Унаслідок російського вторгнення в Україну, у середовищі московського патріархату стали відбуватись дивні метаморфози, пише релігійний експерт Олександр Єфременко
Уперше на офіційному рівні було названо росію агресором (нарешті, коли триває 8-й рік війни), на місцях відбуваються поодинокі відмови від поминання очільника рпц кіріла гундяєва, збирається гуманітарна допомога, надається підтримка переселенцям і воїнам.
Здавалось би, що в московському патріархаті ніби схаменулись і, нарешті, стали на захист і підтримку українського народу. Проте, є одне, чи навіть декілька, «але».
Не зважаючи на таку зовнішню картинку, є й ті, хто її, м’яко кажучи, псують. Деякі клірики цієї релігійної організації й досі підтримують російських терористів, при цьому, роблять це відкрито.
Для прикладу нагадаємо, як нещодавно настоятель Михайлівського храму московського патріархату в Бородянці під час інтерв’ю російському пропагандисту Алєксандру Коцу, підтримав кремлівських окупантів, і заявив, що у 2014 році їх би зустрічали з квітами.
Нагадаю, Бородянка була жорстоко обстріляна російськими окупантами, внаслідок чого постраждали житлові квартали й цивільне населення.
Проте, такі трагічні події аж ніяк не завадили такому горесвященику люб’язно поспілкуватись з російським військовим пропагандистом. Під час «милої» бесіди отець Віктор заявив, що причиною цієї війни є не Росія, яка напала на Україну, а самі українці, нібито це покарання за їх гріхи. За його словами солдати нібито навіть вітаються як нацисти: «Хайл Гітлер».
Далі ж, зі слів пропагандиста, той же отець Віктор погодився із його байками про мародерів з автоматами і грабіжників, які лютують у Києві, та від свавілля яких, мирних громадян України нібито рятує російська армія.
Хоч і не на камеру, та все ж отець Віктор наважився заявити, мовляв, «у нас то же самое тут было, а сейчас оружие спрятали и превратились в добропорядочных граждан».
Тож як варто розцінювати таку поведінку священнослужителя московського патріархату в Україні, який свідомо і відкрито повторює тези російської пропаганди і підтримує окупантів?
Окремо хочу наголосити, що жодної реакції з боку священноначалія рпцвУ нема! Ані очільник Бородянського вікаріаства єпископ Марк не наклав ніяких канонічних санкцій на такого горесвященика, ані очільник рпцвУ митрополит Онуфрій (Березовський). Більше того, ніхто із рупорів мп не прокоментував таку позицію цього священника.
На фейсбук-сторінці головного рупора рпцвУ протоєрея Миколая Данилевича можна помітити лише схвальний допис про дії і позицію московського патріархату в Україні стосовно війни, яка ніби доводить, що моспатріархат перебуває зі своїм народом. Та водночас, слова отця Віктора з Бородянки свідчать про зовсім протилежне!
На тлі його заяв, усі «справи милосердя» рпцвУ виглядають як лише ширма і чергове замилювання очей для пастви. Іншими словами вони просто рятують власні душі від обґрунтованої люті парафіян. Хоча не можна відкидати факт існування певної кількості свідомих пастирів, які дійсно стали на захист своєї Батьківщини, яких я сподіваюсь, не так вже й мало!
рпцвУ зайняла позицію «і Вашим, і нашим»
Мовчання з боку керівництва рпцвУ після випадків відвертого церковного сепаратизму є свідченням схвалення таких дій священиків, або ж підкреслює, що сама рпцвУ зайняла позицію «і Вашим, і нашим». Навіть заяви з приводу війни і заклики до захисту Батьківщини пишуться в доволі розмитому стилі, що можна трактувати дуже по-різному.
Для прикладу хотів би навести звернення Одеського митрополита Агафангела (Саввина), який відомий своєю любов’ю до «русского міра». У його зверненні хоча і говориться про війну і містяться заклики до захисту, але не сказано хто цю війну розпочав, жодного разу навіть не згадане саме слово «росія»! Доволі іронічно звучать його слова про те, що він як депутат 1-го скликання Верховної Ради «поставил одним из первых свою подпись под Декларацией о государственной Независимости и суверенитете Украины». Окремо хотів би відзначити, що це звернення з’явилось лише 6 березня близько 1-ї ночі, тобто аж на 11-ий день війни.
У подібному стилі написані звернення і колег Агафангела. Жодної згадки про росію нема і у зверненні митрополита рпцвУ у Дніпрі Іринея (Середнього)! Його ж звернення з’явилось трішки раніше 3 березня, відповідно на 8-й день.
Митрополит у Харкові Онуфрій (Легкий) також не називає хто ж розпочав війну. Таке замовчення виглядає низько і цинічно, адже Харків від першого дня вторгнення страждає від російських окупантів. Особливе обурення викликає й те, що звернення цього митрополита опубліковано 5 березня! Нагадаю, 1-го березня російські терористи обстріляли центр Харкова, і сильного удару завдали центральній площі міста – площі Свободи.
У посланні митрополита з Донецька Іларіона (Шукала), яке датоване 19 лютим, окрім того, що не згадується Росія, ще й не згадується і Україна. Проте згадується Донбас, «наш край», і безликий «наш народ». На сайті Луганської і Херсонської єпархії мені не вдалось віднайти ніяких звернень.
Гарячий на язик одіозний митрополит у Запоріжжі Лука (Коваленко), який відомий своїми різкими заявами в бік Вселенського Патріарха та політиків України, теж у зверненнях до пастви не може промовити слово «росія». Мабуть, у борця «за правду і канони» вичерпалась уся фантазія. Дивна річ як поливати брудом українських чиновників, президентів, чи представників Держдепу США, то Лука (Коваленко) за словом до кишені не лізе, а тут жодного ефектного епітету, напевно просто «язик не поварачіваєтся»!
У рпцвУ просто вичікують, чим же закінчиться ця війна
Стосовно непоминання кіріла (гундяєва). Зараз з цього намагаються зробити сенсацію. Проте хотів би звернути увагу, що відмовились від згадки кіріла лише 15 єпархій із 53-х, тобто менше половини. Інші ж, включно із самим Онуфрієм (Березовським) продовжують молитись за гундяєва, який з кожним днем все більше виправдовує війну і вбивсто мирних громадян, тобто свою ж «паству»!
Все це спрямовує до думки, що в рпцвУ просто вичікують, чим же закінчиться ця війна. Мовляв, подивимось хто виграє, а потім вже і визначимось, а наразі «і Богу свічка і дідьку кочерга». Ідучи таким шляхом вони суперечить євангельським нормам, адже як сказано: «не можете двом господарям служити» (Мф. 6, 24).
Та як би духовенству моспатріархату не хотілось вийти сухими з води, у цьому їм не поталанить! Вибір треба робити вже тут і зараз, а не тоді, коли все закінчиться. Тож говорити про якесь пробудження свідомості в рпцвУ поки зарано. Хоч тенденція й спостерігається, продиктована вона саме знизу – вірянами і рядовими священиками. Дай Боже, щоб такі настрої посилились і стали панівними, у тому числі в розумі таких «служителів», як отець Віктор з Бородянки, і тих, хто досі не може вичавити з себе словосполучення «росія-ворог».
