Четвер, 7 Липня, 2022
Бiльше

    Інтерв’ю: Єпископ Житомирський і Овруцький Паїсій про московський патріархат та міфи навколо переходу до ПЦУ

    З початку повномасштабної війни росії проти України все частіше почали порушувати питання про необхідність вийти парафіям з московського патріархату та приєднатися до Православної церкви України.

    Про ситуацію в релігійних громадах Житомирської області, розвінчування міфів, маніпуляції священнослужителів УПЦ МП та зміни у свідомості розповів в інтерв’ю Житомир.info Преосвященнійший єпископ Житомирський і Овруцький Паїсій.

    Як вплинула повномасштабна війна на Житомирсько-Овруцьку єпархію? Що змінилося?

    Зміни відбулися у погляді на те, що як може сусід, а називали вони нас «браттями», «братніми народами», напасти, і причина. Тому зміни відбулися першочергово у свідомості. Коли побачили, і в розмові почули очільника російської церкви, коли остаточно виявилося – це дійсно напад, а ще церква російська благословила військо, тоді у церкві нашій дійсно були зміни. По-перше – заклики, по-друге – прості люди, громади виявили бажання залишати цю структуру.

    Скільки у Житомирській області парафій перейшло з московського патріархату в ПЦУ?

    Беремо від 24 лютого і до сьогодні, перейшло 36 парафій. Ми говоримо перейшли, бо вони залишають структуру російської церкви, тієї церкви, яка фактично напала на всіх нас, благословила. Тому люди залишають і приєднуються до української помісної церкви, яка їх захищає.

    Ті громади, які не захотіли перейти, чи пояснювали, чому не мають бажання?

    Чітко не скажу, але можу сказати єдине, що «пропитані» пропагандою. На жаль, хтось буде нести відповідальність за них, якщо ми загубимо хоч одну вівцю, ми даємо відповідь за неї.

    Чи є у Житомирі храми, єпархії, що перейшли?

    У Житомирі такого немає. Це люди переходять з одного храму до іншого. У селі легше. У селі один храм, одна громада, і якщо більшість хоче вийти з російської церкви і приєднатися до Православної церкви України, то у містах – це важко. Тому перехід відбувається таким чином, що людина залишила цей храм, прийшла в інший храм. Нас звинувачують у тому, що ми не правильна церква, відбираємо храми. Тоді чому весь світ проти них, а не проти нас. Питання. Чому вони постійно говорять, що їх переслідують. Як переслідують? Хто відбирає храми? Ті люди, які молилися все своє життя, його ж люди, які хочуть залишити російську церкву і перейти до української церкви? Це є захоплення? Я гадаю, що захопити своє — це не є захоплення. Це відстояти своє, і зробити його своїм. Тобто я, як архієрей, храми не відбираю, мені храми не потрібні. Храми – це люди, живий храм – це люди. Це душі, ось це і є церква.

    Неодноразово чула від прихожан УПЦ (МП), що їх церква ніякого відношення до росії не має.

    У них було зібрання, вони оголосили незалежність, певні пункти – це лише слова. Жодного кроку, жодної заяви, офіційного документа, про розірвання з російською церквою на чолі з патріархом Кирилом немає. Тобто, це чергова спроба замилити людям очі, так само духовенству. Російська церква на чолі з патріархом Кирилом ніколи не дозволить їм бути вільними, чого і прагне російська федерація так і російська церква – не випустити Україну з поля зору, ось і все. Як вони кажуть: «ніякого відношення не мають до російської церкви». Брехня. Навіть, якщо вони не поминають патріарха Кирила, а це у багатьох містах, єпархіях робили – це не показник, що вони відірвали, якісь певні зв’язки. Вони поминали митрополита Онуфрія, як свого настоятеля, але Онуфрій є членом синоду російської церкви. Він є постійним членом, тобто він поминає патріарха московського Кирила. А якщо вони поминають Онуфрія, а Онуфрій поминає Кирила, тоді чи є тут зв’язок, чи немає? Звісно, що є.

    Чи є такий перехід зрадою віри?

