка, як виникло свято Маковія?
– Насправді 14-го серпня православні церкви, які живуть за старим стилем, святкують не Маковія, а день винесення древ чесного животворчого Хреста, а також згадують мучеників Маккавеїв. За новим стилем це свято припадає на 1-ше серпня, але оскільки ми “відстаємо” на 13 днів, воно припадає на 14-те.
Ці дві події розділяє близько 1 000 років. Ще у другому столітті до Різдва Христового в Ізраїлі панували перси. Їх панування супроводжувалося не тільки пригнобленням народу, а й прагненням змінити їхню віру – відвернути від віри в істинного Творця і змусити поклонятись грецьким богам. Багато ізраїльтян під страхом смерті відверталися від Бога і приносили жертви поганським богам, але були й ті, хто боровся проти цього. Їх називали Маккавеями. Одні з найвідоміших цих борців – старець Єлеазар, Соломонія та сім її синів.
Старець Єлеазар був священником у храмі. Його примушували принести жертву чужим богам, проте він відмовився. Тоді його попросили удати, ніби він їсть це ідоложертовне м’ясо. І до цього його спонукали навіть ті ізраїльтяни, які зрадили свого Бога. Проте і від цієї пропозиції він відмовився зі словами “Я можу обманути людину, але не можу обманути Бога”. Тож його віддали на тортури та смерть.
Сім синів Соломонії також відмовилися поклонятись ідолам. Їх один за одним жорстоко мучили та вбивали на очах у матері. Вона до останнього підтримувала своїх синів, бо знала, що це була смерть заради вічного життя. Опісля ж стратили і її.
І хоч вони жили у старозавітній період, християнська церква визнає їх святими.
Головною цінністю життя Маккавеїв було не земне, а вічне, тому в цьому вони для нас є прикладом. До вічного життя ми маємо готуватись, поки живемо. І заради нього варто жертвувати земним.
А яку історію має свято винесення чесних древ животворчого хреста?
– Ця подія відбулася орієнтовно у 9-му столітті нової ери, тоді було і встановлене це свято. У цей день імператор Візантійський передав частину хреста, на якому розп’яли Ісуса, на використання у храмі, для служб, поклонінь та вшанування. Щороку в цей день дерево носили вулицями Константинополя, аби вимолити у Бога порятунок від епідемій, які загострювались у серпні, бо цей місяць найспекотніший. В цей день освячували воду і кропили нею всіх, хто приходив до хреста. Тому в церковних традиціях і донині збереглося освячення води під час святкування.
Розкажіть, будь ласка, як пов’язане свято з князем Володимиром?
– Існує така версія, що в цей день він охрестив своїх синів. Це відбулося у річці Почайна, яка впадала у Дніпро. Напевне, князь обрав цей день, тому що він був святковим і він знав про традицію освячувати воду, аби вберегтися від епідемії. Можливо, таким чином він теж хотів мати якийсь захист для своєї столиці.
Як святкують цей день у церкві?
– Напередодні свята із вівтаря виносять хрест, уквітчують його і розташовують посередині храму. Наступного дня служать божественну літургію і традиційно освячують воду, трави, квіти та мед, хоча раніше його освячували на свято Преображення. Взагалі ці традиції за останні десятиліття дуже переплутались.
У народі існує кілька назв свята. Як вони виникли та чи є вони правильними з огляду на історію?
– Це суто українська традиція – у практиці візантійських церков її немає. Очевидно, так називали, тому що саме в цей час дозрівали різні плоди. Через неправильні тлумачення різних етнографів, почали називати один Спас Медовим, інший Яблучним, ще якісь незрозумілі назви з’явились. Насправді немає Спаса ні медового, ні яблучного, є наш Спаситель – Христос Господь. Освячення плодів ніяк до нього не прив’язується. Це лише вияв нашої подяки Богові за те, що він дає нам можливість жити у його творінні і користуватися усім собі на користь і задоволення.
Одна з альтернативних назв – Спас на воді. Звідки вона походить та чи застосовують її у церковній традиції?
– Можливо так говорять через те, що в цей день освячують воду. Раніше люди виходили на джерела чи водойми, де освячували воду. Нею потім окроплювали свої оселі та господарства. Таких назв понапридумували дуже багато, бо людям простіше вірити, наприклад, у воду, а не у Спасителя. Я взагалі не підтримую традицію називати Спаса яблучним, медовим, сухим та купою інших альтернативних назв.
Ми не повинні до цих назв приліплятися, бо вони змішують поняття і нівелюють духовні цінності, замінюючи їх на мед, яблука, воду. Бог – не стихія і не плід.
Що зазвичай приносять у церкву на освячення в цей день?
У цей день освячують мед воду та лікарські трави, які потім можна використати для оздоровлення. Після освячення їх можна використати для приготування лікувальних чаїв. Також в цей день освячують мак – і не тому, що Маккавеї і мак мають спільні корені слова. Мак в українців ріс завжди. Освяченими зернятами маку посипали оселі і господарства, тому що вважалося, що мак через свою дрібність проникає у всі шпаринки і відганяє злу і нечисту силу. Нерідко на освячення приносять традиційні макові солодощі та коржі.
Які речі не можна святити?
– Ні в якому разі не можна приносити алкоголь. Буває також, що приносять на освячення плоди, але ми, звісно ж, не змушуємо їх викладати із кошиків, як алкоголь. Через плутанину потім і на Преображення, коли навпаки потрібно освячувати плоди, люди несуть мед або трави. Але це несуттєво, бо в цьому дійстві головне не те що приносять, а вдячність Богові за ті дари, які він посилає.
