Слідом за УПЦ МП, яка на соборі 27 травня в Києві декларувала свою “повну незалежність” від Московської патріархії, про намір рухатися в тому ж напрямку натякає нове керівництво Російської православної церкви закордоном (РПЦЗ) — тієї її частини, яка у 2007 році «з’єдналася» із РПЦ.
Про це повідомляє Новая Газета.
Урочистому святкуванню 15-річчя цієї події завадила кончина проросійського першоєрарха РПЦЗ митрополита Іларіона (Капрала), що трапилася прямо напередодні урочистостей. Новий предстоятель РПЦЗ (поки що тимчасовий — у ранзі голови її Синоду) митрополит Марк (Арндт) анонсує різку зміну курсу своєї церковної організації.
Наприкінці травня Марк, етнічний німець, який займає Берлінську та Німецьку кафедру РПЦЗ, дав широке інтерв’ю німецькій радіостанції RND. Засудивши позицію патріарха Кіріла (Гундяєва), «який вітає війну», глава РПЦЗ порівняв її із сервелізмом Московської патріархії радянських часів, коли РПЦ «виправдовувала злочини комуністичної держави». Таким чином 80-річний Марк повернувся до своєї старої (30-40-річної давності) критики «сергіанства» — ідеології Московської патріархії, зафіксованої в «декларації» митрополита Сергія (Страгородського) 1927 року, де радості більшовиків проголошувалися радощами церкви, а їх невдачі – невдачами моспатріархії.
Ще 20 років тому Берлінський митрополит вирішив, що «сергіанство» залишилося у минулому, РПЦ перевернула цю сторінку своєї історії. Тепер, завдяки війні росії в Україні, його спіткало гірке розчарування. А може, й запізніле покаяння в тому, що, спокусившись на видимість «бурхливого церковного відродження» в Росії, він усіма силами штовхав свою церкву в обійми Москви. Адже саме РПЦЗ самим своїм незалежним існуванням свідчила світові, що є інше російське православ’я, не понівечене протиприродним союзом із безбожною владою та КДБ…
Втім, Марк визнає, що війна росії проти України розділила його церкву — у багатьох громадах виявились як прихильники Путіна, так і ті, хто співчуває Україні. Паству РПЦЗ сьогодні становлять переважно нові емігранти — і частки тих, хто приїхав з Росії та з України, приблизно однакові. Проте християнство, якщо воно зберігає хоч якоюсь мірою вірність своєму Засновнику та Отцю, не може перетворюватися на підстилку для тиранії.
«Я вважаю війну злочином, – каже митрополит Марк. — Дехто каже, що насправді вона триває вісім років і що, наприклад, уряд України припустився помилки, заборонивши використання російської мови у школах. Ймовірно це так. Але це ніколи не може бути виправданням для війни. Ні в якому разі!»
Твердження, що владу в Києві «захопили нацисти», голова РПЦЗ назвав «нонсенсом». При цьому єрарх висловив стриману недовіру публікаціям, що говорять про масштаби руйнувань або звірства окупантів. Він упевнений, що на будь-якій війні насильство і навіть злочини скоюються з обох боків. Марк закликав Росію якнайшвидше вивести війська з території України та привітав перспективу вступу України до ЄС.
Насамкінець митрополит припустив, що його церква може покинути Московський патріархат. «Мені важко повірити, що українська частина нашої церкви захоче залишитися з російською [церквою]», — визнає він і додає, що саме етнічні українці — найвідданіші та найактивніші чада РПЦЗ. Так склалося за останні 30 років, у міру відходу в світ іншої старої російської еміграції, що творила Зарубіжну церкву. Ще в березні Синод РПЦЗ фактично дозволив парафіям, на яких переважають супротивники війни рф проти України, припинити літургійне вшанування патріарха Кіріла (Гундяєва).
Очевидно, що на позицію нового предстоятеля РПЦЗ вплинули процеси, що відбуваються в Українській церкві. Предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій (Березовський) – особистий друг митрополита Марка. Вони неодноразово обмінювалися візитами: Марк бував у Онуфрія в Чернівцях, а Онуфрій брав участь у освяченні нового монастиря Берлінської єпархії РПЦЗ під Мюнхеном. У приватних бесідах Марк зізнається, що вважає Онуфрія найблагочестивішим і побожним архієреєм Московського патріархату. Тому йому видається знаковим, що саме Онуфрій став символом виходу з РПЦ її кліру та пастви, яка опинилася у вільному світі.
Кількісно РПЦЗ у десятки разів поступається УПЦ МП — вона об’єднує лише близько 300 парафій у США, Канаді, Західній Європі та Австралії. Але її символічне значення для концепції «російського світу» важко переоцінити. Коли 17 травня 2007 року у московському храмі Христа Спасителя підписувався “Акт про об’єднання” РПЦ та РПЦЗ, Владімір Путін пафосно проголосив з амвону, що цей Акт знаменує «закінчення Громадянської війни в Росії». Хоча приблизно половина парафій РПЦЗ тоді не підтримала Акт і поступово розкололася на 17 нових церковних юрисдикцій, кремлівська пропаганда зробила все, щоб піднести «возз’єднання церкви» як фінальний акорд формування глобального «російського світу», який більше не має жодних альтернатив. Головний куратор “возз’єднання” по лінії РПЦ о. Тихон (Шевкунов) (нині митрополит Псковський) запевняв, що білоемігрантська консервативна ідеологія РПЦЗ стане фундаментом «російського світу».
Втрата такого «символічного активу» є ще одним симптомом фундаментального прорахунку, який зробило російське керівництво, плануючи свою «спецоперацію». Вона постає в один ряд із розширенням інфраструктури НАТО, скороченням російського сировинного експорту, ізоляцією від міжнародних ринків грошей та технологій. Найімовірніше, остаточне рішення про новий канонічний статус РПЦЗ буде прийнято на її Архієрейському соборі наприкінці червня, через 40 днів після смерті митрополита Іларіона.