    Зовсім ні. Можу заспокоїти кожного – це ніяка не зрада. Чому? Візьму на прикладі себе: я хрещений тоді, коли ще не було держави, тоді українська церква була як екзархатом російської церкви, такі були умови. Я хрещений так само у московському патріархаті. Але мене хрестить не московський патріархат, а хрестить церква, бо є формула. Ми можемо навіть визнавати хрещення, вибачте, і уніатів, і греко-католиків, і протестантів, якщо є правильна форма. І я впевнений, що вони це добре розуміють. Але простим народом легко маніпулювати і говорити, що ми зраджуємо віру, і так далі. Віру ми не зраджуємо, де є докази? А я можу багато доказів привести, адже у нас символ віри, догмати, у нас все однакове, ми православні. І ось коли людину так переконують, що вони віру зраджують. Віру не можна зрадити! Це якщо ми перехрестимося, а до речі це робить московський патріархат. Перехрещувати, переосвячувати – це дуже великий гріх. Це хулана Духа Святого. Тут гріха немає, нема по-їхньому, а я вважаю, що є.

    Ви сказали, легко маніпулювати. Чи відомі вам випадки у Житомирській області, що священнослужитель, настоятель говорив людям те, що не є правдою?

    Найбільше, де відбуваються переходи. Самі люди між собою вже в діалозі повторюють слова священника, які він їм говорив: ми зраджуємо віру, ми канонічна церква, вони розкольники. Фактично, це старі вислови, які звучали протягом певного часу.

    Чому нас ненавидять та називають різними словами? Це для того, аби людей залякати: ось вони розкольники, вони такі-сякі, вони не благодатні, це також колись звучало. А ми розвінчуємо їх міф, справжньої церкви, справжньої сторони, тому вони нас бояться. Вони не хочуть, залякують, привозять для підтримки людей. Чекайте, це церква? Церква такого не робить.

    Немає заборони, щоб на території держави існували інші церкви, немає заборони. Можуть існувати, може існувати і російська церква. Але її треба правильно називати: «російська церква на Україні». Тобто, коли на табличці на храмі буде чітко написано: «російська Православна церква». Все, людина побачила і буде обирати, чи ходити туди, чи йти в до української церкви. (ред. тобто назвою маніпулюють?)Звичайно, це прикриття. Тому вони і кажуть, що до російської церкви не мають ніякого відношення. Я теж можу завтра написати Румунська церква, і скажу, що я румун, але це ж неправда. Тому потрібно бути свідомими та чесними перед людьми. Адже, якщо ми проповідуємо благочестиві заповіді, закони, цитуємо слова, тоді як може язик повертатися.

    Чи відомі випадки, коли допомагали ворогу?

    На жаль, це є. Священники, які сприяють ось цим оркам, ось цим ворогам і переховують їх. Це було неодноразово і у 2014 році, на жаль, ми це знаємо, але Бог їм суддя. У нашій області конкретно не скажу хто, але були випадки, що у священника знайшли зброю, певні координати. Я його не знаю, тому не називаю, його не осуджую, на це є певні служби.

    Сьогодні в умовах повномасштабної війни церква має залишатися поза політикою?

    Церква у керуванні поза політикою, бо вона не втручається у питання всередині, але церква не стоїть осторонь. Держава і церква – це паралель. Це як тіло і душа. Заберіть душу з тіла, тоді тіло мертве, так само і тут. Церква та держава мають крокувати сумісно, працювати на благо своєї держави, своїх людей. Церква так само створює умови, щоб людину задовольняли певні потреби, якщо щось роблять не по закону, тоді церква засуджує, це було завжди.

    Ми є нація, ми є незалежною державою, тому має бути незалежна церква, і ми її маємо. Тому сьогодні йде така боротьба, але не ми боремося, а з нами боряться. Але тут нічого дивного немає, диявол також спокушав Христа, боровся, але Господь переміг. Пройшов через Голгофу, страждання і результатом було воскресіння. І сьогодні ми святкуємо Вознесіння Господнє. Це знову ж таки надія, що Господь нас не полишає, Господь з нами зі своїм народом, зі своєю паствою, тому і віримо що і ця перемога і у нас буде.

    Валерія Володіна, журналіст сайту Житомир.info

    Найсвіжіше

    Популярне